Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих

Гудкайнд Террі

Капітан Ебернаті потеребив кістяний гудзик темного кітеля.

— Прошу вибачити, — Мати-сповідниця, але я теж думав, що йому давно пора бути на місці. Уявлення не маю, що могло так затримати принца.

— Він вже повинен бути тут, — тихенько повторила Келен. Вона знову глянула на капітана. — Може, погода?

— Можливо, Мати-сповідниця. Якщо вирують заметілі, то це цілком могло затримати їх. Швидше за все справа саме в цьому, гадаю, він скоро прибуде. Наші люди проходять навчання в горах в таких погодних умовах.

Келен зітхнула.

— Що

ж, будемо сподіватися, що він скоро приїде. Капітан Ебернаті твердо зустрів її погляд.

— Я точно знаю, що принц був серйозно налаштований зібрати своїх людей і прибути сюди на допомогу. Галея закриває долину Каллісідріна. Принц особисто сказав мені, що в наших же інтересах зупинити Імперський Орден тут, не можна дозволити йому просунутися далі в Серединні Землі, де він обрушиться на наші землі і сім'ї.

Келен читала по очах лейтенанта Лейдена його думки: якщо принц Гарольд вирішив залишитися обороняти долину Каллісідріна, щоб захистити свою рідну Галею, то така перешкода може дуже навіть запросто змусити Орден повернути на північний схід, навколо гір і вгору за течією Керна — прямо в Кельтон, батьківщину Лейдена. Хоча лейтенант Лейден і допускав думку про таку зраду, у нього вистачило розуму не вимовляти цього вголос.

— Коли я там була, погода дійсно стояла кепська, — сказала Келен. — Ну, адже зараз зима-не-як. Впевнена, принц Гарольд незабаром прибуде на допомогу своїй королеві і народам Д'харіанської імперії.

Келен посміхнулася, пом'якшуючи приховану загрозу.

— Дякую вам, панове. Вам пора повертатися до ваших обов'язків. Добрі духи хай зберігають вас.

Офіцери, відсалютувавши, поспішно відбули. Еді теж, крекчучи, піднялася.

— Якщо я тобі не потрібна, то мені необхідно сповістити про наші плани сестер і Зедда з Уорреном. Келен стомлено кивнула.

— Спасибі, Еді.

Білоока Еді бачила за допомогою свого чарівного дару. Келен відчула на собі цей чарівний погляд.

— Ти користувалася своєю магією, — заявила стара чаклунка. — Ти повинна відпочити.

— Знаю, — відповіла Келен. — Але є ще справи.

— Їх нікому буде робити, якщо ти захворієш — Тонкі пальці Еді стиснули руку Кари — Подбай про те, щоб Мати-сповідницю на деякий час залишили в спокої, щоб вона могла задрімати хоча б на столі.

Кара підтягла складаний стілець до столу і вказала на нього, суворо глянувши на Келен.

— Сядь. Я постою на сторожі.

Келен зовсім вимоталася. Магія сповідниці висмоктувала майже всі сили. Потрібен час, щоб відновитися. І довга зворотна їзда її зовсім доконала. Вона важко опустилася на стілець, розстебнувши вовчий кожух. Меч Річарда як і раніше був у неї за спиною, руків'я стирчало над плечем. Але їй ліньки було його знімати.

Еді, побачивши, що Келен покірливо підкорилася, посміхнулася і пішла. Кара зайняла місце біля входу, а Келен опустила голову на руки. Відігнавши спогади про моторошний день, вона прийнялася думати про Річарда, його чарівну усмішку, його сірі очі, ласкаві руки. Очі її закрились. Вона так

втомилася, що здавалося, стіл зі стільцем обертаються. І, продовжуючи думати про Річарда, вона ковзнула в сон.

36

— Мати — сповідниця? Келен, примружившись, глянула на темну постать, що стояла над нею. Вона потерла очі, проганяючи залишки сну, і побачила, що це Верна. У золотому персні аббатиси сестер Світла відбивалося мерехтіння лампи. Тканина намету в сутінковому освітленні здавалася іржавою.

На Верні була довга сукня з сірої шерсті і темно-сірий плащ. Горловину сукні прикрашало біле мереживо, дещо пом'якшуючи строгість вбрання. Каштанове волосся Верни лежали вільної хвилею, а в карих очах читалася тривога.

— У чому справа, Верна?

— Якщо у вас є час, я б хотіла з вами поговорити. Ну, ясно — Верна поговорила з Уорреном. Всякий раз, бачачи як вони обмінюються поглядами або — ніби випадково — торкаються один одного, Келен згадувала свої відносини з Річардом. І те, що Верна закохана, пом'якшувало відношення Келен до зовні суворої аббатиси — ця жінка явно здатна на ніжність. До того ж Келен розуміла, що і на неї, напевно, дивилися з такою ж цікавістю, якщо не з більшою, коли вона виявляла ніжні почуття.

Келен зітхнула, розмірковуючи, торкнеться чи ні «розмова» Енн і пророцтв. Вона була зовсім не розташована розмовляти на цю тему.

— Кара, скільки я проспала?

— Пару годин. Скоро вже стемніє.

Келен потягнулася, розминаючи затерплі м'язи, і тут побачила на низькій лавці стару чаклунку з темним покривалом на колінах.

— Як ти себе почуваєш? — Запитала Еді.

— Нормально. — Келен бачила в холодному повітрі парок від власного дихання. — Що там з солдатами, яких відправили на завдання?

— Обидві групи в дорозі вже більше години, — відповіла Еді. — Перша група, галейці, відбули всі разом колоною. Кельтонці пішли невеликими групами, щоб не привертати увагу.

— Відмінно. — Келен позіхнула.

Вона знала, що нападу Ордена можна очікувати вже рано вранці. Що ж, по крайній мірі в обох груп вистачить часу, щоб добратися до місця і підготуватися. Від думок про майбутню атаку Ордена ставало не по собі. Келен відмінно розуміла, що і солдати теж в напрузі і навряд чи зможуть заснути.

Еді ліниво водила пальцем по червоно-жовтій вишивці на комірі своєї скромної сукні.

— Я повернулася, як тільки відїхали галейці, щоб допомогти Карі охороняти твій сон і тримати народ подалі.

Келен вдячно кивнула. Судячи з усього, Еді визнала, що вона відпочила вже достатньо, або ж порахувала справу, з якою прийшла Верна, важливою.

— Так у чому справа, Верна?

— Ми… дещо відкрили. Тобто не те щоб відкрили, а скоріше дещо придумали.

— Хто це «ми»?

Верна прочистила горло. Пробурмотівши собі під ніс молитву, просивши вибачення Творця, вона продовжила.