Снулль вампіра Реджінальда

Олди Генри Лайон

З іншого боку, чому б і не зробити послугу фон Тирле? Нам ця послуга ламаного шеляга не коштує. А вампірові – радість. Он як він змінився! Глянеш – і повіриш: такий міг у кірасирах.

Каска, палаш, баталія під Трендау.

Герой.

– Гаразд. Я домовлюся з морфінітом. Повертайтеся в склеп і чекайте. Ми прийдемо до світанку й принесемо вам вашого снулля. Ви подивитесь один на одного, снулль полетить на волю, а ми розстанемось, як добрі друзі…

Вампір підвівся із крісла.

– Я ваш боржник, пане. Фон Тирле добра не забувають.

Мить,

і венатор залишився в номері самодин.

* * *

Вимуштруваний портьє лише вклонився, приймаючи у Цвяха ключ від номера. Під час Вальпургіналій день і ніч у Брокенгарці зливалися в божевільну круговерть. Людина, вирушаючи на нічну прогулянку, мала цілком природний вигляд. Утім, навіть якби не вирував у місті фестиваль, портьє був би такий же незворушний. Пожильці вільно заходили чи виходили, коли їм заманеться.

«Драконові й Лілії» у недалекому майбутньому явно світив шанс отримати 4 еталони.

Ковзнувши поглядом по дошці з рядами пронумерованих гачків, мисливець на демонів виявив дивний факт. Ключ від 23-го номера висів на місці. Виходить, Кручек додому не повернувся. Таки передумав відсипатися й пішов «фестивалити». Молодцем, теоретику! Не те, що ми: то чужі сни, то бесіди опівнічні; то премося через усе місто – і хоч би в аустерію чи до поступливої красуні.

Та ні ж!

Дав упиреві слово? – тримай тепер його.

Венатор від роздратування голосно ляснув вхідними дверима. Ображено тенькнув дзвоник. Рвонувши по сходах, Фортунат швидким кроком попрямував до готелю «Тихий закуток». До мети він дістався без пригод, якщо не зважати на зустріч із компанією молоді, що лякала випадкових перехожих у темному провулку.

Перехожі жахалися з величезним задоволенням.

Зачувши наближення Цвяха, жартівники вискочили зза рогу. Вони завивали й корчили мармизи. Справжня ноктюрнела, затесавшись межи молодиків, накривала їх «флером», спотворюючи обриси. Однак мисливцеві сьогодні було не до гумору.

– Гайда звідси! – гарикнув він, набуваючи Вигляду, з яким спускався в пекло. – Вуха надеру, шмаркачі!

Марно він сподівався, що шибайголови поступляться дорогою. Молоді люди просто шаленіли від захвату. Обступивши монстра, вони заповзялися упросити його, щоб приєднався до забави.

– Пане демоне, благаємо!

– Із вами буде ще краще!

– Ви такий милий!

– Ви такий страшний!

– Ох і потішимося!

А ноктюрнела загравала, хапаючи за жувальця.

Щоб уникнути тривалих пояснень, венаторові довелося скористатися крильми за їхнім прямим призначенням та й махнути через кілька будинків на сусідню вулицю, скоротивши собі шлях до «Тихого закутка».

Портьє спав за конторкою. Він лише на мить розплющив очі, коли пізній гість пройшов повз нього, і знову поринув у сонмрію.

– …доволі леткий. Бачите?

– Яка розкіш! Випаровуватися просто на очах!

– А що я казав?

Голоси видалися Цвяхові напрочуд знайомими.

CAPUT VIII
у якому

теоретик і морфініт вибухають ідеями, всі персонажі збираються на цвинтарі, де стають свідками жахливої баталії, а хтось волає: «Лікаря!»

У номері, що його навіть не поклопоталися замкнути, влаштувалася солодка парочка: морфініт Ікер Тирулега й приват-демонолог Матіас Кручек. Обоє, мало не силою відбираючи один в одного «інструмент», із азартом мучили стомленого снулля – тицяли в дзьоб тварюки кедровою лопаточкою. Снулль чхав, його мацаки здригалися, а сам він, здавалося, волів би здохнути.

Дослідники ж захоплено обговорювали результати.

Від Кручекової нудьги не зосталося й сліду.

– Фарте, друзяко! Як добре, що ти прийшов!

– Еге ж! Ми дуже раді!

– Ми тут із паном Тирулегою дійшли до приголомшливих висновків!

– Еге ж! Старий Ікер дуже дякувати голубчикові Кручек!

– Неоране поле!

– Тепер знати: від цей снулль великий користь… витягати!

Давши напівмертвому снуллеві спокій, доцент із ловцем заходилися навперебій хвалитися досягненнями.

– Ти розумієш, Фарте? Ми маємо наочне підтвердження Другого Принципу Компенсації! Як установив пан Тирулега, цей снулль є ефірним носієм зворотно-циклічного типу. Судячи з ряду ознак, йому дуже багато років.

– Дуже! Старовина!

– Ти розумієш, що це означає?

– І що ж? – обережно поцікавився венатор, побоюючись отримати репутацію цілковитого тупака. Ще якби лише перед другом дитинства, а то перед практично незнайомим ловцем снуллів!

– Я теж не відразу зметикував, – змилостивився теоретик. – Це персональний снулль! Він являється конкретному вампірові протягом тривалого часу. У сновидця просто доконче має виробитися найсильніша фобія. Він панічно боїться…

– Еге ж, упирець боятися! Аж йому жижки тремтять! – утрутився Тирулега. – Й голубчик Кручек узяти… розумна-вивід?

– Умовивід?

– О! Точно! Розумувивід: із цей снулль треба зілля варити. Людина зілля пий, живіт натирай, у помешканні бризкай. Упирець така людина, як вогонь, боятися. До житла близько не підходь!

– Але ж він отруйний!

Фортунат скосив око на мухомора з мацаками. Той зацьковано згорнувся клубком у райдужній клітці. Снулль аж лиснів від гидоти, що сочилася з пор та бородавок.

– Його отрута летка, – не забарився з відповіддю доцент. – При належній термічній обробці…

– Голубчик Кручек і старий Ікер придумати! Ми інкубоніс варити в окріп. Разом із цибулею-порей. Цибулин викидати, вода зливати, знову варити. Поки цибулин синій – далі варити. Цибулин приємний колір – сушити, дрібнити варений снулль, на порошок товкти. Отрута більше ні, а упирець тремтіти жижки зі страху!

Старий аж сяяв од задоволеної посмішки.

– Коштовний зілля робити! Багато грошей брати в обоє рук! Старий Ікер ділитися процентом зі голубчик Кручек. Голубчик Кручек розумний дуже. Він за великий мудрість третину забирати…