Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих

Гудкайнд Террі

Заправляючи простирадло під матрац, Келен поглядом простежила, як Кара зачинив двері.

— Що це ти притягла?

— Не повіриш, — посміхнулася Кара. — Широку синю шовкову стрічку. Сестри прикували Верну до стільця, і кудахкають над нею, Зедд відправив Уоррена кудись там, так що я подумала, що ми з тобою цілком можемо використати цю стрічку, щоб прикрасити хатинку. Щоб красивіше було. Ось, наприклад, можна обернути стрічкою мішечки з бальзамом. Буде красиво.

— Відмінна думка, — здивовано пробурмотіла Келен. Вона не знала, що її більше здивувало —

вид Кари з синьою шовковою стрічкою або те, що Морд-Сіт вимовляє слова «прикрасити» і «красиво» на одному диханні. І непомітно посміхнулася, задоволена тим, що взагалі чує з вуст грізної охоронниці подібне. Зедд куди більший чарівник, ніж він думає.

Келен з Карою ретельно розмістили стрічку на стінці, обвиваючи її навколо мішечків. Стінка вийшла такою гарною, що Келен очей не могла від неї відірвати і весь час посміхалася. Потім вони взялися за стіну навпроти дверей, не шкодуючи стрічки, щоб справити максимальне враження на Уоррена з Верною, коли вони увійдуть в хатинку.

— А де ти взагалі роздобула цю стрічку? — Прошепелявила Келен з повним ротом шпильок.

— Бенджамін мені дістав, — захихотіла Кара, прикріплюючи стрічку. — І змусив мене пообіцяти не питати, де він її роздобув. Можеш в це повірити?

Келен вийняла шпильки з рота.

— Хто?

— Що хто? — Висунувши язик, Кара старанно загнала шпильку в міцну деревину.

— Хто, ти сказала, дав тобі стрічку?

Кара підняла з підлоги чергову шовкову смужку.

— Генерал Мейфферт. Поняття не маю, де він…

— Ти сказала «Бенджамін».

Опустивши стрічку, Кара втупилася на Келен.

— Нічого подібного.

— Ні, сказала. Назвала його Бенджаміном.

— Я сказала генерал Мейфферт. Ти просто подумала…

— Я поняття не мала, що генерала Мейфферта звуть Бенджамін.

— Ну…

— Бенджамін — ім'я генерала Мейфферта? — Кара ображено глянула на Келен:

— Ти ж знаєш, що так. — Келен переможно посміхнулася:

— Тепер знаю.

***

Келен одяглася в біле плаття Матері-сповідники. І з деяким подивом відзначила, що сукня стала трохи завеликою, втім, враховуючи обставини, не варто було цьому дивуватися. Через мороз вона взяла і зроблену для неї з вовчої шкури мантію, але накинула її, як плащ. Келен спостерігала за церемонією і дивилася на десятки тисяч спокійних облич. Позаду неї височіла зелена стіна переплетених ялинових лап. Дихання виривалося хмаринками пари в тихому післяполудневому сонячному повітрі.

Оскільки проводив церемонію Зедд, до Келен він стояв спиною. І Келен зачаровано дивилася на його хвилясте біле волосся, зазвичай скуйовджене, але сьогодні ретельно розчесане і акуратно укладене. Чарівник був у своєму розкішному темно-бордовому балахоні з чорними рукавами і капюшоном. Вилоги оброблені срібною канітеллю, а комір і груди розшиті золотом. На талії одяг перетягував червоний атласний пояс із золотою пряжкою. Поряд з ним стояла Еді в звичайній сукню чаклунки

з червоною і жовтою вишивкою по коміру. І чомусь такий контраст не різав око.

Верна була в розкішному ліловому платті, розшитому золотою канітеллю по квадратному вирізу. Чудова золота вишивка прикрашала вузькі рукави, тікаючи під золоту стрічку, затіняючу їх біля ліктя. Легка накидка закривала груди і спускалася на широку спідницю, що доходила майже до підлоги. Хвилясте каштанове волосся Верни прикрашали сині, золоті і червоні квіточки, зроблені сестрами зі шматочків шовку. Сяючи посмішкою, вона являла собою красиву наречену-чаклунку, що стоїть біля симпатичного нареченого в ліловому балахоні чарівника.

Церемонія підходила до кульмінації, і здавалося, всі присутні подалися вперед.

— Чи береш ти, Верна, цього чарівника собі в чоловіки, — промовив Зедд ясним голосом, що розносився над всією юрбою, — усвідомлюючи його дар і пов'язані з цим обов'язки, і присягаєшся любити і шанувати його до самої смерті?

— Так, — м'яко промовила Верна.

— Чи береш ти, Уоррен, — заговорила Еді, і голос її за контрастом з голосом Верни здавався ще більш скрипучим, — цю чаклунку собі в дружини, усвідомлюючи її дар і пов'язані з цим обов'язки, і присягаєшся любити і поважати її до самої смерті?

— Так, — рішуче відповів Уоррен.

— Тоді, згідно твоєї вільної волі, я визнаю тебе, чаклунка, гідною цього союзу і з радістю благословляю його. — Зедд звів руки. — Я прошу добрих духів з посмішкою прийняти клятву цієї жінки.

— Тоді, згідно твоєї вільної волі, я визнаю тебе, чарівник, гідним цього союзу і з радістю благословляю його. — Еді здійняла руки. — Я прошу добрих духів з посмішкою прийняти клятву цього чоловіка.

Всі четверо взялися за руки і схилили голови. У центрі утвореного ними кола повітря засвітилося і яскравий промінь вознісся до небес, ніби поніс їх клятву добрим духам.

Потім Зедд з Еді хором промовили:

— Відтепер ви навічно є чоловіком і дружиною, пов'язаними клятвою, любов'ю, а тепер і чарівним даром.

Чарівний світ почав розсмоктуватися знизу догори, поки не перетворився на самотню зірку, що висіла прямо над ними на післяполудневому небосхилі.

У морозної тиші тисячі людей заворожено дивилися, як Верна з Уорреном скріплюють поцілунком союз, укладений на весільній церемонії, яку їм навряд чи ще коли доведеться побачити: одруження чаклунки і чарівника, відтепер пов'язаних не тільки простими обітницями, але також і магією.

Коли Уоррен з Верною відірвалися один від одного, обидва сяючи щасливими усмішками, натовп заревів. У повітря полетіли шапки, загриміли радісні крики.

Сяючі Верна з Уорреном, взявшись за руки, повернулись до солдатів і помахали руками. Солдати вітали їх вигуками, оплесками і свистом, ніби кожен з них тільки що одружив рідну сестру і кращого друга.

І тут вступив хор, взявши таку високу ноту, що звук луною відбився від дерев навколо. Келен аж мороз пробрав. І всі в долині шанобливо замовкли.