Смак Благодаті
Шрифт:
Відповідь: У перших же віршах Біблії ми читаємо про те, що людина, на відміну від інших створінь, сотворена за образом Божим:
“І сказав Бог: Сотворімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою …
І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив…” (Буття, 1 розділ, 26–27 вірші). Людина створена на образ Божий, і призвана до уподібнення Богові. Саме це і має на увазі Церква, коли говорить про обожнення.
Слово
Любов же “не шукає свого” (див. 1 Коринфянам, 13 розділ, 5 вірш), вона за природою своєю альтруїстична. Тому Бог бажає зробити і нас, людей, творіння Своє причасниками цієї Благодаті. Причому не частинними, не “напів”, але повноправними спадкоємцями Своїми:
“Сам Цей свідчить разом із духом нашим, що ми – Божі діти.
А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, співспадкоємці Христові…” (Римлянам, 8 розділ, 16–17 вірші).
Христос – Бог, що в тілі з’явився (див. 1 Тимофію, 3 розділ, 16 вірш). Як назвати співспадкоємця Божого? Як назвати співспадкоємця Багатого на все? Теж багатим на все! Багатим на всі багатства, які заповідав йому Отець. Багатим на даровану Ним Благодать! Ось відкіля це: “Я сказав: Ви – боги!”… Обоження – це входження у права наслідування, утвердження “одесную Отця”, поряд з Христом:
“Я – у них, а Ти в Мені…
Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зі Мною були…” (Івана, 17 розділ, 23–24 вірші);
“Будьте святі, – Я бо святий…” (1 Петра. 1 розділ, 15 вірш);
“Я сказав був: «Ви – боги (тут – потенційно багаті, спадкоємці обіцянок Божих, сини Царства), і сини ви Всевишнього всі (для всіх хто шукає і стукає, для всіх прагнучих, для всіх бажаючих це багатство, це “обоження”);
та однак повмираєте ви, як людина (вмрете духовно, так і не зволивши відкрити двері Тому, Хто Стукає), і попадаєте, як кожен з вельмож (як кожен із сильних світу цього: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так [хай] буде між вами…” Впадете, так і не розжувавши оцього: “Возлюби!” Впадете, бо не захотіли цього Світла:“…світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили ”;“Не знають, не розуміють, у темряві ходять…”;“А тим, які прийняли Його, дав владу бути дітьми Божими…”)” (Псалом 81(82), 6–7 вірші).
Але на відміну від спадкоємця-Христа, Який є Сином Божим Єдинородним, ми – “сини Божі по благодаті Христовій”. А тому й не зможемо, та і не прагнемо стати на рівень Творця ні в цьому житті, ані “потенційно” у вічності. Він – Бог. Ми ж, сотворені за образом Його, згідно з Його ж волею прагнемо здобути лише подобу Його. Не стати Богом, але обожитись. Не вчинитися
Як залізо, яке вмістили у вогонь, не стає власне вогнем, але набуває усі якості його – світло, жар, здатність запалювати, – так і людина, яка досягла Небесних висот обоження, не стає Богом, але полум’яним серафимом – ангелом Господнім, і в цьому смислі “богом” з малої букви. Піднятися до цієї висоти духовної – висоти набуття подоби Божої, висоти Царства Божого, висоти богоєднання, висоти обоження, – і є основним завданням Людини. Піднятися, а точніше дозволити Богові підняти нас…
А тепер найважливіше. Без обоження – тобто без здобуття подоби Божої, без богоєднання із Творцем вічності – ми не можемо отримати й життя вічного, не можемо стати вічними! Сьогодні ми втратили це знання, але вічним по єству Своєму є один лише Бог! Тому Він, власне, й Сущий – себто Той, хто має сутність Сам у Собі, – вічну сутність! Хто ні від кого нічого не потребує, але Сам всім усе дає (і у першу чергу – життя!). Бог по єству, по суті безпочатковий та безкінечний. Усе ж інше – власне творіння його – по природі своїй є смертним: що бо має початок, те має й кінець! Твар вічного життя у самій собі не має, але здобуває його як дар милосердя Господнього по благодаті, у таїнстві богоєднання. Як і сказано в житії преподобного старця Силуана:
“Заповідь Христа (заповідь СМИРЕННЯ ТА ЛЮБОВІ – суть Закону Божого, вічного Божого Вчення) сама по собі є вічне Божественне життя (Християнство це не якась собі конфесія, не просто релігійна деномінація – воно надконфесійне! Християнство – це стан душі та спосіб життя; це шлях Смирення, що веде до Любові). Природна людина цього життя у своїй тварній сутності не має, а тому творити волю Божу, тобто жити по заповіді Божій, людина своєю силою не може; та їй властиво прагнути до Бога, до блаженного вічного життя (прагнення до богоєднання, до пошуку Бога запрограмоване, закладене в нас генетично). [Але] прагнення природної людини так і залишалося б тільки прагненням, без можливості його реального здійснення, якби не приходила назустріч Божественна сила – благодать, – яка сама в собі і є шукане, себто вічне Божественне життя (“Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю” (Филип’янам, 2 розділ, 13 вірш))...
Людина створена по образу Бога-Творця. В єстві тварної людини немає нічого нествореного. Цей тварний образ Бога [таким чином]не може (сам по собі) бути причасним Божественної сутності (позаяк маємо абсолютно розбіжні рівні буття), але він наділений здатністю входити у спілкування із нествореним Божеством через причастя Його благодаті. І хоча не причасна людина Божественної сутності, але через благодать вона стає спільником Божественного життя.