Іще ніч...
Шрифт:
І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: «Де ти?» (згадаймо апокаліптичне: “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду...”).
А той відповів: «Почув я Твій голос у раю – і злякався, бо нагий я, – і сховався» (і знову Апокаліпсис: “А лякливим, і невірним, і мерзким.., – їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це – друга смерть!”. Друга смерть – це смерть духовна. От вам і зміїне: “Умерти – не вмрете!” Недаремно ім’я цього змія – диявол (“диявол” – “обманець, ошуканець”). Нагота біблійною мовою – це провина, сором. Сховатися – відвернутись від Лиця Господнього, від волі Божої)” (Книга Буття).
Як бачимо, Зв’язок було втрачено...
Багато дослідників біблійної історії ламали й ламають собі голови над питанням: де ж ті річки, що зображені у книзі Буття? І хіба може бути, щоб єдина ріка розділялася на чотири? Завжди буває навпаки: менші річки зливаються в єдину водну артерію. Знову ж таки, якщо навіть уявити собі неможливе, що Тигр і Євфрат текли у зворотному напрямку, то як бути з іще двома потоками? Нісенітниця? Аж ніяк! Просто треба читати Біблію не як посібник з географії, а як книгу пророцьку, духовну. А духовні речі розуміються тільки духовно.
З точки зору духовної символіки водні потоки – це духовні вчення, що напоюють “землю” сердець людських. І ці чотири – якраз і є ті різноманітні релігії, які мають початок від єдиного Древа Життя (Древа Богопізнання), але розділюються, роз’єднуються за межами Раю, за межами Едему, за межами Любові...
“І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма початками.
Імення одному – Пішон, – оточує він усю землю Хавіла, де є золото (“Річка з Едему” – єдине, цілісне вчення Господнє. Пішон, Фісон – ріка, “що оточує землю Хавіла”. Хавіла ж у перекладі – “Коло”, символ вічності. Там “золото” – істинна цінність. Але земля Хавіла закінчується пустелею Шур, що навпроти Єгипту (Шур, або Сур – “Стіна”. Стіна бездуховності: безводна, бездуховна пустеля. Єгипет біблійною мовою – країна рабства гріха. Ця річка /Пішон/ являє собою символ занепаду духовності)…
Ім’я ж другої річки – Гіхон, – вона оточує ввесь край Ефіопії ( Гіхон – “Бурхливий потік”. Насправді ж це джерело поблизу Єрусалиму, яке сходить у долину Кедрон. Кедрон – “Каламутний”. Тут проглядаємо духовний потік, що виходить з Єрусалиму – міста правди – але скочується до Кедрону, до помутніння мудрості. І цей-то потік, виявляється, оточує Ефіопію – в Біблії країну Куш, що означає “Чорний”: землю, серця темні, непросвічені).
А ім’я річки третьої – Тигр, – вона протікає на сході Ашшуру (Тигр – “Стрімкий”. Ашшур, Ассирія у біблійній мові – символ войовничого матеріалізму). А річка четверта – вона Єфрат (Єфрат – “Солодкий”. Тигр і Єфрат – символи сили й солодкості гріха, ріки Вавилонські. Тяжкий їхній полон – згадаймо Псалом 136-й (137-й): “Над річками Вавилонськими, – там ми сиділи та й плакали...”)” (Буття).
Ось вам і відповідь на запитання: чому так? Чому роз’єдналася Церква Христова майже на 2000 конфесій? Чому розпорошення? Чому розколи? Відповідь одна – тому, що вкусили плід заборонений і пізнаємо добро через зло! Тому що відкинули вчення Боже – духовне вчення смирення, та сховалися в хащах мудрувань своїх. Тому що нагі перед Богом. Тому що полишили райський стан Любові Його. Тому що не вкушаємо плодів благодаті, плодів милосердя та богопізнання з вічного Древа Життя…
Що ж робити? Та просто піднятися з каламуті бездуховності до чистого едемського Першоджерела. Просто відкрити свої серця перед Тим, Хто стукає. Просто возлюбити!.. Возлюбити, а для цього смиритися, а отже прийняти обставини свого життя (смирення перед Богом) та ближнього свого (перед ближнім) такими, які вони є – без страху й тривоги, без гніву й роздратування, без гордощів та образи:
“І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Божого й Агнця.
Посеред його вулиці (його – тут Нового Єрусалиму, оновленої, живої Церкви праведників), і по цей бік і по той бік ріки – дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця
І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому Престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому,
і побачать лице Його, а Ймення Його – на їхніх чолах.
А ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки” (Апокаліпсис).
БОГОРОДИЦЕ, ДІВО, РАДУЙСЯ!..
Запитання: Чому православні християни й католики вшановують Діву Марію, називаючи Її Богородицею? Чи правильно ми робимо, коли молимось до Неї? Адже сказано: “Немає іншого Ймення під небом, яким би ми могли спастися, окрім Імені Ісусового!”
Відповідь: Безумовно, немає іншого Імені! Бо “Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням” (Дії 10.43). Бо “…нема ні в кім іншім спасіння” (Дії 4.12)… Але ж ми і не просимо Богородицю спасти нас Своєю силою, а тільки молитвами Своїми! Бо сказано: “Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового” (Гал. 6.2); “…признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного!” (Як. 5.16). А хто з братів та сестер наших по вірі є більш праведним, аніж Всесвята Діва? Хто сподобився найвищої честі – стати Матір’ю Бога нашого не тільки духовно, як про це читаємо у Мф. 12.49, але й буквально? Кого найщасливішою, найблаженнішою вважають усі роди віруючих та вірних синів Божих по благодаті Христовій? Кого іще прославляє Церква як “чеснішую від херувимів і незрівнянно славнішую від серафимів”? От тому ми й молимося (звертаємося з проханням про заступництво) до Неї, як до дійсно Святої Праведниці, Яка здобула уже во Святая Святих усю повноту духовного сходження та спілкування з Триєдиним Богом. І Яка духом, душею та тонким, духовним, прославленим тілом Своїм перебуває нині перед Небесним престолом Господнім, та возносить до Нього святі й ревні молитви Свої за нас.
Те, що ми просимо Пріснодіву Марію молитися за нас до Божественного Свого Сина, зовсім не є спробою перекласти увесь тягар молитовних зусиль лише на Її плечі. Кожен сам за себе дає відповідь перед Богом. Але “…де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, – там Я серед них”, – говорить Господь. Тому-то сама ідея єднання Тіла Христового освячена волею Божою, а отже, наше молитовне спілкування зі святими угодниками й Богородицею зокрема, як власне і з усіма членами Церкви, є справою богоугодною і Богом благословенною. Церква земна, воююча, підносить не лише свій голос в молитві до Господа, але й просить молитовного єднання, молитовної допомоги у Церкви Небесної, торжествуючої. І тоді ревна, спільна молитва Єдиної Святої Соборної і Апостольської Вселенської Церкви Божої, “як кадило запашне”, возноситься до Отця нашого, що на Небі, – і вібрація кожного нашого серця зливається у гармонійному єднанні з чистими, світлими духовними вібраціями тих святих, благословенні імена яких ми призиваємо своїми устами. Тоді Божественний акорд всеперемагаючого молитовного пориву змітає усі перешкоди, руйнує всі перепони на шляху нашого єднання із Божеством!..
Наші брати-протестанти, хибно розуміючи догмати православної церкви, не сприймають практики вшановування Божої Матері. Набір запитань-заперечень опонентів православ’я на протязі сторіч залишається незмінним, і я спробую коротко дати відповіді на них, ґрунтуючись виключно на Святому Письмі. Сподіваюсь, вони якщо і не похитнуть підвалини ортодоксального протестантизму, то хоча б висвітлять позицію традиційної деномінації…
Запитання : Де бачимо у Святому Письмі, що Марія дійсно є Божою Матір’ю?