Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Але… Що це за небезпека?
— Обдаровані. Ну, магія, розумієте? — Генерал суворо випростався:
— Обдаровані?
— Ну, так. У супротивника є люди, наділені магічним даром. Я думав, вам це відомо.
Генерал покліпав, знову прокручуючи в голові почуте і намагаючись відшукати в простому поясненні Зедда натяк на приховану небезпеку.
— Ну звичайно, відомо.
— А! Тоді чому ви ще не викопали кілька братських могил?
Верна схопилася на ноги.
— В ім'я Творіння! А хто ми, по-вашому? Служниці?
Еді ледь помітним жестом веліла Верні сісти і замовкнути.
— Чому б тобі просто не повідати нам, що ти виявив, Зедд? — Своїм звичайним надтріснутим голосом промовила вона. — Я бути впевнена, що генерал з аббатисою хочуть це дізнатися, щоб зміцнити нашу оборону.
Зедд ретельно підібрав останні крихти, яких залишилося до образливого мало.
— Аббатиса, я зовсім не хотів звинуватити вас в недостатній компетентності.
— Ну, ви напевно…
— Просто всі ви занадто гарні, от і все.
— Прошу вибачення?
— Занадто гарні. Ви і ваші сестри все життя намагалися допомагати людям.
— Ну… Я… Ми… Ну звичайно, ми допомагаємо людям. У цьому наше призначення.
— Але не вбивати. Джеган же неодмінно постарається перебити вас усіх.
— Ми це знаємо, Зедд. — Генерал почухав бороду, переводячи погляд з Зедда на Верну і назад. — Аббатиса і її сестри допомогли нам виявити багатьох ворожих вивідувачів. Так само, як сестра Філіпа виявила вас, коли ви прямували до табору, вони виявляють і ворогів. Вони виконують свою роботу і не скаржаться. Кожен солдат у нашому таборі радий, що вони з нами.
— Відмінно, чудово, але коли армія Імперського Ордена піде в атаку, все буде інакше. Вони стануть використовувати чаклунів, щоб спустошити ваші ряди.
— Спробують. — Верна намагалася говорити переконливо, не підвищуючи голосу, хоча їй явно хотілося закричати. — Але ми готові запобігти такого роду атаці.
— Абсолютно вірно, — закивав Уоррен. — У нас є люди, що знаходяться в постійній бойовій готовності.
— Це добре, це добре, — простягнув Зедд, нібито змінивши свою думку. — Значить, у такому разі ви готові розібратися з дрібними неприємностями. Білими комарами, приміром, і всім таким іншим.
Рунисті брови генерала Райбіха зійшлися на переніссі.
— Чим-чим?
Зедд помахав виделкою. — Тоді скажіть-но мені — просто щоб задовольнити мою цікавість, — що ви маєте намір зробити, коли супротивник піде в атаку? Ну, скажімо, кине на вас кавалерію.
— Заготовити завісу вогню, — не вагаючись відповів Уоррен. — А коли вони кинуться в атаку, запалимо її, перш ніж вони встигнуть хоча б взяти списи напереваги.
— Ага, вогонь. — Зедд засунув у рот останні залишки яєчні. Всі мовчки, дивилися, як він жує. Прожувавши, він підняв погляд. — Великий вогонь, треба думати? Колосальні
— Так про які такі комарі він тлумачить? — Пробурмотів генерал Райбах, повернувшись до сидячої поруч з ним на лавці Верни з Уорреном.
— Абсолютно вірно, — не слухаючи генерала, відповіла сестра Верна. Генерал зітхнувши склав руки на могутніх грудях. — Якісну завісу Вогню. Вас щось в цьому не влаштовує, Перший чарівник?
— Ну… — Знизав плечима Зедд. Він помовчав, потім насупився і нахилився до генерала, придивляючись. Потім тицьнув кістлявим пальцем в його схрещені руки.
— А ось і він. Вас збирається вкусити комар, генерал.
— Що? О! — Райбах пристукнув комаху. — Цього літа їх тьма-тьмуща. Втім, по-моєму, сезон закінчується. І ми будемо невимовно раді від них позбавитися, дозвольте зауважити.
— І вони всі такі, як цей? — Знову тицьнув пальцем Зедд. Генерал Райбіх підняв руку і придивився до розплющену комаху.
— Ну так, дрібні паршиві кровососи…
І замовк. Придивився уважніше. Потім узяв крихітне тільце двома пальцями за крильце і підніс до очей.
— Ну, я готовий… Ця тварюка… — Лице генерала злегка посіріло — Біла… — Сіро-зелені очі кинулися на Зедда. — Що ви там говорили про…
— Білих комарів, — підтвердив Зедд, поклавши порожню миску на підлогу. Він вказав худим пальцем на розплющену комаху. — Ви ніколи не стикалися з білою гарячкою, генерал? Взагалі хтось із вас? Страшна штука, ця біла гарячка.
— Що за біла гарячка? — Запитав Уоррен. — Ніколи про таку не чув. І в книгах мені нічого про неї не потрапляло, я впевнений.
— Правда? Напевно, вона зустрічається тільки в Серединних Землях.
Генерал пильно оглянув крихітну комаху.
— І що біла гарячка робить з людиною?
— Ой, ну, ваша шкіра стає бридко білого кольору, — відмахнувся виделкою Зедд. — А ви знаєте, — задумливо насупився він, ніби пригадуючи щось, і підняв очі до склепіння намету, — що одного разу мені довелося бачити, як один чарівник встановив просту завісу вогню перед атакуючою кавалерією?
— Ну нарешті! — Вигукнула Верна. — Тоді вам добре відомо, що це таке. Бачили її у дії.
— Так… — Простягнув Зедд. — Вся біда в тому, що супротивник був готовий до такого найпростішого виверту.
— Найпростішого?! — Верна схопилася на ноги. — Не розумію, як ви можете вважати…
— На цей випадок противник створив опуклі щити.
— Опуклі щити? — Уоррен відкинув з чола пасмо світлого волосся. — Ніколи не чув про таку штуку. Що це за опуклі…
— Звичайно, чарівник, що встановив вогненну завісу, передбачав, що супротивник установить щити, і зробив свій вогонь стійким до цього очікуваного захисту. Однак щити були призначені зовсім не для того, щоб загасити вогонь. — Зедд перевів погляд з розширених очей Уоррена на сердиті очі Верни. — А щоб котити його.