Сивий Капітан
Шрифт:
Нарешті Марта знайшла вихід. Вони якраз повернули за ріг вулиці. Дівчина озирнулась: ніхто на них не дивився, перехожих у цьому тихому, спокійному провулку не було.
Тоді дівчина зірвала з своєї голови чорний берет з золоченим фалангістським значком і подала його Олесеві:
— Сховай у кишеню, а в другу поклади свій. І швидко! Так буде краще. Інакше ми можемо потрапити в якусь неприємність. Тут живуть робітники, вони не дуже люблять "стручків", як каже Валенто. А решта, — вона вказала на їх захисний одяг, — не приверне уваги…
Справді, тепер на Олеся і Марту не звертали уваги, бо
— Тільки не здумай козирнути тепер якомусь офіцерові, — попередила ще Олеся, лукаво посміхаючись, Марта. — Бо тоді буде погано, він обов’язково причепиться за порушення форми…
Це застереження було дуже слушним. Адже Олесь за звичкою, якої вже набув за час прогулянки по центральних вулицях столиці, щойно хотів відкозиряти якомусь поручикові — і майже в останню мить спинився, стиснувши руку в кишені. Мимоволі він намацав у кишені те, що дав йому на всякий випадок Сивий Капітан, виряджаючи його з Мартою в цю небезпечну подорож. Капітан тоді сказав йому дуже серйозно і переконливо:
— Май на увазі, Олесю, тобі не буде в кого шукати захисту в разі небезпеки. Навпаки, тобі доведеться самому в разі потреби захищати ще й Марту. Будь обережний! Я вірю, що ти пам’ятатимеш про небезпеку і все обійдеться добре. Але на всякий випадок візьми цю річ, вона може врятувати вас обох. Тільки пам’ятай: користуватись нею можна лише тоді, коли іншого виходу вже не буде. Це дуже серйозна зброя, Олесю!
2. КОШИК АПЕЛЬСИНІВ ТІТКИ БАРБАРИ
Марта спинилась. Вона вказала Олесеві на великий цегляний будинок, що зовні аж нічим не відрізнявся від інших.
— Він живе тут. Але його не так легко побачити сторонній людині. Я ж тобі казала.
— А ти пам’ятаєш усе, що треба?
— Ще б пак! Хіба я вперше тут?
Вони піднялися на п’ятий поверх вузькими брудними сходами. Марта постукала в двері не так, як звичайно, а розмірено, наче за якоюсь умовною абеткою: три довгі удари, потім пауза, потім ще два короткі. Зсередини ніхто не відповідав. Тоді Марта постукала вдруге. Знову тиша. Дівчина нервово закусила губу.
— А що, коли і його… — почала вона і не закінчила. Але Олесь зразу зрозумів її тривожну думку. Марта хотіла сказати: "А що, коли і його заарештували?.." Що ж, тоді дуже погано, дуже. Бо руйнуються задуми, Олесь з Мартою не зможуть виконати доручення, від якого залежало так багато…
Нарешті за дверима почулися кроки. Жіночий голос запитав:
— Кого треба?
— Тітка Барбара передає кошик апельсинів для маленького Анунсіато, — не задумуючись відповіла Марта, хоч з нею й не було ніякого кошика з апельсинами.
— Анунсіато немає дома, — промовив голос за дверима.
— Бджоли дуже боляче кусаються, каже старий дід, — ще впевненіше сказала Марта, хоч це для кожного слухача здавалося б цілковитою нісенітницею. Але Олесь розумів, що ці фрази — умовні і служать для того, щоб переконатися: прийшла своя людина, а не стороння.
Справді, після того двері розчинилися. На порозі стояла підстаркувата жінка в чорній хустині. За нею в глибині коридора виднілася постать невисокого кремезного чоловіка, який уважно приглядався до того, що відбувалося
— Ой, я так хвилювалася, дядю Фредо! — скрикнула вона, обіймаючи його. — Я постукала, а ніхто не відповідає… і я подумала, що поліція схопила й вас, арештувала, як батька…
— Ні, ні, дівчинко, даремні страхи. Мене, знаєш, не так-то й легко арештувати, я горобець стріляний, — заспокійливим тоном відповів чоловік, у той же час запитливо дивлячись на Олеся. — А це хто такий з тобою?
— Це один хлопець… він цілком надійний, дядю Фредо, не турбуйтеся… так я вам зараз усе розповім! — завагалася Марта. — Його звуть Алексо. І він росіянин. Алексо, чого ж ти стоїш? Це ж і є дядя Фредо, Фредо Вікторе! — кинула вона Олесеві. Юнак незграбно вклонився: він відчував себе трохи ніяково.
— Росіянин? — здивовано перепитав Фредо Вікторе, ще уважніше вдивляючись в Олеся.
— Так, — ствердив юнак.
— І комсомолець, — додала Марта.
— Ну, якщо росіянин, та ще й комсомолець, то й зовсім не слід стояти на порозі, — посміхнувся Вікторе. — Заходьте, друже. Цікавий, цікавий і несподіваний візит… Ну, ходімо до кімнати. І негайно розповідай усе, Марто.
3. ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ФРЕДО ВІКТОРЕ
В кімнаті було тихо й затишно. Вони сіли біля столу, і Марта почала розповідати. Олесь тим часом з інтересом крадькома розглядав Фредо Вікторе. Ось він який, цей керівник підпільної організації іберійських патріотів у столиці, мужня людина, що, ховаючись від поліції і жандармів, керує антифалангістським рухом!
Юнакові дуже хотілося б знайти в зовнішності цього чоловіка щось надзвичайне, що одразу відрізняло б його від інших, щось притаманне лише видатній людині. І нічого такого Олесь не знаходив у звичайному, навіть буденному вигляді чоловіка, який сидів перед ним і уважно слухав розповідь Марти.
Коли б Фредо Вікторе йшов у натовпі робітників, ніхто, напевне, не звернув би на нього уваги. Середнього зросту, кремезний, з простим худорлявим обличчям, коротко підстриженим волоссям, у якому густо сріблилася сивина, рідкими, теж сивуватими вусами над тонкими блідими губами людини, що знала чимало важких, голодних днів у своєму нелегкому житті, в непоказному сірому піджаку — Фредо Вікторе аж ніяк не був схожий на того, яким малювався в романтичній уяві Олеся. Не тільки суворий і владний Сивий Капітан, а навіть хоч і добродушний, але рішучий Валенто Клаудо — і той здавався юнакові показнішим для того, щоб скупчувати навколо себе людей, керувати їх вчинками, надихати на боротьбу.
Мабуть, тільки вдумливі й уважні очі, що спокійно дивилися з-за невеличких окулярів у простій металевій оправі, не пропускаючи, здавалося, найменшої дрібнички, — мабуть, тільки ці світлі очі справді прикрашали таке звичайне, мало-примітне обличчя типового робітника одного з заводів столиці.
Ці очі лише іноді відривалися від збудженого вродливого обличчя Марти, що схвильовано розповідала про те, що відбулося з нею протягом останніх днів, — відривалися для того, щоб швидко поглянути на юнака, коли йшлося про нього. І тоді Олесь не міг позбутися враження, що погляд світлих очей Фредо Вікторе немов одразу проникає в найпотаємніші його думки і почуття.