Сивий Капітан

Владко Владимир Николаевич

— Достатня помста за невимовні страждання, яких ці кати завдали багатьом і багатьом невинним людям? Муки, яких зазнав не тільки я, а й… О, ти не знаєш, Олесю, що таке повільне конання на каторжній роботі, коли в тебе попереду немає анінайменшого просвітку, сама чорна безнадійність… І відомо тільки одне: незабаром ти помреш так само, як померли твої друзі, твої рідні, твої любимі, — в тяжкому стражданні, закатовані фалангістами…

Олесь боявся проронити слово. Він проклинав себе за те, що необережно спитав про помсту. Та хіба ж він знав, що це так вплине на Ернана Раміро?..

А Капітан уже вів далі, стискаючи кулаки:

— Ні, смерть була б надто легкою

карою для фалангістських злочинців! Я міг би спопелити їх там, на майдані Кастелара. Але не такою має бути моя велика помста. Вони повинні відчути її перед смертю не менше, ніж відчували їхні жертви! О ні, я маю на увазі не фізичні муки, це було б надто примітивно. Ні, вони мусять відчути, як усі зневажають їх, як відвертаються від них, наче від зачумлених! Вони захочуть пити — і ніхто не дасть їм води, вони благатимуть їжі — і ніхто не дасть їм шматка хліба! Бо всі, всі зрозуміють, ким насправді є ці негідники на чолі з Фернандесом, нікчемні людці, сильні тільки проти слабих, позбавлені совісті й душі! І ти побачиш, Олесю, як я й мій «Люцифер» допоможуть людям зрозуміти це, побачиш. Це й є той шлях, який я обрав собі, шлях месника, що звалить, зрештою, на голови фалангістської зграї тяжку лавину людської ненависті. Я розбуджу всіх! Я надихну всіх на помсту! І з задоволенням побачу, як та всенародна помста розчавить фалангістів!

Раптом Сивий Капітан спинився, наче обірвавши мову. Можливо, він вирішив, що сказав надто багато. Та й справді, ніколи досі не траплялося, щоб Ернан Раміро говорив з Олесем про такі речі! Капітан міг охоче розмовляти з юнаком про «Люцифер» і його властивості, про техніку, механізми, про наукові питання. Але він досі завжди уникав того, щоб торкатися чогось особистого, такого, що стосувалося б його внутрішнього світу, думок, почуттів. Адже навіть тоді, коли Капітан вирішив познайомити Олеся з історією Ернана Раміро, — він не сам зробив це, а доручив Валенто Клаудо… І раптом такий вибух пристрасті, якого юнак і сподіватися не міг, запитуючи Капітана.

Це вражало, примушувало замислитися. Досі Сивий Капітан здавався Олесеві надзвичайно стриманою людиною, для якої наче не існувало нічого, крім пристрасного захоплення своїм створінням, «Люцифером». Та й розповідь Валенто Клаудо свідчила теж про те, що Ернан Раміро протягом усього життя був заглиблений виключно в наукові й технічні питання — і ніщо інше, крім дружби з Анхело Альваресом та любові до дружини Хуаніти й сина Лорхе, для нього не існувало. А може… може, на Ернана Раміро саме й вплинула трагічна загибель людей, яких він щиро любив?.. Може, саме через це в його душі народилася жагуча ненависть до фалангістів, яка, очевидно, настільки бурхлива, що іноді проривається крізь панцир стриманості, як сталося це й зараз?..

Але було ще й інше в тім, що кілька хвилин тому говорив Сивий Капітан, і це не могло лишитися для Олеся непоміченим.

Цілком зрозуміло, що Капітан говорив «я», "мені", коли розповідав про ті чи інші чудесні властивості «Люцифера», створеного саме ним. Проте чому він так уперто, наполегливо говорив і тепер: "Я міг би", "Я обрав собі", "Я розбуджу всіх", "Я надихну"… тощо? Як поєднати підкреслену стриманість Сивого Капітана, що уникав будь-яких розмов на особисті теми, стояв наче осторонь від усяких проявів почуттів, з оцим вибухом пристрасті, таким стихійним, таким особистим, що охоплений ним Капітан міг говорити тільки про власні наміри, власні бажання, немов якийсь незаперечний володар, для якого не існувало нічого, крім його всесильної, всеперемагаючої особи?.. «Я»,

«я» — і знов "я"…

То була дивна, незрозуміла для юнака суперечливість в образі Сивого Капітана, який складався в уяві Олеся. Вона гнітила його, як щось чужорідне, щось таке, з чим не міг погодитися весь внутрішній світ юнака, вихованого на зовсім інших принципах. Тому Олесь ніяково мовчав. І невідомо, скільки часу тяглася б та пауза, під час якої Капітан нервово походжав по каюті, а Олесь тільки час від часу підіймав на нього очі, коли б Ернан Раміро не промовив так само раптово, як і замовк перед тим:

— Наша розмова, Олесю, пішла не в той бік. Ми ж умовлялися з тобою говорити про «Люцифер», чи не так?

— Пробачте, Капітане, я не хотів… — почав був юнак.

— Нічого, нічого, все гаразд, — перебив його Ернан Раміро. — Можливо, і краще, що про це зайшла мова. Принаймні тепер ти знаєш дещо, хоча й дуже мало, про мої наміри… А зараз займемося ділом. Мені треба дещо обчислити й перевірити. Отож я тебе не затримую. Можеш іти, коли хочеш. А можеш побути й тут, тільки з умовою вже не розмовляти, не заважати мені.

— Я побуду тут, Капітане, якщо дозволите.

— Гаразд.

Ернан Раміро натиснув дві кнопки в стіні біля центрального пульта керування. Частина стіни ковзнула вниз, і на ній опинився складний прилад, що висунувся з ніші в стіні. То була лічильна електронна машина, потрібна Капітанові для обчислень.

Олесь уже давно встиг помітити, що на "Люцифері" людині не доводилося витрачати фізичної сили майже ні на що. Всі механізми працювали автоматично, для цього слід було в разі потреби тільки натиснути на маленькі кнопки чи повернути рукоятки. Ця складна система працювала справді бездоганно, жодного разу Олесеві не довелося помітити навіть найменшої нечіткості. Та її й не могло бути, бо будь-яка, мабуть, і непомітна з першого погляду несправність призвела б, напевне, до аварії, якщо не до непоправної катастрофи: згадати хоча б про ту велику швидкість, з якою мчав «Люцифер» тоді, серед гострих скель пустелі Хоравенте, по вузькій і звивистій кам’янистій дорозі. Коли б тоді відмовив у дії хоч якийсь з автоматичних приладів або бодай на мить виключився!.. Загибель була б неминучою!

5. ОГОЛОШЕНИЙ ПОЗА ЗАКОНОМ

Раптом думки Олеся увірвалися. Він помітив легке погойдування підлоги, яке свідчило, що машина уповільнювала хід. Можливо, «Люцифер» закінчує свою подорож, прибув туди, куди вела його воля Сивого Капітана. Ось машина зовсім спинилась.

А втім, навколо немає нічого примітного, нічого цікавого, що відрізнялося б від попередніх картин на телевізійному екрані. «Люцифер» весь час ішов, обминаючи міста і великі села: Капітан навмисно не хотів привертати до себе уваги. І тут так само, як було і перед тим: поле, телеграфні стовпи, гай на обрії, зовсім безлюдно, тільки десь удалині — кілька невеличких хатинок. А поблизу — роздоріжжя; тут, очевидно, перехрещувалися дороги з півночі на південь і зі сходу на захід. Чому «Люцифер» спинився тут?..

Юнак поглянув на Капітана. Але той, нахмуривши кошлаті брови, мов чекав чогось і сам, відірвавшись від обчислень на машині. Чого саме?

Олесь почув сигнальний дзвінок. Це означало, що відкриваються зовнішні двері «Люцифера». А, ось що! Он Валенто Клаудо легко вискочив з машини й швидко попрямував до дороговказу на перехресті доріг — невисокого стовпчика з розчепіреними дошками, що стирчать у різні боки, вказуючи напрям до того чи іншого міста. Невже ж Валенто хоче перевірити правильність маршруту «Люцифера»? Дивно, дивно…