Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
Як не дивно, чоловік, від якого вона вирвалася, не розлютився.
— Спасибі, моя прекрасна діва за витончений танець! — Він вклонився їй. — Це велика милість з вашого боку для такого незграбного нездари, як я. — Він посміхнувся й підморгнув їй, а потім разом з усіма знову взявся ляскати в такт музиці.
Дженнсен стояла приголомшена, усвідомивши, що ніякої небезпеки і не було. Ці люди просто розважалися і зовсім не бажали їй зла. Жоден не дозволив собі непристойного дотику і не сказав поганого слова. Вони лише сміялися да танцювали з нею. Тим не менше вона стрімко попрямувала до дверей.
Але перш ніж вона
— Не знав, що ви любите танці!
Це був Себастян. Дженнсен відразу заспокоїлася і дозволила йому вивести себе з таверни.
За дверима стояла темна ніч, холодне повітря принесло полегшення. Дженнсен зробила глибокий вдих, щаслива від того, що не відчуває більше запахів елю, тютюну і пітних чоловічих тіл.
— Я ж сказала, що ви повинні надати мені можливість зробити це самій.
— Зробити що?
— Я збираюся до Латеї. Залишіться тут, Себастян. Будь ласка!
— Добре… Якщо скажете, чому не хочете, щоб я пішов з вами.
Вона підняла руку:
— Себастян, ви важлива людина, і я страшенно переживаю, що ви через мене в небезпеці. Це моя проблема, не ваша. Моє життя, вона… Я не знаю. У мене немає життя. А у вас — є. І я не хочу, щоб ви заплуталися в моїх складнощах. — Вона зробила пару кроків по твердому насту. — Просто почекайте тут.
Однак він засунув руки в кишені і рушив слідом:
— Дженнсен, я — доросла людина. Не треба вирішувати за мене, що мені треба, а що не слід робити, добре? — Вона, не відповівши, згорнула на безлюдну вулицю.
— Скажіть, навіщо ви йдете до Латеї?
Вона зупинилася на узбіччі, поряд з нежилим будинком, недалеко від повороту до дому Латеі.
— Себастян, багато років я рятуюся втечею. Моя мати провела кращу частину свого життя, тікаючи від Даркена Рала і ховаючи мене. Вона померла, рятуючись від його сина Річарда. Але ж це за мною гонився Даркен Рал, мене він хотів убити. А тепер за мною женеться Річард Рал, а я так і не знаю, чому… Мене вже нудить від усього цього. Моє життя — це суцільна втеча і суцільний страх. Це все, що я роблю. Це все, про що я думаю. У цьому все моє життя — втекти від людини, яка намагається вбити мене, випередити його на крок і залишитися жити.
Він не став з нею сперечатися.
— Так для чого ж ви йдете до чаклунки?
Дженнсен просунула руки під плащ, зціпила їх, щоб зігрітися. Вона невідривно дивилася вперед, на темну дорогу, що вела до будинку Латеї, приховану мереживним балдахіном з голих гілок. Гілки терлися одна об одну, скрипіли і видавали стогнучі звуки.
— Нещодавно я втекла навіть від Латеї. Я не знаю, чому лорд Рал полює за мною, а вона знає. Я побоялася наполягти, щоб вона розповіла мені. Я збиралася відправитися в Народний Палац та знайти її сестру, Алтею, сподіваючись, що якщо я смиренно встану біля її дверей, вона зглянеться і допоможе мені… А якщо вона не допоможе? А якщо вона вижене мене? Що тоді? Адже мені йти в Палац — небезпечніше вже нікуди. І заради чого? Заради хиткої надії, що хтось погодиться допомогти самотній дівчині, за якою ганяються сили всієї нації на чолі з виродком-вбивцею, сином чудовиська?.. Хіба ви не розумієте? Якщо я перестану приймати «ні» в якості відповіді і зможу наполягти, щоб Латея розповіла мені хоч щось, тоді, можливо, і не доведеться здійснювати
Себастян стояв, роздумуючи, який вибір буде краще.
— Давайте просто підемо геть. Дозвольте мені вивести вас із Д'хари, якщо ви дійсно цього хочете…
— Ні… Ні, поки я не з'ясую, чому лорд Рал хоче вбити мене.
— Дженнсен, яка, по суті, різниця…
— Ні! — Її кулаки стиснулися. — Ні, поки я не з'ясую, чому довелося загинути моїй матері.
Вона відчувала, як гіркі сльози скочуються по її щоках, як застигають на холоді. Нарешті, Себастян кивнув.
— Я розумію. Ходімо до Латеї. Я допоможу вам отримати у неї відповідь. Можливо, потім ви погодитеся піти з Д'хари, туди, де будете в безпеці.
Вона витерла сльози:
— Спасибі вам, Себастян. Але ж ви повинні зробити тут якусь справу, правда? Я не можу більше відволікати вас на мої проблеми. Це — моя турбота. Живіть своїм життям. Він посміхнувся:
— Духовний вождь нашого народу, брат Нарев, говорить, що найважливіша справа в житті — допомагати тим, хто потребує допомоги.
Ця фраза підняла настрій Дженнсен, хоча їй вже здавалося, що її нічого не може підбадьорити.
— Схоже, він — чудова людина.
— Це точно.
— Але ви перебуваєте на службі у свого вождя, Джегана Справедливого, так адже?
— Брат Нарев є близьким другом і пастирем імператора Джегана. Обидва вважали б, що я повинен допомогти вам, я в цьому впевнений. Зрештою, лорд Рал — і наш ворог теж. Лорд Рал приніс нещастя багатьом людям. Вони обидва, брат Нарев і імператор Джеган, наполягли б на тому, щоб я допоміг вам. Насправді.
Дженнсен задихнулася від щастя і нічого більше не сказала. Вона дозволила Себастяну обхопити себе за талію. Крокуючи з ним в тиші ночі, вона прислухалася до м'якого звуку кроків і скрипу сухого снігу у них під ногами.
Латея повинна допомогти. Дженнсен постарається, щоб вона допомогла.
11
Обі дуже не хотілося зупинятися, але він знав, що пора. Йому треба повертатися додому — мати буде злитися, якщо він занадто затримається в місті. Крім того, він більше не міг отримати від Латеї ніякого задоволення. Вона принесла йому всі радощі, які коли-небудь могла дати.
Було просто чарівно, поки все тривало. Безмежно чарівно!.. І він зміг дізнатися багато нового. Тварини просто не можуть дати такі відчуття, які він отримував від Латеї. Звичайно, те, як помирає людина, багато в чому схоже на те, як помирає тварина, але в той же час була різниця. І яка!.. Обі тепер знав це.
Хто може знати, про що думає щур? Якщо щури взагалі думають… Але люди можуть думати. Їх розум можна побачити в їхніх очах, і ти все розумієш. І знаєш, що вони думають справжніми людськими думками — не якими курячо-кроляче-щурячими! — Їх погляд говорить про це. І це так збуджувало. А яким захопленням було стати свідком суду над Латеєю! Особливо, коли він дочекався того єдиного, найбільш вражаючого моменту, тієї остаточної муки, коли її душа покидала тіло, і Володар мертвих забирав її в свої володіння.