Снігова Королева

Андерсен Ганс Христиан

Зрештою вони приїхали. Карета спинилась у внутрішньому дворі розбійницького замку. Він був геть занедбаний – стіни порепалися від верху до низу.

З тріщин вилітали галки й ворони, збіглися звідусіль великі білі бульдоги, кожен з яких міг загризти людину, але гавкати їм заборонили. У великому закуреному залі яскраве багаття палало просто на кам’яній підлозі. Комина не було, тож дим підіймався до стелі й знаходив собі вихід крізь тріщини. У великому казані варилась юшка, а на рожнах смажились зайці та

кролики.

– Сьогодні ти спатимеш зі мною та моїми звірятами, – сказала Маленька Розбійниця після вечері. Вона забрала Герду собою до закутку, де була постелена солома й кілька килимів. Зверху на жердках сиділо більше сотні голубів. Вони спали, але коли дівчата увійшли, декотрі голуби попрокидалися.

– Тут усе належить мені, – сказала Маленька Розбійниця. Вона схопила найближчого голуба за ноги і трусила його, аж він заходився махати крильми. – Поцілуй його! – наказала вона Герді, піднісши голуба до її обличчя. – Тут сидять дикі голуби, – вела далі Маленька Розбійниця й вказала на двійко птахів у клітці, закріпленій на стіні. – Ці крутії негайно втекли б, якби я їх не закривала. А ось мій улюбленець, – на цих словах Розбійниця заходилась крутити ріг великому оленю з блискучим мідним кільцем на шиї. Він виглядав дуже виснаженим. – Його ми також змушені тримати прив’язаним, щоб він не втік. Щовечора я лоскочу його шию своїм гострим ножем, і це страшенно його лякає.

Маленька Розбійниця витягнула ножа, застромленого у щілину в стіні, й легко ковзнула ним по шиї оленя. Бідолашна тварина почала бити копитом, а Розбійниця розсміялась і штовх нула Герду на ліжко.

– Ти і спиш із цим ножем? – спитала Герда, злякано дивлячись на гостре лезо.

– Я завжди тримаю біля себе ножа, коли сплю, – запевнила Маленька Розбійниця. – Ніхто не знає, що може статися. А тепер розкажи мені ще раз про Кая і про свою мандрівку.

Герда ще раз розказала свою історію. Маленька Розбійниця поклала одну руку під шию Герди, а в іншій тримала ножа. Незабаром вона вже міцно спала. Але Герда не могла навіть заплющити очей. Вона не знала, житиме чи загине. Грабіжники сиділи довкола багаття, пиячили і горлали пісень, а Стара Розбійниця вешталась поблизу. Для маленької полонянки все це було жахливо.

І раптом дикі голуби сказали:

– Гу, гу… Ми бачили Кая. Біла пташка несла його санчата, а він сам сидів у санях Снігової Королеви, що мчали лісом. Ми сиділи у гнізді, й Королева дихнула на нас, усі пташенята позамерзали на смерть. Лиш ми двоє вижили. Гу, гу…

– Що ви кажете? – скрикнула Герда. – Куди прямувала Снігова Королева? Вам щось про це відомо?

– Найпевніше, вона прямувала до Лапландії, де завжди сніг і лід. Спитай ліпше в оленя.

– Так, там завжди сніг і лід, – промовив олень. – Це гарне місце. Там можна вільно скакати й бігти сяючими сніговими просторами.

Там стоїть літнє шатро Снігової Королеви, але її головний замок розташований на Північному полюсі, на острові Шпіцберген.

– Ох, мій Каю, маленький Каю! – зітхнула Герда.

– Лежи тихо, – буркнула Маленька Розбійниця. – Бо встромлю в тебе ножа.

Зранку Герда переказала їй слова диких голубів. Маленька Розбійниця спохмурніла, схилила голову й сказала:

– Усе це балачки. Ти що, справді знаєш, де та Лапландія? – спитала вона в оленя.

– Ніхто не знає цього краще за мене, – впевнено відповів той, зблиснувши очима. – Я народився і виріс там, я гасав тими засніженими просторами.

– Тоді слухай сюди, – сказала Маленька Розбійниця. – Зараз уся зграя розбіглася, тільки моя мамка тут. Але опівдні вона завжди дудлить пійло з великої пляшки і лягає поспати. Тоді я дещо для вас зроблю.

На цих словах Маленька Розбійниця злізла з ліжка, кинулась своїй матері на шию і смикнула її за бороду з криком:

– Доброго ранку, моя люба кізко!

Мати у відповідь луснула доньку по носі, аж той почервонів, – так вона висловлювала свою любов.

Коли мати напилась і лягла спати, Маленька Розбійниця підійшла до оленя й сказала:

– Я б із превеликою радістю полоскотала твою шию ножем ще кілька разів, бо це було дуже кумедно, але дарма. Зараз я відв’яжу твою мотузку. Ти звільнишся і зможеш помчати до своєї Лапландії. Але є одна умова: ти мусиш відвезти цю дівчинку до замку Снігової Королеви, куди забрали її друга. Ти ж чув історію, яку вона розповіла мені, – вона говорила голосно, й ти мусив слухати.

Олень на радощах аж підстрибнув. Маленька Розбійниця підсадила Герду на його спину, завбачливо прив’язала її і навіть віддала свою подушку, щоб дівчинці було зручніше сидіти.

– Забирай свої черевики, – сказала вона. – Ти без них замерзнеш. Але муфту віддати не можу – вона мені дуже вже подобається. А щоб твої руки не мерзли, тримай теплі рукавиці моєї матері. Вони тобі будуть аж до ліктів. Зараз я їх на тебе надягну. Ну ось, твої руки виглядають точнісінько, як руки моєї матері.

Герда аж заплакала від розчулення.

– Ану не смій рюмсати! – гаркнула Маленька Розбійниця. – Ти маєш зараз виглядати щасливою. Ось тримай ще два буханці й шмат шинки, щоб мала що поїсти, коли зголоднієш.

Коли клунок із їжею був надійно закріплений, Маленька Розбійниця відчинила двері, вгамувала собак, а потім своїм гострим ножем перерізала припону і сказала оленеві:

– А тепер біжи щосили і пам’ятай, що мусиш дбати про дівчинку.