Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Солдати розступилися, даючи Келен пройти.
— Генерал!
Болдуїн у властивій йому величної манері підняв руку, розплився в усмішці.
— Радий вас бачити, Мати-сповідниця.
Келен почала було говорити, але тут, розсовуючи натовп, в танцювальне коло влетіли коні. Вони влетіли в коло, як язики полум'я — дюжина Морд-Сіт в червоному шкіряному вбранні. Одна з них спритно зіскочила з коня.
— Ріккі! — Вигукнула Кара.
Жінка чіпким поглядом оббігла натовп. Накінець вгледів Кару, тут же вискользнувшую з обіймів генерала
— Кара, — промовила новоприбула як свого роду привітання. Вона озирнулась по сторонам. — А де Ханна?
— Ханна? — Перепитала Кара, підходячи ближче. — Її тут немає.
Жінка стиснула губи.
— Так я і думала. Коли я так і не отримала ніякого відповідного послання, то подумала, що її більше немає… Але все сподівалася…
Келен вийшла вперед, кілька роздратована тим, що жінка посміла вилізти вперед генерала Болдуїна.
— Ріккі, чи не так?
— А! — По обличчю Ріккі ковзнула розуміюча посмішка. — Ти, мабуть, не хто інша, як дружина Магістра Рала, Мати-сповідниця. Впізнаю опис. — Вона недбало відсалютувала, притиснувши кулак до серця. — Так, я Ріккі.
— Рада бачити тут тебе і твоїх сестер по ейджу.
— Я примчала з Ейдіндріла, як тільки Бердіна отримала ваше послання. У ньому багато пояснювалося. Ми з нею його обговорили і вирішили, що я з декількома сестрами повинна відправитися сюди, щоб допомогти нашій справі. Шість Морд-Сіт я залишила з Бердіною охороняти Ейдіндріл і Замок Чарівника. А ще я привела двадцять тисяч солдатів. А з цим ось генералом — вона тицьнула пальцем собі за спину — ми зустрілися тиждень тому.
— Ваша допомога нам, безумовно, стане в нагоді. Дуже мудро з боку Бердіни. Я ж знаю, як їй хотілося теж приїхати, але вона знає місто і замок. І рада, що вона послідувала по моїх вказівках. — Келен втупила в Ріккі твердий погляд Матері-сповідниці. — А ти перервала генерала Болдуіна.
Кара рвонула Ріккі за руку і відтягла вбік.
— Ріккі, нам треба поговорити, перш ніж ти приступиш до служіння лорду Ралу і його дружині, яка до того ж ще й сестра по ейджілу.
Рікка здивовано підняла брову.
— Та ну? І як таке може…
— Пізніше! — З посмішкою обірвала її Кара, перш ніж та встигла вляпатися в ще більш великі неприємності, і відтіснила Ріккі і інших Морд-Сіт в сторонку. Зедд, Еді, Уоррен і Верна підійшли до Келен.
Генерал Болдуїн, який встиг тим часом спішитися, ступив уперед і опустився на коліно, схиливши голову.
— Моя королева, Мати-сповідниця.
— Піднімись, дитино моя, — вимовила Келен формальну відповідь під уважним поглядом усіх мешканців табору. Для них все, що відбувалося, теж було важливим.
Генерал встав.
— Я приїхав, як тільки отримав ваш лист, Мати-сповідниця.
— Скільки людей ви привели з собою? Питання, здавалося, його несказанно здивувало.
— Тобто як… Всіх. Сто сімдесят тисяч. Коли моя королева просить привести їй армію, я їй привожу.
По табору пробігло шепотіння. Новина
Келен була приголомшена. Вона навіть перестала відчувати холод.
— Просто чудово, генерал. Війська нам дуже потрібні. Ми ведемо справжню війну, як я вже пояснювала в листі. Імперському Ордену постійно підходить підкріплення. Нам потрібно відрізати ці шляхи.
— Зрозумів. Кельтонська армія укупі з тими д'харіанцями, що прийшли з нами з Ейдіндріла, втричі збільшує наявні тут у вашому розпорядженні сили.
— І ми можемо викликати ще додаткові війська з Д'хари, — додав генерал Мейфферт.
Келен відчула, як іскорка віри загоряється в її серці.
— До весни вони нам напевно знадобляться. — Вона повернулася до генерала Болдуїна. — А як там лейтенант Лейден?
— Хто? О, ви, мабуть, маєте на увазі сержанта Лейдена. Тепер він всього лише очолює групу розвідників. Коли солдат кидає свою королеву, він може вважати себе щасливцем, якщо збереже голову на-плечах, але з урахуванням того, що він діяв на захист її народу… Я просто відправив його охороняти віддалений перевал. Сподіваюся, він досить тепло одягнеться.
Келен захотілося обійняти старого генерала. Але замість цього вона лише вдячно торкнулася пальцями його руки.
— Дякую, генерал. Нам, безумовно, потрібні війська.
— Ну, вони встали табором в півдоби шляху звідси. Не міг же я притягнути їх усіх сюди.
— Все в порядку. — Келен жестом покликала Морд-Сіт. — Вас я теж рада бачити, Ріккі. За допомогою Морд-Сіт ми зможемо успішніше справлятися з ворожими чаклунами. Можливо, ми навіть зможемо змінити розклад. Кара вже допомогла розправитися з декількома чарівниками, але, лорд Рал поклав на неї іншу задачу, наказавши охороняти мене. Так що вона продовжить діяти в цій ролі. Ну а ви всі будете вільні відправлятися на вилов.
Ріккі схилилася в поклоні.
— Охоче. — Випроставшись, вона посміхнулася. — А Берліна попереджала мене щодо неї, — напівголосно повідомила вона Карі.
— Тобі слід було б прислухатися до Бердіни, — стукнула її Кара по спині. — Пішли, я допоможу тобі знайти місце…
— Ні, — зупинила їх Келен. — Сьогодні свято. Генерал, Ріккі і всі сестри теж запрошені. Взагалі-то я просто наполягаю.
— Що ж, — просвітлішала Ріккі, — ми будемо раді залишитися. Щоб захищати дружину Магістра Рала. Келен підійшла до Ріккі ближче.
— Ріккі, у нас тут сила-силенна чоловіків і дуже мало жінок. Зараз танці. Іди і танцюй.
— Що?! Та ти в своєму…
Келен виштовхнула Морд-Сіт в танцювальне коло. І клацнула пальцями музикантам.
— Продовжуйте!
Вона повернулася до генерала Болдуїну.
— Генерал, ви прибули в самий відповідний час. У розпал свята. Чи не зволите потанцювати зі мною?
— Мати-сповідниця?
— Я також і ваша королева. Генерали адже танцюють з королевами, чи не так?
Посміхнувшись, Болдуін галантно запропонував їй руку.