Сивий Капітан

Владко Владимир Николаевич

— З речами ми розпорядилися. Але ти, Марто, досі не розповіла мені докладно про те, що сталось. Я чув тільки тих тіток, а вони ж нічого не знають, крім самого факту. От, скажи мені, дівчино, в чому тут річ? Наскільки я знаю, Педро досі нічим не привертав до себе уваги поліції. І раптом — обшук, арешт… Як це зрозуміти, Марто? Батько щось накоїв?

Марта розвела руками:

— Коли б я знала, дядю Валенто!.. Це ж сталося так несподівано… Батько щойно повернувся з роботи, як його і схопили. А за що — звідки мені знати?

Валенто замислено подивився на неї:

— Та

я й не сподівався, що ти надто багато знаєш. Тим більше, що навряд чи Педро дуже змінився за ті два місяці, які я його не бачив. Не думаю, щоб він раптом почав займатися політичними справами і зацікавив своєю особою жандармерію, та ще в такій мірі, щоб його заарештували… І все ж таки мусить бути якась, хоч найменша причина для всього цього… Слухай, Марто, а він останнім часом не розповідав тобі чогось незвичайного? Ану, згадай!

Дівчина подумала трохи і відповіла:

— Повернувшись з військового параду на Авеню-дель-Прадо, батько розповідав про появу там якогось казкового велетенського автомобіля, що спинив рух усіх машин, і панцерників, і танків… і що той автомобіль не могли пошкодити ні кулі, ні гранати… але про це гомоніли всі сусіди. Тільки та й різниця, що батько був на тому параді особисто і розповідав про те, що бачив на власні очі. І про те, як він чув голос якогось Сивого Капітана, що керував тим автомобілем, і…

Вона спинилася, боязко озирнулась навкруги. І тільки переконавшись, що в їдальні нікого, крім них самих, немає, закінчила пошепки:

— І погрожував урядові… і фалангістам теж…

— Е, дитинко, це все бачив і чув не лише Педро, а й тисячі інших людей, що були на параді, — відмахнувся Валенто. — За це не арештовують, бо тоді треба було б посадити у в’язниці десятки тисяч людей. Гаразд, згадуй далі. А що говорили жандарми, ти не чула?

Раптом Марта сплеснула руками.

— Ой, як же я зразу тобі цього не сказала! От, коли жандарми вже заарештували батька і повели його до свого чорного автомобіля, то інші з них почали обшукувати нашу кімнату. А я стояла й плакала… Вони лаялися, що нічого не знайшли, а тоді один з них, мабуть старший, ну, ніби їхній начальник, огидний такий, з червоною, як у п’яниці, пикою, сказав, що вони все одно витягнуть з батька те, що їм потрібно, що головне вони все ж таки зробили, схопили нарешті людину, яка має щільні зв’язки з Сивим Капітаном…

— Що? — здивувався Валенто Клаудо. — Це що ж вони, про Педро?

— Я тоді нічого не зрозуміла, бо дуже хвилювалась. А тепер розумію, що він говорив саме про батька. А яке ж він має відношення до того Сивого Капітана? Та батько знає про нього не більше, ніж усі інші люди, що були на параді… От бачиш, і ти теж дивуєшся, дядю Валенто!

Справді, Валенто Клаудо був украй здивований. Він недовірливо поглядав на Марту, зовсім забувши про недопите вино.

— Слухай, Марто, — мовив він нарешті. — Чи не переплутала ти чогось? Справді, може, вони казали це про когось іншого, а не про Педро? Адже це якась нісенітниця. Педро Дорілья — і Сивий Капітан! Мабуть, ти помилилася, дівчинко!

Вродливе обличчя Марти спалахнуло. Вона скоса поглянула на Олеся й ображено відповіла:

— Дядю Валенто, мені ж

не п’ять років, я не дитина. Тоді я, правда, дуже хвилювалася. Але тепер що більше згадую, то більше переконуюсь, що старший жандарм говорив саме про батька. Адже він наче втішав інших і самого себе з приводу того, що вони нічого не знайшли в нашій кімнаті. І казав, що найголовніше вони все ж таки зробили — арештували того, хто чимало знає про Сивого Капітана. І ці слова я пам’ятаю дуже добре!

Валенто Клаудо помітно вагався. І Олесь добре розумів його, бо й сам був дуже здивований. Адже з того, що Валенто розповідав йому про свого старого друга, виходило, що Педро Дорілья взагалі ніколи не цікавився політичними справами, а тим більше нічим не був зв’язаний з Сивим Капітаном. Хіба ж Валенто не знав би про існування якихось таких зв’язків, коли б вони насправді існували?.. Дивно, дивно! Що ж це все може означати?..

Але ось Валенто рішуче крутнув головою:

— Щось тут не так, друзі мої! Проте нам зараз цього не розв’язати. Збирайтеся, підемо поговоримо з тим, хто, на мою думку, може справді розібратися, в чому тут річ, і вирішити, що нам робити далі з Мартою… та із Педро також. Безумовно, зав’язалася якась плутанина. Ти ж розумієш, Олесю, що Педро Дорілья ніколи не мав ніяких стосунків з нами… якщо не зважати на те, що ми з ним давні друзі…

— З ким ти сказав, дядю Валенто? — перепитала Марта, здивувавшись у. свою чергу. — З ким то — з вами?

Валенто Клаудо хитро посміхнувся:

— А тобі одразу все треба знати? Зажди, згодом довідаєшся. Не поспішай. І, між іншим, ось що я хочу сказати з приводу усього цього… гм…

Він підозріливо оглянувся. Але в їдальні, як і раніше, не було нікого, крім них. Тільки в дальньому кутку порався старий офіціант. Переконавшись, що ніхто його не почує, Валенто Клаудо закінчив, усе ж таки знизивши свій гучний голос:

— То, напевне, поліція і жандарми вже збилися з ніг, шукаючи декого… Ми з Олесем добре знаємо, кого саме, — підморгнув він юнакові. — І ти незабаром довідаєшся, Марто, якщо цей «хтось» не заперечить… Еге, от вони, ті жандарми і поліцаї, й кидаються всюди, сподіваючись щось винюхати. Та навряд чи їм пощастить у цьому, навряд!..

4. ХОСЕ ФРЕНКО НАТРАПИВ НА СЛІД

Не будемо говорити, чи мав Валенто Клаудо рацію, висловлюючи таку думку. Але в одному він не помилявся.

Особливо уповноважений державної поліції по розшуку і ліквідації «Люцифера» Мігель Хуанес не спав уже третю добу. Використовуючи свої широкі повноваження і допомогу самого начальника поліції, він поставив на ноги всю агентуру, всю таємну службу, щоб довідатися бодай що-небудь про особу загадкового Сивого Капітана та про місце, де міг переховуватися його "Люцифер".

Найбільш небезпечним і таємним, на його погляд, було те, що ось уже кілька днів жоден з агентів та інспекторів не повідомляв про «Люцифер». Загадковий сіро-зелений автомобіль ніде не з’являвся. Було ясно, що «Люцифер» десь переховується. Але — де саме? В усякому разі, не в Фонтіверосі, де весь час чергували поліцейські пости.