Скіфська чаша
Шрифт:
Ситникова тітка якраз два тижні тому одержала відпустку й поїхала по безкоштовній путівці до Ялти, ключ від дому лишила Олегові — і ось треба, щоб сталося таке нещастя.
— Олег бував на дачі після від’їзду тітки? — запитав Хаблак.
— Раз чи два. Так, двічі, і останній раз із дівчиною.
— Знаєте її?
Жінка енергійно захитала головою.
— Вперше побачила. Вродлива, висока й молода, навіть дуже вродлива. Видна така, волосся каштанове й зачіска висока.
—
— На тому тижні, у ту середу чи вівторок. Так, у вівторок, я через день працюю й того дня була вільна.
— Могли б упізнати ту дівчину? — запитав Дробаха. Він сидів у своїй улюбленій позі, склавши руки на череві й ворушачи великими пальцями. А над самісінькою головою в нього звисали стиглі червоні яблука.
Лише тепер Хаблак згадав, що фактично не снідав, до смерті захотілося яблук, та рвати не насмілився, хоч стиглі плоди й всипали землю під деревами. Проковтнув слину й одвернувся.
— Звичайно, впізнала б, — ствердила жінка.
— А більше ніхто сюди не приходив?
— Ні, не бачила.
— А ви не помічали? — звернувся Хаблак до сусіда.
— Ходять тут різні, — несхвально обізвався той, — народу на чужі яблука вистачає. Дивитися треба, не подивишся — обчистять. А Марія Василівна перед від’їздом просила за садом наглядати, то я й дивився, але хіба вгледиш? От бачите, за яблука вбили хлопця, і це ж треба, за фрукту. Ти попроси, я тобі тої фрукти корзину насиплю, аби по-чесному!
— А вчора ввечері ніхто тут не крутився?
— Я приїхала, коли вже стемніло, — втрутилася сусідка.
— Не бачив, чого гріх на душу брати, не бачив нікого, — ствердив чоловік. — І не чув. Щоб на допомогу кликали чи просто шум — ні, не чув нічого.
Хаблак зиркнув на Дробаху, той зрозумів його без слів — відпустили понятих і поїхали до міста.
— Треба одного нахабу перевірити, — заявив Хаблак, відкинувшись на м’яку спинку сидіння. — До речі, ви, Іване Яковичу, не снідали?
— Коли ж?
— Зазирнемо до мене, тут поруч, на Русанівській набережній, і ви, Михайле Михайловичу, — поклав Чушкову руку на плече, — теж ніколи не гостювали в мене.
— Ну, що ви, — заперечив Дробаха категорично, — про це не може бути й мови. Краще зазирнемо до чебуречної. Тут є чебуречна.
— Є, — ствердив Хаблак, — але чебуреками там, по-моєму, і не пахне. А Марина насмажить нам яєчні з ковбасою, більшого не гарантую, та яєчню…
— А ви, мій друже, песиміст, — пробуркотів Дробаха, — я особисто кращої думки про людство й навіть про працівників громадського харчування.
Хаблак лише зневажливо похитав головою, але його передбачення виявились безпідставними: чебуреки
Дробаха, правда, міг би осилити й третю, та, подумавши, відмовився. Попросив принести чорної кави й зовсім умиротворено запитав у Хаблака:
— Якого нахабу ви мали на увазі, Сергію Антоновичу?
— Є тут один. Юхим Сидорович Кріт, видавничий завгосп, і велика в мене підозра, що приклав руку до вбивства Ситника.
— Вам видніше, капітане, я поки що приший кобилі хвіст, а ви в цій справі вільно плаваєте.
— Скіфська чаша! — ствердив Хаблак. — Голову даю навідсіч — Ситника прибрали через неї.
— Звичайно, — поплямкав Дробаха, — та все ж якийсь процент чи два… Справу про крадіжку передавай комусь іншому. А ми з тобою розслідуватимемо вбивство.
— Ще маю час, здається, ці справи пов’язані між собою. Зараз заїдемо до видавництва, і я поговорю з шановним громадянином Кротом! — не без зловтішності сказав Хаблак.
— Дівчина… — зауважив Дробаха. — Висока, молода, вродлива. Там, де дуже вродливі дівчата, завжди щось відбувається. Вам не доводилось спостерігати таку закономірність?
— Ви старший і досвідченіший, — ухилився од відповіді капітан. — А дівчину спробуємо розшукати.
— До видавництва я з вами не поїду, — вирішив Дробаха. — У мене нарада, і досить серйозна. Приїжджайте ввечері, я розрахуюсь з деякими справами, щоб ніщо не заважало, тоді й порадимось.
Хаблак кивнув. Зрештою, мав власний план дій і Дробашиної допомоги поки що не потребував. Вони під’їхали спочатку до прокуратури, завезли Чушкова до управління, потім Хаблак поїхав до “Кристалу”.
Кріт зустрів капітана насторожено, але без особливого хвилювання. Хаблак вирішив одразу взяти бика за роги — присів навпроти завгоспа й запитав прямо:
— Де ви були вчора ввечері, Юхиме Сидоровичу? Від шостої до десятої години?
Кріт зсунув окуляри на кінчик носа. Ця його манера дратувала капітана, та нічим не виказав свого незадоволення, сидів і пильно дивився на тхорине обличчя завгоспа.
— Вчора від шостої до десятої? — повторив Кріт, буцім це запитання здивувало його. — А для чого це вам, шановний?
— Треба, Юхиме Сидоровичу, конче потребую прямої і недвозначної відповіді.
— Будь ласка, то дуже легко перевірити. Учора після роботи поїхав до сина. Святкували народження внука, ну й як без діда?
Хаблак відчув, як кров відлила у нього від щік. Цей старий пройда мав цілковите алібі, і, якщо він причетний до вбивства Ситника, довести це буде важко.