Іще ніч...

Ведмеденко Олег Валентинович

Цей, що навіки лишається, безперестанне Священство Він має.

Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступатись.

Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса,

що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, – бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе” (Євр. 4.14–15; 7.24–27).

І, нарешті, смирна. Смирна – це благовонний бальзам, мазь, якою намащували тіло покійника. Смирна була принесена новонародженому

Месії, як дар Людині, Якій належить померти на хресті. Христос Священик, але Він же і жертва – Агнець Непорочний, що заколюється за гріх світу. І саме цей, останній дар, і був прообразом великої й смиренної Жертви. Неоціненної Жертви…

ХРИСТИЯНСЬКІ ВІТАННЯ

Запитання: До мене в хату завітали священнослужителі з йорданським кропленням, і привіталися: “Христос хрестився!” А я не знала, як відповісти. Розкажіть, будь ласка, як прийнято вітатися в православ’ї, і як правильно звертатися до священнослужителів?

Відповідь: Дійсно, проблема незнання віруючими елементарних, здавалося б, аспектів релігійного життя, – є сумною ознакою нашого часу. До одних з таких атрибутів церковної традиції належать і православні вітання. То як же прийнято вітатися в православній церкві? А як взагалі вітались перші християни? Як здоровкався Сам Христос? Апостоли?

Христос, посилаючи апостолів Своїх на проповідь, вчив їх:

“Як до дому ж якого ви ввійдете, то найкраще кажіть: «Мир дому цьому!»” (Лк. 10.5). Сам Ісус вітався словами “Мир вам”. Справді, мир – найбільше надбання християнина. Мир з Богом і людьми. Мир і радість в серці людини. Апостол Павло вчить нас, що Царство Боже – це праведність, і мир, і радість в Дусі Святім (Рим. 14.17). І при народженні Ісуса Христа ангели на Небі промовляли: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, і в людях добра воля!” (Лк. 2.14).

“Радуйся!”, “Радуйтесь!” – іще одне вітання, яке ми зустрічаємо на сторінках Святого Письма. Цими словами здоровив архангел Гавриїл Діву Марію, благовістячи Їй народження від Неї та Духа Святого Дитинки – маленького Христа.

Апостольські Послання дають нам багатий матеріал для досліджень письмових вітань у часи апостолів і перших християн. Так, апостол Павло пише до вірних у Римі: “Благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!” У Першому посланні до Тимофія він вітається: “...благодать, милість, мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого!” Друге соборне послання святого апостола Петра починається словами: “...благодать вам та мир нехай примножаться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!”

А як же прийнято вітатися в сучасній православній церкві? Залишилось першохристиянське привітання “Мир вам”, на яке православні відповідають “І духові твоєму” (протестанти на це відкажуть: “З миром приймаємо”). Також зустрічаємо один одного словами “Слава Ісусу Христу!”, на що відвічаємо “Слава навіки”. При привітанні “Слава Богу!” – відповідаємо “Навіки слава Богу”. Коли ж до вас здороваються “Христос посеред нас!” – необхідно відповісти “І є, і буде”.

На свято Різдва Христового православні поздоровляють один одного вітанням: “Христос народився!”, “Славмо Його!” – лунає у відповідь. На Водохрище: “Христос хрестився!” – “В річці Йордані!” І, нарешті, у Великдень: “Христос воскрес!” – “Воістину воскрес!”

А як же правильно озиватися один до одного? Православні, звертаючись до брата чи сестри у Христі, так і говорять: “брате Іване”, “сестро Маріє”... Так вчив нас Ісус Христос: «...один вам Учитель, а ви всі брати», – мовить Він в Євангелії від Матвія. Апостоли і перші християни

називали один одного братами. Звертання “брати”, “браття”, “брате” десятки разів можна зустріти у книгах Нового Заповіту. Зустрічаються там й інші звертання, що свідчать про різний ступінь досконалості братів-християн, або ж про різні дари Духа Святого членам Церкви Христової. Деякі з цих звертань дійшли до сьогоднішнього часу. Таке звертання “отець” (в українській традиції – “пан отче”) до священнослужителя, який є інструментом в руках Божих, вісником Божим, який повинен нести Слово Бога Живого, Його Вчення усім народам, “хрестячи їх во Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа”.

В книзі пророка Малахії сказано: “Бо уста священикові знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він ангел (тобто вісник) Господа Саваофа” (Мал. 2.7). Звертання «отець» визначає найвищий ступінь досконалості християнина: “Пишу вам, отці, бо ви пізнали Того, Хто від початку”, – звертається до досконалих апостол Іван. Отці – це той щабель, на якому відкривається найвище пізнання Сущого від початку. І таким чином звертання до священнослужителя “отець”, є своєрідним авансом, духовним титулом, який повинен постійно нагадувати духовній особі про те хто він, і яких дій, яких знань, якого досконалого життя вимагає від нього його служіння. А також і те, що суттю цього служіння є духовне відродження пастви, приведення до Господа усе нових і нових духовних чад, визволених за допомогою міцного неводу Слова Божого із бурхливих вод “житейського моря, схвильованого спокус бурею” світу цього. Як висловився апостол Павло:

“...остерігаю (вас), як своїх любих дітей.

Бо хоч би ви мали десять тисяч наставників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі Ісусі через Євангелію...” (1Кор. 4.14–15).

Коли пастир церкви, отримавши дар Духа Святого, пасе отару Божу – ми повинні розуміти, що істинний пастир – то Господь. Коли проповідник Євангелії Правди згідно із заповітом Божим “іде і навчає усі народи” всьому тому, що заповів нам Ісус, – ми пам’ятаємо, що один нам Учитель – Господь. Коли священнослужитель духовно народжує новонавернених в Царство Боже – ми розуміємо, що один у нас Отець, що на Небі...

У православній традиції прийняті й інші звертання до духовних осіб в залежності від їхнього ієрархічного становища. Так, до єпископа звертаємося “ваше преосвященство”, до архієпископа та митрополита – “ваше високопреосвященство”, до патріарха – “ваша святість”. Інколи, коли за особливі заслуги церква присвоює духовній особі титул “блаженніший”, то звертаємося “ваше блаженство”.

СУБОТА ГОСПОДНЯ

Запитання: Нещодавно мала розмову з віруючими церкви адвентистів сьомого дня, під час якої вони гостро дорікнули мені за те, що ми, православні, змінили суботу Господню на неділю, а це, мовляв, гріх... Поясніть, чи так це насправді?

Відповідь: Що таке гріх? Як вчить нас Святе Письмо: “Гріх – то беззаконня” (1Ів. 3.4). Отже, гріх – це ніщо інше, як порушення Закону Божого. Саме в цьому, в порушенні Закону, а точніше в порушенні четвертої Заповіді Закону Божого й полягає звинувачення, що про нього розповідає сестра... Що ж, давайте розглянемо це питання якомога детальніше, тим більше, що воно належить до категорії запитань, які найчастіше задають вірні під впливом ідеологічного пресингу так званих “суботників” – представників тих протестантських конфесій, які сповідують святкування суботи, як сьомого дня тижня в єврейському календарі.