Смак Благодаті
Шрифт:
“…Люди ж темряву більш полюбили, ніж Світло, – лихі бо були їхні вчинки.
Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його (щоб не виявились діла його, тому що вони злі)…” (Ів. 3.19–20).
ЧИ ЗМІНИЛАСЯ ПРИРОДА ЛЮДИНИ ПІСЛЯ ГРІХОПАДІННЯ?
З листа читача: Після гріхопадіння природа людини змінилась і стала настільки ворожою Богові, що Він робить її смертною...
Відповідь: Господь
Для початку розглянемо: у чому ж полягала “природа людини”, яка “змінилась”? Людина була створена на образ Божий, і в результаті свого еволюційного розвитку у певну пору здобула і подобу Божу (про що свідчать й вірші Святого Писання: “Оце книга нащадків Адамових. Того дня, як створив Бог людину, Він її вчинив на подобу Божу” (Буття, 5 розділ. 1 вірш)).
Необхідно розрізняти “ранішнього” Адама, і Адама “вечірнього”: “І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим, [і] за подобою Нашою… І був вечір, і був ранок, – день шостий” (Бут. 1.26). Слово, яке важить у Біблії як “день”, староєврейською мовою звучить “йом”, і означає також “період”, “етап”. Вечір – початок “дня”. Вечірній Адам – це і є так званий “Homo sapiens”, “Людина розумна”. Але “ранішній” Адам – Адам вершини періоду духовного розвитку, – це вже “Homo spiritualis”, “Людина духовна”. Це Людина, яка досягла рівня обоження, одухотворення, яка здобула подобу Божу, – Людина, яка увійшла в “сьомий день”, в суботу Господню.
Після гріхопадіння перших людей віри, зображених у Біблії в образах Адама та Єви, природа людини зовсім не змінилась! Той же “змій” – закон плоті, звірячі наші інстинкти, – існує в полі сердець наших і донині. Різниця лишень у тому, що ми, на відміну від Адама періоду до гріхопадіння, не вкушаємо уже природним чином “плоди з древа життя”, але протиприродно смакуємо забороненими плодами з горезвісного древа пізнання добра через зло, таким чином являючи собою Адама падшого…
Не яблука, не груші а чи банани росли на відомому усім древі “пізнання добра й зла”. Це дерево – древо духовне. Кожну хвилину ми, як і праотець наш Адам (як і перша цивілізація людей), маємо право вибору: спожити плід з “древа життя” (з древа богопізнання – древа пізнання Бога, благодаті, добра через добро, – посередництвом виконання волі Його). Або ж з’їсти заборонений плід з “древа пізнання добра й зла”, пізнавши таким чином добро через зло, що, власне, і сталося в Едемі – духовному “садку Божому”: райському саду гармонії між Богом і людиною, людиною і природою, природою і Богом.
Коли я кажу своєму маленькому синові: Не торкайся гарячої праски – упечеш пальчика! – то у нього так само є право вибору. Він може ужити плід з дерева життя – послухавшись батька повіривши, довірившись йому. А може покуштувати й іншого “плоду” – ослухатися мене і, упікши пальця, через біль уже звідати добро: пізнати, що доброму навчав його батько. Але тут уже пізнати добро через зло…
Творець не створював нас людьми-роботами. Він дав нам свобідну волю. І нам обирати: плоди з якого “дерева” їсти. Нажаль, людина пішла іншою дорогою – не Божим шляхом благодатей, але пекельним шляхом негод: “А в кого діло згорить, той матиме шкоду; та сам він спасеться, але так, як через огонь” (див. 1 Коринфянам, 3 розділ. 15 вірш).
Сатана насправді не такий простий, як нам іноді здається. Як правило, він діє не як “левіафан, змій що біжить прямо”, але як “левіафан, змій що вигинається” (звивається, вивертається – див. Ісаї, 27 розділ, 1 вірш). Тому він, власне, і “лукавий” (“лукавий” – від “лук”: викривлений, як лук). Та й не рептилія він насправді, але змій духовний – у першу чергу плотський наш розум: гордість, гординя самозвеличення нашого, що “хитріший за всю звірину польову” пристрастей та пожадань, звірячих інстинктів наших. І мешкає він не на колгоспному полі, а у полі сердець
Цей “змій стародавній” не йде шляхом прямого обману, але, знаючи мету творення (обоження тварі), лише вказує хибний (кривий, лукавий) шлях досягнення її – шлях страждань, шлях пізнання добра через зло. Але й це передбачив Творець, і цей шлях закладено у Божу Програму розвитку творива. І в результаті:
“...Чекання створіння очікує з’явлення синів Божих,
бо створіння покорилось марноті не добровільно (тут – не випадково, не непередбачено), але через Того, Хто скорив його (через Того, Хто передбачив такий шлях розвитку подій), в надії,
що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих (прагнутиме спасіння, і таки дозволить Господові спасти його)…” (див. Римлянам, 8 розділ, 19–22 вірші).
Коли ми говоримо про “смертну природу”, то не про смерть біологічного тіла тут іде мова, але про смерть духовну. Як вчить святий Макарій Великий:
“Не кажімо, що людина цілковито втратилася, знищилася, вмерла: вона вмерла для Бога, але живе власним своїм єством (смертною від сотворіння природою)”.
Як сказав з цього приводу і святий старець, преподобний Серафим Саровський:
“Ми в теперішній час, – так відповідав старець, – через нашу майже всезагальну холодність до святої віри в Господа нашого Ісуса Христа, та через неуважність нашу до дій Його Божественного щодо нас Промислу і спілкування людини з Богом, до того дійшли, що, можна сказати, майже зовсім відійшли від істинно християнського життя…
Дуже вже ми зробилися неуважними до справи нашого спасіння, з чого і виходить, що ми й багато слів Священного Писання приймаємо не в тому розумінні, як належало б… Ось, наприклад: багато людей тлумачать, що коли в Біблії говориться – вдихнув Бог дихання життя в ніздрі Адама первозданного, створеного Ним із пороху земного , що нібито це означало, що в Адамі до цього не було душі ні духу людського, а була ніби лише плоть одна, створена із пороху земного.
Невірне це тлумачення, бо Господь Бог створив Адама з пороху земного у тому складі, як апостол Павло стверджує: «...А непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» І всі три ці частини нашого єства створені були з пороху земного (згідно з законом еволюції – приватним випадком Закону Божого), і Адам не мертвим був сотворений, але діючою тваринною істотою, подібно до інших живучих на землі одушевлених Божих створінь (Не про смерть біологічного тіла говорить нам Святе Письмо. Не “кощієм безсмертним” створив людину Господь). Але ось в чому сила, що коли б Господь Бог не вдихнув у ніздрі його цього «духу життя», тобто благодаті Господа Бога Духа Святого що від Отця походить, і в Сині спочиває, і заради Сина в світ посилається, то Адам, як би не був він пречудово створений порівняно з іншими Божими створіннями як вінець творіння на землі, – все-таки перебував би немаючим у собі Духа Святого, який підносить його до богоподібного стану, і був би подібний усім іншим створінням, які хоча й мають плоть, і душу, і дух, що належать їм по роду їх, але Духа Святого всередині себе не маючим…”