Щит і меч
Шрифт:
— Я вам глибоко вдячний. Мені, слово честі, так незручно за турботи, яких я вам завдав.
Зубов усміхнувся:
— Та що ви! Це ж дрібниці…
Ярослав здивовано звів тонкі брови, помовчав і раптом поблажливо оголосив:
— Я зможу відповісти вам тим самим.
«Ну й нахаба!» — здивувався Зубов. Але як би там не було, надмірна самовпевненість юнака навіть чимось сподобалася йому.
Видужавши, Ярослав Чижевський став учасником бойової групи і дуже скоро завоював серце Зубова своєю безстрашністю і манерою триматися в бойовій обстановці так стримано і коректно, ніби
Зубов зовсім не сподівався, що Ярослав, уважно вислухавши його, скаже шанобливо:
— Пане лейтенант, прошу пробачення, але я хочу зарекомендувати себе перед вами з кращого боку. — І додав стиха: — Я не комуніст, як ви, але ж усе може бути?!
Для Зубова це зізнання Чижевського багато що означало. Перші місяці Ярослав беззаперечно виконував усі накази Зубова, що стосувалися бойових операцій, але в розмовах із ним неприязно і наполегливо нагадував про ті утиски, яких зазнавав польський народ в епоху російського самодержавства.
Однак Зубов скорив Ярослава тим, що з такою ж ненавистю і обізнаністю в історії підтверджував його слова.
— Ну, все це правильно, — казав він. — А коли правильно, значить правильно, що ми Жовтневу революцію зробили, Радянську владу встановили. Коли б і вам так зробити. І були б ми тоді з самого початку разом. Як, приміром, ми з тобою зараз. Тільки й того. Микола Другий — хто? Російський імператор, цар польський і таке інше. Ми його власноручно скинули, а ти з мене за нього питаєш, коли ми з нього і за вас спитали. Підвели старій історії баланс — і на цьому крапка. — Додав: — Тебе в гімназії навчали історії?
Ярослав кивнув.
— Уявляю, які підручники у вас були. Такі, мабуть, логли для вас і в Берліні друкувати, — сказав сумно Зубов. — Це ж отрута. Шию народові викручували, щоб не вперед дивився, а назад.
— Так, — погодився Ярослав. — А ми ж одна кров — слов'яни.
— Звичайно, приємно, що ми родичі, — задумливо мовив Зубов. — Але на самій цій платформі далеко не поїдеш. — Порадив: — Ти уяви собі, чому в нашій групі такий Інтернаціонал зібрався, навіть два німці є. Цікаво, чому це вони з нами, га?
— Антифашисти? — запитав Ярослав.
— З суттєвим доповненням, — усміхнувся Зубов, — комуністи. — Нагадав: — Був ще один, третій, але ми його в польській землі поховали. Він її разом з нами від фашистів звільняв. — Зітхнув: — Війна — страшне діло. Але товариш за товариша ладен загинути. Ніколи в інші часи відразу стільки прекрасного в людях не побачиш…
І ось тепер Зубов мусить зняти з операції Ярослава Чижевського — безстрашного і безмежно сміливого. І в той момент, коли його товариші битимуться з конвоєм, Ярослав мав зайнятися зовсім мирною справою. Він повинен розшукати когось із членів тієї польської патріотичної групи, до якої проліз провокатор Душкевич, і передати їм добуті Вайсом документи. А коли вони познайомляться з цими документами, що викривають зрадника, слід переконати їх, що напад на Генріха Шварцкопфа спровоковано
Йоганн не вважав за потрібне попередити Зубова, що буде весь час біля Генріха Шварцкопфа. І якщо Чижевський не зуміє виконати завдання і замах все-таки відбудеться, Йоганн що б там не було спробує врятувати Генріха.
Не попередив тому, що, хоча Зубов і зрозумів, що Йоганн не має права брати участь у бойових операціях, все-таки переможна усмішка майнула на його обличчі, коли він, вислухавши вказівки про завдання Чижевському, сказав:
— Ну ясно: ти ніби вищою математикою займаєшся, а наша справа — проста, як двічі по два.
Не попередив і тому, що безглуздо було обтяжувати Зубова зайвими турботами, коли група, й так ослаблена відсутністю Чижевського, була заклопотана бойовою операцією.
Існувала й ще одна причина. Таке попередження дещо виправдувало б Йоганна. Мовляв, хоч він і не бере участі в операції, але однаково на нього чатує небезпека, і нітрохи не менша, ніж на Зубова. Адже він неспроможний передбачити, коли і звідки станеться замах на Генріха.
Звичайно, можна було б викликати охоронників у цивільному і прикрити ними себе і Генріха, але тоді польські патріоти опиняться в засаді.
Йоганн сушив собі голову, розмірковуючи, як би викрутитися із надзвичайно складного становища, в яке він попав. А що, коли спробувати переконати Генріха, щоб він не. виходив із свого номера в готелі? Ні, Генріх зараз дуже збуджений і не захоче задовольнятися товариством одного Вайса. Він скоріше віддасть перевагу компанії, з якою прибув сюди для ревізії «штабу Валі». Разом із своїми берлінськими колегами буде, як завжди, розважатися в барах і ресторанах, де на нього найлегше вчинити замах.
Настрахати Дітріха і примусити його скасувати замах теж не можна: це означало б видати на розправу контррозвідці спровокованих Душкевичем поляків.
Вайсова і Генріхова доля залежала зараз від того, наскільки успішно Чижевський виконає завдання. Але Йоганн не вважав за необхідне казати йому про це. Цілком досить, коли Чижевський усвідомлюватиме, що зрив завдання ставить під загрозу життя багатьох поляків.
Йоганн прийшов до Генріха набагато раніше, ніж обіцяв. Той зустрів його з підкресленою непривітністю, яка могла б видатись образливою, але Йоганн з перших же слів обеззброїв Генріха своєю неприхованою простодушністю.
— Що тобі треба? — буркнув Генріх.
— Тебе, Генріху, — усміхаючись, відповів Вайс і додав з милою усмішкою: — Розумієш, скучив. — І, кинувши погляд на столик з закусками, на полковника Йоахіма фон Зальца, що закам'яніло сидів у позі неприступної величі, на Ангеліку Бюхер, що напівлежала трохи оддалік у качалці з келихом червоного вина і гріла його в долонях, запитав: — Можна, я поїм у тебе? — І поскаржився: — Цілий день бігаю, страшенно голодний.
Йоганн миттю зрозумів, який він тут зараз не бажаний для всіх трьох. І, зрозумівши це, висунув незаперечний привід для візиту. Ну хіба можна відмовити в гостинності голодній людині. Це було б занадто непристойно.