Смак Благодаті
Шрифт:
А що є “подвійне жування”? У тій же книзі “Левит” читаємо: “…І щоб розрізняти між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим” (Левит, 10.10). Ось це-то розрізнення, це проникнення крізь букву в дух і є насправді “подвійним жуванням”. Свиня ковтає усе підряд, натомість овечка “розжовує”, відділяє чисте від нечистого, святе від не святого. “Розжовує” – це означає шукає істину. А якщо шукає, то й знаходить її! Бо хто шукає – той і знаходить; хто стукає – тому й відчиняють. І істина ця – в єдиному слові: Возлюби! Возлюби, а для цього змирись. Смирення – це і є духовне вчення Христове, дорога, що веде до спасіння…
Таким чином, бачимо ніби три символічно окреслених типи людей (насправді цих типів значно
“Овечки” – мають віру й постійно шукають істину.
“Свині” – також мають віру, сповідують певну духовність, але істини не шукають, а значить і не знаходять. Чому й не розжували Господнього: “Возлюби, а для цього змирись…”, не є смиренними, а отже й нечисті перед Богом.
І, нарешті, “пси”. “Пси” – це ті, хто є повністю матеріальні, чий бог – черево, а ідеологія зводиться лише до “ковбасних інтересів”. Пси не лише не шукають правди, але й сміються над нею, зневажають Закон Божий, що є огорожею Церкви, – біблійною мовою “мочаться на стіну”.
А тепер сила:
“Не давайте святого псам” – тут не давайте “псам” приводу для глузування над словом Божим, над вірою, над благодаттю: “Тому-то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий” (Амоса, 5 розділ, 13 вірш).
“Не сипте перел своїх перед свиньми” – читай: “не відкривайте душу свою перед тими, хто є нелюбовний, несмиренний, хто не розжував істини Господньої”. І недаремно сказано: “перел своїх”, а не Божих! Словом Божим таких врозумляй, проповідуй. Свиня – не пес: сіє Сіяч й при дорозі, може яка зернина і проросте. Але своїх перл – перл своєї душі – не відкривайте! Бо вони зневажать їх (“потопчуть ногами своїми”, насміються над вами), ба більше, ще й використають їх проти вас (“обернуться, та розшматують вас”)...
СПАСІННЯ. У ЧОМУ ВОНО?
З листа читача: Спасіння – одне з найголовніших понять життя християнина. Одначе, розуміти його можна по-різному...
Відповідь: Слово “спасіння” свідчить саме за себе – це спасіння (вирятування) від чогось небезпечного. І розглядати феномен спасіння необхідно у першу чергу саме в цьому, точному його змісті. Так в чому ж воно, спасіння, і, головне, від чого?
Безумовно, мова йде про спасіння від бід і страждань як результатів прокляття гріха, – спасіння від нещастя, яке (спасіння) в кінцевому результаті приводить до щастя (блаженства) з Христом в Царстві Отця нашого Небесного, і саме є оцим самим щастям: “…і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті – ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!” (Об’явлення, 21 розділ, 4 вірш).
Таким чином, спасіння – це ніщо інше, як духовна Пасха Господня. Пасха – староєврейською “песах”, “пасахті” (українською – “перехід”, “перескакування”), – благодатне відродження в Бозі, перехід від рабства гріха до свободи духу. І здійснюється ця Пасха, це спасіння, на трьох етапах людського буття:
як спасіння від проблем, породжених прокляттям гріха іще тут, на землі, при житті у фізичному (точніше біологічному) тілі (“Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали…” (Івана, 10 розділ, 10 вірш));
як спасіння від Страшного Суду Господнього у момент переходу в світ невидимий – фазис виходу із грубофізичного тіла та воскресіння у тілі тонкому, ефірному (“Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, – життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерті в життя …” (Ів. 5.24));
і, нарешті, як радість вічного спасіння від мук та
ПРІОРИТЕТИ ЛЮБОВІ
Запитання: У Божих Заповідях сказано: “Возлюби ближнього свого…” Але цих “ближніх” у нас досить-таки багато. Це і рідні наші – близькі та далекі родичі. Це й друзі, і колеги по роботі. Це, нарешті, й зовсім незнайомі нам люди. Кого ж із цих ближніх вважати найближчим а, отже, і найбільше возлюбити?
Відповідь: Любов – це духовне почуття, і вона аж ніяк не піддається регламентації. Хоча, безумовно, існують й об’єктивні моменти, які можуть, і повинні слугувати орієнтирами у житті кожного християнина. Тому я дозволю собі поглибити зміст запитання, дещо розширити його межі, піднявши до рівня визначення пріоритетів нашого життя взагалі. А висвітлю я це питання через призму закону Божого.
Саме закон Божий, десять Заповідей дає нам вичерпну інформацію стосовно пріоритетів, що їх розставив Господь у нашому житті. Що в нас повинно бути на першому місці, що на другому, що на останньому. Як відомо, Закон був даний народові Божому на двох кам’яних таблицях (скрижалях): на першій чотири, і на другій шість. Заповіді першої скрижалі висвітлювали (регламентували, узаконювали) відносини людини із Богом. Другої – з ближніми та матеріальним світом взагалі. Це розділення, власне, відповідає новозавітному: Возлюби Господа Бога свого усім серцем своїм, усією душею своєю, усіма силами своїми та всім своїм розумом (перша скрижаль); та ближнього свого, як самого себе (друга).
Заповідей першої скрижалі є чотири:
Я – Господь, Бог твій. Хай не буде тобі інших богів переді Мною.
Не роби собі подоби Бога.
Не призивай ім’я Господа Бога твого надаремне.
Пам’ятай день спокою, щоб святити його. Шість днів працюй, і роби усі діла твої, а сьомий – день спокою (єврейською – “шабат”) для Господа, Бога твого.
Як видно, ці Заповіді ставлять Бога на перше місце у нашому житті. А що ж далі? Яка Заповідь наступна? Хто, згідно з пріоритетами Божими, на другому місці? П’ята Заповідь – Шануй батька й матір своїх – ставить на друге після Бога місце у нашому житті саме сім’ю! Хто ж на третьому? Усі решта, близькі та далекі нам люди, яких ми зазвичай і називаємо оцим словом “ближні”. Шоста Заповідь: Не вбивай; сьома: Не чини перелюбу; восьма: Не кради та дев’ята: Не свідкуй неправдиво на свого ближнього – говорять нам про наші стосунки саме з ближніми нашими.
І, нарешті, остання, десята Заповідь: Не пожадай, або Не заздри, – висвітлює наші стосунки з матеріальним.
Тепер давайте підсумуємо. Як бачимо, на першому місці у нашому житті повинен бути Господь. На другому – сім’я, родина наша. На третьому – ближні. І на останньому – матеріальне.
До речі, сатана перевернув усе з ніг на голову, і сьогодні у світі здебільшого все навпаки: на першому місці – матеріальне. Сказано: “Що лежить на серці – про те говорять і уста”. Проаналізуймо, про що ми з вами розмовляємо вдома, на роботі, у транспорті… Чи про Боже? Чи про духовне? А може таки про матеріальне? Так, нажаль про нього. Дві проблеми нині турбують людство: де знайти поїсти, і як схуднути… І на першому місці тут саме матеріальне. А на другому? Ближні, колеги по бізнесу. Сім’я відходить на третє місце (декілька годин разом, під час спільної вечері біля екрану телевізора…). А про Бога? Про Бога ж – і взагалі забуваємо…