Іще ніч...
Шрифт:
Як же здобути справжню, дієву молитву? “Царство Боже зусиллями береться…” Молитва дається по благодаті Божій, і здобувається вона завдяки наполегливості у молитовній практиці. Ось як про це пише святитель Феофан:
“…Надихніться надією і упованням, що Господь, бачачи працю вашу над молитвою та старанність, з якою ви шукаєте навику в ній, дасть вам, нарешті, молитву, – і вона, ствердившись у серці, буде сама бити з нього джерелом. Цей блаженний плід є плодом труда молитовного!”
Тепер щодо другого моменту – молитися згідно волі Божої. Сказано:
“І оце та відвага, що ми маємо
А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього” (1Ів. 5.14–15).
От стрижень молитви! Молитися згідно з волею Божою!
Як часто ми просимо щось у Господа в молитві, не знаючи волі Його щодо нашого прохання! І як часто розчаровуємося у молитві… Ми просимо: Господи, дай нам те-то і те, зміни обставини нашого життя так-то і так... Але, не знаючи волі Божої, не знаючи слова Божого (бо ж воля Божа заховується в слові Його!) – не отримуємо того, чого просимо. “Нехай буде воля Твоя як на Небі, так і на землі…” Нехай буде воля Твоя як на Небі (на тверді Закону Твого), так і в нашому житті, – благаємо ми… – А чи знаєш закон Мій, чи знаєш слово Моє, чи знаєш волю Мою? – запитує нас Господь. – А, може, молишся у протиріччі із нею? Бо якщо не отримуєш, то лише з двох причин: або не так молишся, або не про те молишся. Не так – не у молитві серця; і не про те – не згідно з волею Моєю…
Воля Божа виражена у слові Його. Саме від Слова віра (див. Рим. 10.17). Саме в ньому ми можемо знайти відповіді на всі запитання, які ставить перед нами життя. І якщо ми знатимемо його, це “живе і діяльне” Слово, якщо знатимемо волю Божу згідно усіх проблем нашого життя, і молитимемось згідно із нею, – то обов’язково отримаємо відповідь! Обов’язково збудуться в нашому житті оці сповнені надії й любові слова Господні: “І все, чого ви в молитві попросите з вірою, – то одержите” (Мф. 21.22).
БАПТИСМА
Запитання: Християни-баптисти стверджують, що правильним є хрещення тільки через повне занурення, а хрещення через обливання – не дійсне. Чи так це насправді?
Відповідь: Слово “хрещення” у першоджерелі звучить як “баптисма”, і буквально перекладається як “занурюю”, або ж “повне занурення”. Тому-то канонічно правильним є виконання цього обряду саме через повне занурення.
Святі апостоли називали хрещення “водяним купелем у Слові”, або “купіллю відродження” (див. Послання святого апостола Павла до ефесян, 5 розділ, 26 вірш; до Тита, 3.5), чим воно і є насправді. В іншому місці хрещення порівнюється з покладанням у гріб, тобто з розп’яттям в собі гріха, смертю для гріха і воскресінням у життя вічне. Тому-то канони православної церкви й передбачають під час звершення таїнства хрещення повністю занурювати новоохрещуваного у воду – символ Слова, віри й Благодаті, – з проголошенням слів: “Охрещується раб Божий (ім’я) во Ім’я Отця, Амінь. І Сина, Амінь. І Святого Духа, Амінь”.
Хрещення через обливання Церква теж визнає, але не схвалює як неканонічне. Воно передбачене для виключних випадків: коли немає можливості здійснити обряд канонічно – відсутність водойми чи взагалі достатньої кількості
У давнину чи не при кожному християнському храмі обов’язково будувалися так звані “баптистерії” – спеціальні купальні для здійснення хрещення вірних. Згодом, через ряд суб’єктивних (а інколи й об’єктивних) причин ця традиція була втрачена, і сьогодні у більшості випадків (окрім хрещення немовлят) хрещення здійснюється таки через обливання. Як це часто буває, виключення стало правилом. Втім, “немає поганого, щоб на добре не вийшло”. Відхід так званих “канонічних” і “неканонічних” церков від джерел канонічного права Православ’я лише підкреслює духовно-символічну сторону православної обрядовості, і вказує на необхідність перегляду певних канонів церкви.
Усе вищесказане є підставою для детальнішого розгляду феномену хрещення як обряду, символу і таїнства.
По-перше, як бачимо із Святого Письма, хрещенню обов’язково повинно передувати покаяння в гріхах свого минулого, язичеського життя. Христос починає Свою проповідь словами, якими завершує її Іван Хреститель: “Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже!” І в книзі Діянь апостольських святий апостол Петро проголошує:
“Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа (нехай дасть “достойний плід покаяння”, зануриться у смирення: “Навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий (синодальний переклад: “смиренний серцем”; новий переклад отця Івана Хоменка: “сумирний серцем”), – і знайдете спокій душам своїм (і знайдете мир та радість у Дусі Святім – те Царство Боже, яке насправді в нас і заховується)…” (Євангеліє від Матвія, 11 розділ, 29 вірш)) на відпущення ваших гріхів, – і дара Духа Святого ви приймете (народитеся від води покаяння і Духа Святого, бо Бог лиш “смиренним дає благодать”)!” (Дії святих апостолів, 2 розділ, 38 вірш).
По-друге, хрещення полягає у зануренні в Слово – в пізнанні правди Божої, яка є джерелом спасаючої віри. Бо ж “віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (До римлян, 10.17). “Спочатку було Слово…” І саме це Слово істини, “духовне вчення смирення”: Возлюби, а для цього змирись, – і приводить нас до народження згори, до віри правдивої, смиренної, що чинна любов’ю, – віри Христової.
“Він нас породив словом правди” – промовляє апостол Яків (Соборне послання святого апостола Якова, 1 розділ, 18 вірш).
“…Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе,
щоб її освятити, очистивши водяним купелем у Слові ,
щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!”, – вторує йому “апостол народів” Павло (До ефесян, 5.25–27).
Тож по-третє, хрещення є повним зануреним у віру:
“Хто увірує й охреститься (охреститься – грецькою “баптисма” – “повністю зануриться” в цю віру смиренну), – буде спасений, а хто не ввірує – засуджений буде” (Євангеліє від Марка, 16 розділ, 16 вірш).