Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Раптом Келен почула шум. Кара схопила за руку розмахуючого ножем молодика. Плавним рухом Морд-Сіт заламала йому руку за спину. — Кара! Ні! — Піднесла руку Келен. Скорчивши кислу міну, Кара прибрала ейдж від горла хлопчини. Очі хлопця округлилися від страху й обурення.
— Злодійки! Ви злодійки! Це не твоє! Поклади на місце! Келен підійшла до хлопця, жестом звелівши не кричати.
— Ти Каміль чи Набба?
Юнак здивовано закліпав. Облизнувши губи, він озирнувся на здіймалася позаду нього жінку.
— Я
— Я друг. Гейда сказав мені…
— Значить, ніякої ви не друг! Перш ніж він встиг покликати на допомогу, Кара закрила йому рот рукою.
Келен цикнув на хлопця.
— Гейда убив одного нашого друга. Після того, як ми зловили його, Гейда повідомив нам твоє ім'я.
Побачивши, що хлопчина буквально вражений цією новиною. Кален жестом веліла Карі прибрати руку.
— Гейда когось убив?
— Точно, — відповіла Кара. Хлопчина покосився назад.
— Що ви з ним зробили? З Гейдом?
— Стратили, — повідомила Келен, не вдаючись у подробиці.
Хлопчина посміхнувся.
— Ну, значить, ви дійсно друзі. Гейда — погана людина. Він заподіяв шкоду моєму другові. Сподіваюся, він страждав.
— Вмирав він довго, — відповіла Кара. Хлопчина, побачивши її посмішку, судорожно сковтнув. Підкоряючись жесту Келен, Кара відпустила його.
— Ну, так хто ж ви такі?
— Мене звати Келен, а це Кара.
— І що ви тут робите?
— Це все досить складно, але ми шукаємо Річарда. — Хлопчина знову став підозрілим.
— Та ну?
Келен посміхнулася. Хлопчина — справжній друг Річарда. Поклавши руку Камілю на плече, Келен подивилася йому в очі.
— Я його дружина. Його справжня дружина. Каміль тупо закліпав.
— Але… Але…
Голос Келен став жорсткішим.
— Ніккі не дружина йому.
Він розплився в усмішці, очі заблищали від сліз.
— Я знав це! Знав, що він її не любить. І ніколи не міг зрозуміти, як це Річард міг одружитися на ній.
Каміль раптом згріб Келен в обійми і міцно стиснув від радості за Річарда. М'яко розсміявшись, Келен погладила хлопчину по голові. Кара, схопивши за комір, відтягнула його, але ласкаво.
— А ти? — Повернувся Каміль до Каре.
— Я Морд…
— Кара — близький друг Річарда.
Тут Каміль несподівано обняв і Кару теж. Келен злякалася, що Морд-Сіт проломить йому череп, але Кара ввічливо витерпіла обійми, хоча відчувала себе явно не в своїй тарілці. Келен здалося навіть, що Кара ледь помітно посміхнулася.
— Але що тоді Річард тут робить з Ніккі? — Знову повернувся до Келен Каміль.
Келен глибоко зітхнула.
— Це довга історія.
— Розкажи.
Келен деякий час вивчала його темні очі. І їй сподобалося те, що вона там побачила. Але все ж виклала все простіше.
— Ніккі чаклунка.
— Магію? Яку магію? — Насідав він. Келен знову зітхнула.
— Вона використала б свою магію проти мене, убила б мене, якби Річард не погодився піти з нею.
Каміль підняв очі до потоку, переварюючи почуте. Нарешті він кивнув.
— Схоже на правду. Річард саме такий. Він піде на все заради тієї жінки, яку любить. Я знав, що він не любить Ніккі.
— А звідки ти це знаєш?
— Він з нею не спав, — вказав Каміль на два ліжка. — Але готовий посперечатися, що з тобою він спав, коли ви були разом. Келен відчула, що від його прямоти заливається червоним.
— Звідки тобі це відомо?
— Не знаю, — почухав він потилицю. — Просто таке враження, наче ви з ним одне ціле. Коли ти вимовляєш його ім'я, я бачу, наскільки він тобі дорогий.
Незважаючи на втому, Келен не змогла втриматися від посмішки. Вони мчали галопом кілька тижнів. Загнали по дорозі кілька коней, довелося купувати свіжих. А останній тиждень взагалі практично не спали.
— Ну, так ти знаєш, де зараз Річард? — Запитала Келен.
— На роботі. Зазвичай він десь в цей час приходить додому. Якщо тільки йому не потрібно працювати і вночі теж. Келен швидко оглянула кімнату.
— А Ніккі?
— Поняття не маю. Може, пішла за хлібом або ще кудись. Взагалі кумедно. Зазвичай вона до цього часу давно вже вдома. І майже завжди з уже готує вечерею для Річарда.
Погляд Келен ковзав по кімнаті зі столу на тазик і обробну дошку. Раптом вона зараз піде, а він заявиться буквально через хвилину після її відходу? Каміль вважає дивним, що Ніккі досі немає. І те, що вони відсутні обидвоє, насторожувало.
— А де він працює? — Поцікавилася Келен.
— На будівництві.
— На будівництві? Якому будівництві?
— Нового імператорського палацу, — махнув кудись удалину Каміль. — Завтра грандіозне освячення.
— Новий палац закінчений?
— Та ні! Його будувати ще роки і роки. Взагалі його тільки почали. Але вони вже зараз хочуть освятити його. Присвятити Творцеві. У Алтур-Ранг на церемонію приїхала купа народу.
— Річард — один з будівельних робітників? Каміль кивнув.
— Він скульптор. Ну, зараз, у всякому разі… Він працював у транспортній компанії у Іцхака, але потім його заарештували…
— Заарештували? Вони… мучили його?
Каміль відвів очі, йому не хотілося говорити правду.
— Я дав Ніккі грошей, щоб вона могла провідати його. Вона з Іцхаком і Віктором-ковалем витягли його звідти. Він був дуже поганий. А коли трохи одужав, його змусили працювати скульптором.
Слова Каміля кружляли у неї в голові. Найцікавішим було, що Річард видужав.