Щит і меч
Шрифт:
І ось на цю людину Йоганн вирішив зробити ставку. Він вів машину обережно, як ніколи. І не тому, що боявся аварії на слизькому від дощу шосе. Ні. Вайс вирішив, що завжди оберігатиме Генріха. Це єдино правильна тактика, і він повинен терпляче застосовувати її для того, щоб Генріх зрозумів, наскільки неоціненне життя, коли воно віддане боротьбі за звільнення свого народу.
Тільки-но Генріх переступив поріг свого номера у варшавському готелі, як похмуро заявив, що насамперед прийме добру дозу снотворного, щоб забути про все…
Тон, яким це було сказано, явно свідчив:
Але Йоганн твёрдо вирішив, що до того часу, поки не одержить інформації про переговори Чижевського з польськими патріотами, він не одійде від Генріха. І сказав:
— Ти не заперечуватимеш, коли я влаштуюсь тут, на кушетці? — 1 став роздягатися, ніби не сумніваючись, що Генріх погодиться.
— У тебе, здається, є своя кімната, — пробурчав Генріх.
Вайс, не відповів. Він зосереджено стягував чоботи, і, здавалося, його так поглинуло це заняття, що він нічого не чув.
Коли Генріх вийшов з ванної і поглянув на Вайса, той, мабуть, уже заснув.
Генріх погасив верхнє світло, засвітив у блакитному абажурі лампочку, що стояла на нічному столику, ліг на спину і закурив.
У відчинені вікна не долинало ні звуку. Величезне затемнене місто затихло, ніби пустеля.
Два бажання боролося в Генріховій душі, він не знав, що краще: випити чи ковтнути снотворне. І коли перше перемогло і він, човгаючи нічними капцями, почалапав до заставленого пляшками серванта, несподівано пролунав чіткий Вайсів голос:
— Не треба, Генріху!
— Ти що, не спиш? Стежиш за мною?
— Просто турбуюся за тебе.
— Якого біса?!
— Мені здавалося, що тобі тяжко лишатися самому.
— Правильно, — заспокоївся Генріх. — Але в такому випадку давай вип'ємо разом.
— Навіщо? Аби не думати про те, що ми з тобою бачили в концтаборах, і прикидатися, ніби всього цього немає і не було?
— Що ти від мене хочеш? — вигукнув Генріх. — Що?
Вайс підвівся, взяв сигарету. Підійшов до Генріха і, прикурюючи від його сигарети, допитливо глянув на нього.
Генріхове обличчя звела болісна гримаса.
— Тобі ж недобре, я знаю.
— Мені завжди недобре після випивки.
— Ні, не тому. — Почекав: — Ти мені віриш?
— Я тепер нікому не вірю, і собі теж.
Вайс знову ліг на свого кушетку.
— Про одне я хочу тебе запитати, Генріху, — пролунав його голос після тривалої мовчанки. — Як ти гадаєш, коли б твій батько повернувся на батьківщину, він став би на службу до наці?
І Генріх мовчки випив, човгаючи капцями, відійшов од серванта, ліг, вимкнув світло. Через деякий час знову зажурив і раптом голосно сказав:
— Ні.
І Вайс нічого не відповів, ніби не чув. І Генріх прислухався і повторив:
— Ні, батько не став би до них на службу. — Запитав: — Ти спиш, Йоганне?
Вайс знову не відповів… Зараз він почув найголовніше. Генріхова відповідь підбадьорила, надихнула його. Йому хотілося встати із своєї кушетки, підійти до Генріха, заговорити з ним нарешті відверто, розповісти правду про вбивство його батька. Але Йоганн стримався. Він хотів, щоб співучасть Віллі Шварцкопфа в цьому
Удаючи, ніби спить, Вайс чув, як Генріх погасив сигарету об попільничку і налив у склянку води, щоб запити снотворне, як він ще довго крутився, поки його здолав тяжкий безтямний сон…
55
Зубов повернувся до Варшави лише через кілька днів. Він був збуджений, радісний. Дітей врятували і благополучно роздали польським сім'ям.
Зубов також повідомив Вайсові, що звільнення приречених до страти німецьких військовослужбовців не минуло безслідно. Гестапо і військова поліція заарештували чимало німецьких солдат: ті захоплено розповідали про зухвалий напад, хоча їм дуже суворо наказали мовчати про це.
Що ж до справи, дорученої Чижевському, то тут не так уже й просто. Виявляється, з поляками, яким пан Душкевич вказав на Генріха Шварцкопфа, зв'язаний англійський розвідник. Власне, за його ініціативою ця група і сформувалася повністю з патріотично настороєної польської інтелігенції. Вони ненавидять окупантів, але не мають досвіду конспірації і тим більше вміння боротися із зброєю в руках. Цей англійський розвідник відрекомендував себе як керівник групи і, одержавши від Чижевського матеріали, які свідчили, що пан Душкевич — провокатор і замислене ним убивство Генріха Шварцкопфа має провокаційний характер, приховав їх від поляків. І Чижевський поки що нічого по може вдіяти, бо група перемінила місця явок і зв'язок з нею втрачено.
Обміркувавши все це, Вайс і Зубов прийшли до висновку, що англійському агентові, очевидно, було спеціально доручено створити групу Опору з людей, які найменше пристосовані до збройної боротьби. Їхня загибель була б для поляків пересторогою, показала б безглуздість збройної боротьби з окупантами. До того ж гестапо мало б привід провести масові арешти серед польської інтелігенції, загнати у концтабори тисячі сімей чесних людей, що відмовилися служити в німців. Але і це ще не все. Буде організовано замах на племінника одного з найближчих сподвижників самого Гіммлера, і той, можливо, накаже застосувати гігантські каральні заходи проти поляків. А це, звичайно, імпонує Дітріхові. Він давно мріє продемонструвати боєздатність контр-розвідувального загону абверу в широко масштабній операції, про наслідки якої можна буде послати своє особисте донесення рейхсфюрерові.
Вайс знав, що англійський агент діяв з відома Дітріха, під контролем розвідки абверу. І, в усякому разі, можна було не сумніватися, що кандидатуру Генріха вказав Дітріх через Душкевича.
Порадившись із Зубовим, все зваживши, Вайс сказав, що саме Чижевському треба доручити турботу про безпеку Генріха. Що б там не було, Чижевському слід розшукати поляків, які входили в цю нечисленну групу, він знає їх в обличчя, і йому легше, ніж будь-кому іншому, відвернути замах.
Так і вирішили. Покінчивши з цією справою, Вайс запитав, що за люди ці звільнені німці.