Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Навколо мовчки стояли солдати. Тут з темряви вийшов генерал Мейфферт, Кара насилу приховала радість. Він швидко підійшов до Кари, але не доторкнувся до неї.
— Радий бачити, що ви повернулися, — сказав він Келен. — Як Уоррен? Келен не могла сказати ні слова.
— Не думав, що він протягне так довго, — похитав головою Зедд. — Думаю, він тримався лише на одному бажанні ще раз побачити дружину.
Генерал гірко кивнув.
— Ми спіймали того, хто це зробив. Келен миттєво пожвавилася.
— Приведіть його до мене! — Прогарчала
— Що він тобі сказав? — Тихо запитав Зедд так, щоб не чули інші. — Він хотів тобі щось сказати. Келен важко зітхнула.
— Він сказав: «Річард правий».
Зедд з нещасним виглядом втупився в простір. Уоррен був його другом. Келен ніколи раніше не бачила, щоб Зедд так прив'язувався до когось, як він прив'язався до Уоррена. Їх об'єднували такі речі, які, вона знала, їй ніколи не осягнути. Незважаючи на гадану молодість, Уоррену було більше ста п'ятдесяти років, майже ровесник Верни. Для Зедда, який завжди виглядав як мудрий старий чарівник, напевно було особливо приємно обговорювати всякі чарівні штучки з людиною розуміючою, замість того щоб постійно щось пояснювати і розтлумачувати.
— Мені він сказав те ж саме, — прошепотів Зедд.
— Чому Уоррен не скористався магією? — Запитала Келен.
Зедд провів пальцем по щоці.
— Він просто йшов мимо, коли ця людина раптом схопила Холлі і штрикнула її. Може бути, вбивця не зміг знайти свою мету, а може, просто заблукав і розгубився або просто запанікував і вирішив убити першого-ліпшого, а Холлі підвернулася йому під руку.
Келен провела долонею по обличчю.
— А може, йому було велено шукати чарівника в такому ось балахоні, і, угледівши Уоррена, він напав на Холлі, щоб створити переполох і дістатися таким чином до Уоррена.
— Теж можливо. Уоррен в точності не знає. Все сталося миттєво, Уоррен просто опинився там і зреагував. Я питав його, але він і сам не знає, чому не скористався магією. Може бути, побачивши блискучий ніж, він побоявся вбити і Холлі, оскільки цей тип тримав її в руках. І в інстинктивному пориві врятувати дівчинку він просто спробував відняти кинджал. І це було смертельною помилкою.
— А може, Уоррен просто вагався, перш ніж вдатися до магії.
Зедд сумно знизав плечима:
— Секундне коливання коштувало життя багатьом чарівникам.
— Якби я не вагалася, — промовила Келен, віддаючись гірким спогадам, — Ніккі б мене не дістала. І не захопила б Річарда.
— Не намагайся виправити минуле, дорога. Це неможливо.
— А як щодо майбутнього?
— Тобто? — Подивився їй в очі Зедд.
— Пам'ятаєш, в кінці минулої зими, коли ми покидали табір — коли Імперський Орден рушив уперед? — Зедд кивнув і вона продовжила:
— Уоррен тоді вказав на карті це ось місце. І сказав, що ми повинні знаходитися тут, щоб зупинити Орден.
— Ти хочеш сказати, він знав, що помре тут?
— Це ти мені скажи.
— Я чарівник, а не пророк.
— Але
— А що з Холлі?
— Не знаю. Я йшов поговорити з Уорреном. Все тільки що відбулося. Солдати зловили того типа. Уоррен кричав, щоб брали живцем. Напевно, вважав, що вбивця володіє цінними відомостями. Бачив закривавлену Холлі. Вона була без свідомості. Я негайно наказав перенести Уоррена сюди і почав працювати з ним. Примчали сестри і помістили Холлі в іншу палатку. — Роздратований погляд Зедда уперся в землю. — Я використав всі свої знання. Але їх виявилося недостатньо.
Келен заспокійливо приобнял його за плечі.
— Все це спочатку було не в нашій владі. Їй було дивно бачити людину, яка служила їй постійним джерелом сили, в стані такої слабкості. Звичайно, нерозумно було вважати, що він залишиться байдужим і сильним в подібних обставинах, але все ж це якось вибивало з колії. У цю мить Келен усвідомила всі втрати, що переніс Зедд за своє життя. Зараз це було чітко видно в його горіхових очах.
Солдати розступилися: повернулися генерал Мейфферт і Кара. За ними два здоровенних солдата волокли молодика. Майже що хлопчика взагалі. Він був досить м'язистим, але не йшов ні в яке порівняння з тягнучими його богатирями. Волосся спадало на нахабні темні очі.
— Значить, — зухвало заговорив молодик, — служачи Ордену, я, кажись, заколов когось важливого. І тепер я герой.
— Поставте його на коліна перед Матір'ю-сповідницею, — спокійно наказав генерал Мейфферт.
Солдати зацідили хлопця під коліна, змушуючи опуститися на землю. Стоячи перед нею на колінах, він продовжував кепкувати.
— Значить, ти і є та сама важлива повія, про яку я так багато чув. Шкода, що тебе не виявилося поблизу. Я б охоче порізав тебе. Думаю, я декому показав, що непогано орудую ножичком.
— Отже, через брак мене ти замість цього порізав дитину, — спокійно промовила Келен.
— Тільки щоб попрактикуватися. Я б порізав куди більше народу, якби цей здоровенний тупий бик не наскочив на мене. Але я все одно виконав мій обов'язок перед Орденом і Творцем.
Це була бравада людини, яка знала, що ось-ось заплатить остаточну ціну за свої дії. Він намагався переконати сам себе, що виконав важливе завдання. Він хотів померти героєм, а потім в нагороду відправитися прямо до Творця.
З намету виринула Верна. Рухалася вона неквапливо. Обличчя її було попелясто-сірим і сумним. Келен взяла її під руку, щоб підтримати, якщо знадобиться.
Побачивши укляклого молодика, Верна зупинилася.
— Це він? — Запитала вона.
Келен ласкаво стиснула руку Верні, пропонуючи мовчазну підтримку.
— Це він, — підтвердила Келен.
— Точно, — посміхнувся Верні хлопець. — Я — той, хто зарізав ворожого чарівника. Я герой. Орден принесе людям свободу і полегшення, і я цьому допоміг. Такі, як ви, завжди намагаються тримати нас в чорному тілі.