Сивий Капітан

Владко Владимир Николаевич

— Що? — аж вигукнув здивований Олесь. — На півроку? На таку велетенську споруду, як «Люцифер»? Невже це може бути?

— Значить, може, коли я так кажу, — знизав плечима Сивий Капітан. — Я ж тобі весь час тлумачу, що я не спалюю дейтерій, а перетворюю його на гелій. І перетворюю притому дуже маленькими порціями, бо інакше мій «Люцифер» вибухнув би, як бомба. Проте і тих маленьких порцій мені цілком досить, бо вони дають у моє розпорядження практично невичерпну кількість енергії. Я використовую цю енергію і для реактивних двигунів «Люцифера», які його рухають, і для подолання земного тяжіння, для утворення антигравітонів… А, та й це також для тебе невідома, отже, і незрозуміла річ!.. Я можу пояснити тобі, в чому тут справа,

тільки не певен, чи не втомився ти, чи не забагато всього цього для тебе на перший раз…

Справді, голова Олесеві майже йшла обертом. Атомний розклад, зворотний процес складання атомів, термоядерна реакція… перетворення водню-дейтерію на гелій… величезна енергія, що виділяється при цьому… одного балона водню-дейтерію вистачає для гіганта «Люцифера» на півроку… Від того, що розповів йому сьогодні Сивий Капітан, можна було запаморочитися не лише Олесеві, який мав тільки віддалене, приблизне уявлення про використання атомної енергії і пов’язані з цим процеси. А тут іще виникає нова розмова — про реактивні двигуни та ще про якісь невідомі й зовсім загадкові антигравітони…

Та юнак був вражений не тільки цією зливою науково-технічних відомостей, що звалилася на нього і мало не приголомшила. У сьогоднішній несподіваній розмові Олесь не впізнавав Сивого Капітана, бачив його зовсім не таким, яким звик бачити раніше. Досі перед ним була сувора і мовчазна людина, овіяна суцільною таємницею. Тоді, перший час, Олесь навіть побоювався зустрічі з загадковим Сивим Капітаном, упевненим і владним керівником «Люцифера», якому беззаперечно підкорялися всі, хто його оточував, на чолі з Валенто Клаудо. Бо ж і сам Валенто не раз уже казав Олесеві про те, що кожне побажання Капітана, кожне розпорядження — наказ і закон для команди.

Потім відбулася перша розмова про долю Олеся, коли юнак здивовано відчув у рішучому і владному голосі Капітана дружні й навіть лагідні інтонації, яких раніше той суворий голос був наче взагалі позбавлений. Далі — розповідь Валенто Клаудо про трагічну історію інженера Ернана Раміро і його друга Анхело Альвареса, яка розкрила перед Олесем те глибоко людяне, що ховалося до того під стриманим, холодним і навіть дещо зверхнім виглядом цієї урівноваженої і зовні неприступної людини з спокійним і вдумливим поглядом гострих сірих очей. Це людяне полягало в тому, що владний і замкнутий для всіх, мовчазний Сивий Капітан наче під неприступним залізним панциром ховав під своєю твердою рішучістю і діями людини незламної волі — вистраждану, скривавлену від тяжких ран душу Ернана Раміро, якого жорстока доля руками фалангістських катів позбавила дружини, сина, друга, — всіх, кого він безмежно любив, хто був для нього найдорожчим у світі. Що залишилося в житті для Ернана Раміро, який став Сивим Капітаном? Тільки праця, тільки здійснення тих натхненних задумів, які володіли ним і його другом Анхело Альваресом, якими захоплювалася і Хуаніта, що беззастережно віддала життя для збереження таємниці свого Ернана… Але немає Хуаніти, немає й Анхело, загинув маленький Лорхе… Чим сповнене тепер життя Сивого Капітана, який був колись Ернаном Раміро?.. Чого він прагне тепер, коли блискуче здійснив свої сміливі задуми і створив чудесний "Люцифер"?..

І ще одного Олесь не міг збагнути. Чому Капітан з самого початку так прихильно поставився до нього? Чому він не тільки залишив його на "Люцифері", а й виявив стільки піклування про долю чужого йому юнака? Справді, для цього аж ніяк не можна було знайти підстав, особливо якщо згадати про дивну, якщо не підозрілу, поведінку Олеся з самого початку. Адже він нічого не зміг сказати про себе і своє минуле. Як сталося, що Капітан і Валенто повірили йому? З яких причин такий неговіркий, похмурий і суворий Сивий Капітан вів з ним ту першу розмову про його долю, яка так зворушила Олеся, і тепер так охоче і докладно розповідає юнакові про свій винахід, про будову «Люцифера»? Ніякого

пояснення тут він знайти не міг, це лишалося такою ж нерозв’язною загадкою, як і чимало іншого, з чим зустрічався Олесь на "Люцифері", тільки не з галузі науки і техніки, а з найскладнішого, що є на світі, з людських взаємин…

3. ДАЛЬШІ ЗАПИТАННЯ ОЛЕСЯ

— Що сталося, Олесю? — почув він раптом, наче прокидаючись, дещо стурбований голос Капітана. — Замість того, щоб відповісти мені, ти чогось замислився. Може, й справді підеш відпочити?

— Ні, ні, — палко заперечив юнак, проводячи рукою по лобі. — Я таки замислився трохи, але не тому, що втомився. Навпаки, мені дуже хочеться ще слухати вас, щоб більше зрозуміти. Я зовсім не втомився, а радий слухати ще й ще. І про реактивні двигуни, і про подолання земного тяжіння… адже ви саме так сказали?.. Тим більше, що про реактивні двигуни я знаю дещо. А от про земне тяжіння… при чому тут воно?..

Сивий Капітан підвівся в кріслі і вказав Олесеві на великий екран, на якому добре видно шлях, що розстилався перед «Люцифером». Цього разу автомобіль мчав нерівною місцевістю, дорога час від часу круто підіймалася вгору, щоб потім знижуватися в долину чи глибокий яр. І знов Олесь відзначив про себе: як м’яко і плавно рухається ця чудесна машина!

— Ти, мабуть, помітив, Олесю, що іноді «Люцифер» не спирається на колеса, а наче висить у повітрі? — таким запитанням почав свою дальшу розповідь Сивий Капітан.

— Аякже! Ще тоді, в лісі, коли вперше вийшов з машини, я побачив, як колесо «Люцифера» вільно крутилося в повітрі, не торкаючись землі.

— Тоді ти бачив одне вільне колесо. Але моя машина може не торкатися грунту всіма чотирма колесами…

— Це буває на ходу? Коли «Люцифер» швидко мчить?

— Ні, незалежно від того. Просто коли це потрібно. От дивись, що зараз станеться. Бачиш вдалині цю велику загорожу, що перетинає шлях?

Олесь придивився. Далеко попереду він і справді помітив високу загорожу з колод, оповитих колючим дротом. Вона перетинала їм дорогу.

"Люцифер" мчав до неї, не уповільнюючи швидкості. Загорожа з товстенних колод, здавалось, линула ближче й ближче до нього. Адже руху «Люцифера» Олесь не відчував зовсім, автомобіль наче стояв застиглий на місці, а рухалися, мчали повз нього всі навколишні речі.

Ще мить — і «Люцифер» наскочить на загорожу, розіб’ється в дрізки! Олесь здригнувся, треба гальмувати, гальмувати негайно, бо інакше…

Рука Сивого Капітана торкнулась невеличкої рукоятки на пульті керування. І враз велика загорожа, яка була вже перед самим «Люцифером», мов провалилася вниз. То плавно підстрибнув угору велетенський автомобіль, пролинувши над колодами загорожі, над колючим дротом, не зменшуючи при тому своєї швидкості…

Олесь полегшено зітхнув. Ну й стрибок! Міцні нерви мусять бути у людини, що подорожує цією дивною машиною.

— Здається, на тебе справив враження цей невеличкий стрибок, — говорив тим часом Сивий Капітан. — Чекай, тобі доведеться побачити чимало ще дивніших речей.

— А як же… як же «Люцифер» міг перескочити через ту загорожу? Мов на крилах!..

— Я включив спеціальний пристрій — генератор антигравітонів. Весь корпус «Люцифера» почав вилучати ці елементарні частки — і внаслідок того машина втратила вагу, мов відштовхнулася від землі. Не розумієш, Олесю? Пояснювати тобі все це було б надто складно. Я скажу тобі тільки ось що. Земне тяжіння — отже, і наша вага! — викликається особливими елементарними частками, гравітонами. А мій генератор вилучає такі ж самі частки, але скеровані в зворотному напрямі, антигравітони. Вони гасять дію звичайних гравітонів, а від того зникає і тяжіння, вага. Для цього потрібна дуже велика кількість електричної енергії. Але я вже говорив тобі, що в мене її достатньо. Вистачить і на генератор антигравітонів, і на реактивні двигуни, що рухають "Люцифер"…