Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Ти сам зруйнуєш своє мерзенне створіння!
Слова «або помреш на місці» вимовлені не були, але всі це і так зрозуміли.
Річард прийняв руків'я кувалди. І зробив це з такою витонченістю, немов це прикрашений самоцвітами меч.
Хижий погляд Річарда відвернувся від брата Нарева і обійшов натовп. Річард зробив кілька кроків до східців. Брат Нарев підняв палець, подаючи гвардійцям сигнал взяти піки напоготів. Судячи з усмішки Нарева з Нілом, вони не думали, що натовпу цікаво почути, що там буде говорити грішник.
— Вами правлять
Натовп дружно ахнув. Поносити Братство — швидше за все зрада, і вже безумовно — єресь. — У чому мій злочин? — Вголос запитав Річард. — Я дав вам побачити красу, посмів дотримуватися переконання, що ви має право побачити її, якщо захочете. Більше того… Я заявив, що ваше життя належить тільки вам і нікому більше.
По натовпу прокотився гомін. Голос Річарда зріс і був ясно чутний всім.
— Зло не є велике єдине ціле, а незліченна безліч аморальних вчинків, скоєних нікчемними людьми. Живучи під владою Ордену, ви поміняли багатство бачення на сірий туман посередності. Прагнення творити і рости на безмозкі стагнацію і повільне загнивання. Сміливість вчинків на тьмяну апатію.
Натовп слухав стиснувши губи і опустивши очі. Річард змахнув у них над головах кувалдою, яку тримав з спритною грацією. Як королівський клинок.
— Ви проміняли свободу навіть не на миску юшки, а гірше: на пустопорожні словеса інших, які говорять, що ви заслуговуєте повної миски юшки, зробленої кимось іншим.
Щастя, радість, звершення, досягнення… це не якісь там зручності, які можна поділити на всіх. Хіба сміх дитини можна поділити чи розподілити? Ні! Він викликає лише ще більше радості та сміху.
У натовпі почувся сміх. Задоволений сміх.
Брат Нарев насупився ще сильніше.
— Досить твоєї бунтівної балаканини! Знищ свою гріховну статую. Зараз же!
— О? — Схилив Річард голову набік. — Загальне збіговисько Ордена і Братства боїться слухати те, що може сказати одна нікчемна людина? Ти так боїшся якихось там слів, брат Нарев?
Темні очі швидко глянули на натовп, подалися вперед в прагненні перемогти в поєдинку.
— Ми не боїмося слів. Чеснота на нашій стороні і переможе. Прорікай свої святотатства, щоб усі могли зрозуміти, чому добропорядні люди повстануть проти тебе.
Річард посміхнувся натовпу, але заговорив з грубою прямотою:
— Життя кожної людини належить тільки їй. Життя окремого індивідуума може і повинна належати тільки йому, а не суспільству чи комірцй, інакше він всього лише раб. Ніхто не має права відмовляти іншій людині в праві прожити життя так, як він хоче, або силою віднімати те, що створив хтось інший, тому що це не що інше, як злодійство, щоб жити за чужий рахунок. Це злочин проти людства, якщо у людини тримають ножа біля горла і вказують, як йому слід прожити його життя. Ніяке суспільство не може бути вище тих окремих індивідуумів, з яких складається, інакше ви віддаєте пальму першості не людині, а будь-якому рішенню, яке спаде на думку цьому суспільству, причому
Підміна розуму вірою дозволяє цим людям за допомогою сили поневолювати вас. Вбивати вас. У вас є сила самим вирішувати, як вам жити. А ці дрібні нікчеми — всього лише жалюгідні таргани, якщо ви так вирішите. У них немає влади керувати вами, окрім тієї, що ви самі їм даєте!
Річард вказав кувалдою на статую.
— Це життя. Ваше життя. Щоб прожити його так, як ви самі виберете. — Він змахнув кувалдою в сторону статуй на стінах. — А це те, що пропонує вам Орден: смерть. — Ми вже достатньо наслухалися твоєї єресі! — Заверещав брат Нарев. — Негайно знищ свою гидоту, або помри!
Піки націлилися.
Річард спокійно обвів безстрашним поглядом гвардійців, потім ступив крок до статуї. Серце Ніккі скажено забилося. Вона не хотіла, щоб статую знищили. Вона занадто гарна для цього. Цього просто не може трапитися. Вони не можуть забрати цю красу.
Річард скинув кувалду на плече. Витягнувши руку до статуї, він звернувся до натовпу в останній раз:
— Ось, що Орден забрав у вас, — вашу людяність, вашу індивідуальність, вашу свободу жити так, як вам хочеться.
Річард швидко торкнувся кувалдою чола.
Блиснувши сталлю, кувалда зметнулася в могутньому замаху. Ніккі чула, як свистить повітря. Здавалося, вся статуя здригнулася, коли кувалда з гучним тріском вкарбувалася в основу.
В коротку мить тиші Ніккі почула ледь помітний звук, потріскуючий шепіт самого каменю.
А потім статуя з гуркотом обвалилася, розсипавшись на частини і здійнявши хмару білого пороху.
Чиновники радісно заволали. Гвардійці з переможним криком потрясали над головою зброєю.
Але тільки вони. У натовпі панувала мертва тиша, поки білий пил осідав на площу. Всі їх надії, втілені в цій статуї, тільки що були знищені.
Ніккі дивилася в повному отупінні. Горло стиснуло від болю. Очі наповнилися сльозами. Люди мовчки дивилися, немов тільки що стали свідками трагічної марної смерті.
Гвардійці насунулися на Річарда, відтісняючи його до інших, які вже очікували з важкими колодками.
І тут із оглушеної натовпу біля самих ступенів пролунав ясний крик.
— Ні! Ми цього не потерпимо!
У наступаючої темряві Ніккі побачила того, хто кричав. Він був майже біля самих сходинок і рішуче пробивався вперед, щоб вибратися на площу.
Це був коваль, пан Касселл.
— Ми цього не потерпимо! — Ревів він. — Я більше не дозволю вам і далі тримати мене в рабстві! Чуєте ви?! Я — вільна людина! Вільна!
І тут вся юрба перед площею оглушливо заревіла.
А потім дружно рвонула вперед. Вимахуючи кулаками, людська лавина з лютими криками кинулася на площу. Їм назустріч рушив стрій збройних гвардійців. Натовп змів їх, навіть не помітивши.