Смерть — діло самотнє
Шрифт:
Ми стояли, дивлячись на той яскраво освітлений арабський форт, що сяяв наче святковий намет серед пісків пустелі. Двері на море були, як і доти, широко відчинені, і з них линула музика, — здавалося, стіс платівок в автоматичній радіолі ніколи не скінчиться. «Час бузку» змінила «Діана», за нею залунала «Хіба вона не чарівна?», потім «Почуй мою пісню про Ніл» і нарешті «Індіанська любовна пісня». Так і здавалося, що ось-ось на берег вискочить Рамон Новарро з розмаяним довгим волоссям та дикими очима й пожене кудись по піску…
— Але тут тільки я і
— Що-що?
— Пробачте, я й не помітив, що думаю вголос, — похопився я.
Ми побрели до будинку.
— Ви нічого там не чіпали?
— Тільки телефон.
Коли ми підійшли до дверей, я пропустив Крамлі вперед. Він поникав по будинку й вернувся до мене.
— А де шофер?
— Є одна річ, про яку я вам не казав. У неї ніколи не було шофера.
— Що?
Я розповів йому про Констанс Реттіген і про її гру.
— Сама в усіх ролях, еге? Ну й ну. Грай гучніше й веселіше, як то кажуть.
Ми вийшли і стали на вітрі край тераси, дивлячись на сліди, що їх уже почало змітати з піску.
— Можна припустити самогубство, — мовив Крамлі.
— Констанс такого не вчинить.
— О боже, ви так з біса певні в людях! Час уже подорослішати. Коли вам хтось подобається, то це аж ніяк не означає, що він без вашого відома не може вкоротити собі віку.
— Хтось був тут на березі, чекав на неї.
— Докази!
Ми пішли по слідах Констанс до самої води.
— Отам він стояв, — показав я. — Дві ночі підряд. Я сам бачив.
— Чудово. По кісточки у воді. Отже, ніяких слідів убивці немає. Що ви ще мені покажете, синку?
— Годину тому хтось подзвонив по телефону, збудив мене й сказав, щоб я пройшовся пляжем. Той невідомий знав, що її будинок стоїть порожній або ось-ось спорожніє.
— Подзвонив по телефону, кажете? Знов-таки чудово. Тепер ви по кісточки у воді, і ніяких слідів. Оце й уся історія?
Певно, я почервонів. Крамлі збагнув, що я сказав йому не всю правду. Мені не хотілося зізнаватись, що я не знімав трубки, а сам помчав сюди, гнаний жахливим передчуттям.
— Добре хоч те, що ви людина цілісна, перодряпе. — Крамлі повів поглядом по білих гребенях хвиль, що розбивались об берег, по вервечці слідів на піску, тоді звів очі на будинок, білий, холодний і порожній серед ночі. — Ви знаєте, що означає цілісність? Сукупність чогось. Сума чисел. Результат додавання. Це не має нічого спільного з доброчесністю. І Гітлер був цілісною натурою. Нуль плюс нуль, плюс нуль буде нуль, і не більше. Телефонні дзвінки, сліди під водою, невиразні передчуття, сліпа впевненість. Усі ці постріли в пітьмі починають діяти мені на нерви. Усе, чи що?
— Ні, чорт забирай! Я маю на оці реального, живого чоловіка. Констанс його впізнала. І я теж, навіть пішов подивився на нього. З'ясуйте, де він був цієї ночі, і матимете вбивцю! А ви…
Голос мені урвався. Я мусив скинути окуляри й стерти зі скелець солону вологу, що заважала бачити.
Крамлі поплескав мене по щоці.
— Ну-ну, не треба. Звідки ви знаєте,
— Втопив!
— …і вони поплавали разом, погомоніли, а потім вийшли на берег за півсотні кроків звідси й вирушили до нього. І хто зна, чи не заявиться вона додому на світанку з такою собі усмішечкою на устах.
— Ні, — сказав я.
— Це руйнує всю таємничу романтичність пригоди, так?
— Ні.
Та Крамлі відчув мою непевність.
Він торкнув мене за лікоть.
— Чого ще ви мені не сказали?
— Констанс згадувала, що має неподалік на узбережжі якесь нерухоме майно.
— Ви певні, що вона не подалася туди проти ночі? Коли все, що ви кажете, правда, то хіба не могла вона з переляку знятись і гайнути звідси?
— Її лімузин на місці.
— Люди й пішки ходять, знаєте. От хоч би й ви самі. Перелякана жінка цілком могла протюпати милю на південь по кісточки у воді, отож ми з вами лишаємося ні в сих ні в тих.
Я поглянув на південь: чи не видно десь там постаті гарної жінки, що тікає берегом.
— Річ у тім, — провадив Крамлі, — що ми не маємо ніякої зачіпки до дальших дій. Порожній будинок. Грають старі платівки. Ніякої записки про самогубство. Ніяких ознак насильства. Треба чекати, поки вона вернеться. Та навіть як і не вернеться, справи ще немає, немає corpus delicti. [35] Іду в заклад на відро пива, що вона…
— Краще сходіть завтра зі мною в мебльовані кімнати над каруселлю. Коли ви побачите обличчя того дивного чоловіка…
35
Склад злочину (лат.).
— О боже. Це ви про отого, про кого я подумав?
Я кивнув головою.
— Про ту «кралю»? — перепитав Крамлі. — Про гомика?..
В цю мить у воді щось лунко хлюпнуло.
Ми обидва аж підскочили.
— Господи, що воно таке? — вигукнув Крамлі, вдивляючись у повите темрявою море.
Констанс повернулася, зрадів я.
Потім і собі втупився в темряву й зрештою сказав:
— Тюлені. Вони часто запливають сюди й граються.
Потім долинуло ще кілька сплесків підряд, і все помалу затихло: невидима морська звірина віддалилась у темряву ночі.
— Хай їм чорт, — мовив Крамлі.
— Проектор у вітальні крутиться, — сказав я. — Радіола й досі грає. В кухні гаряча духовка, і щось там печеться. В усіх кімнатах світло.
— Треба дещо повимикати, поки ця клята халабуда не згоріла.
Ми знов пішли по слідах Констанс Реттіген до її залитої ясним світлом фортеці.
— Погляньте, — раптом прошепотів Крамлі. Він дивився на східний обрій. — Що це там?
Над самим обрієм виднілася тоненька смужка холодного світла.
— Світанок, — відказав я. — А я думав, він ніколи вже не настане.