Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
«І, напевно, це — більше, ніж загиблий заслуговує», — подумала Дженнсен.
Їй хотілося якомога швидше кинути все і піти, але чинити так було нерозумно. Адже вона й сама перед появою незнайомця обмірковувала, де заховати тіло. Мабуть, найкраще прийняти його пропозицію. Тоді буде менш імовірно, що труп витягнуть з-під каміння. Адже не тільки солдати, але й звірі не зможуть виявити останків.
Поки вона судорожно зважувала різні можливості, незнайомець вирішив, що дівчина взагалі не згодна з його планом, і взявся м'яко вмовляти її:
— Він
Дженнсен стояла мовчки. Напевно, чоловік має рацію в тому, що солдати, натрапивши на мертвого товариша, приймуться допитувати народ в окрузі. Є достатньо причин хвилюватися з приводу мертвого солдата і без цієї загрози.
Вона знову згадала листок паперу, знайдений у загиблого. І вже одне тільки це було досить вагомою причиною для тривоги.
Якщо листок паперу означає саме те, про що вона подумала, допити стануть тільки початком подальших важких випробувань.
— Я згодна, — сказала вона. — Якщо це необхідно, давайте сховаємо його пошвидше.
Незнайомець усміхнувся, як здалося їй, з великим полегшенням. Потім він стягнув каптур, оголюючи голову і знак поваги до жінки.
Дженнсен була вражена: він був усього років на шість-сім старший за неї, не більше, але його коротко стрижене волосся виявилися абсолютно сивим. Вона роздивлялася чоловіка з тим же інтересом, з яким люди вивчали її руде волосся. Очі його виявилися блакитними — такими ж, як у неї, Дженнсен. І у батька її, кажуть, були точно такі… Поєднання короткого сивого волосся і блакитних очей було незвичайним, і тим не менш дівчині здалося, що нічого іншого й бути не може.
Незнайомець знову підняв капюшон і простягнув їй руку:
— Мене звуть Себастян.
Повагавшись мить, вона простягнула руку у відповідь.
Між ними, як і раніше лежав мертвий солдат, але тепер Дженнсен не боялася. Мандрівник був, без сумніву, сильною людиною, проте не став демонструвати їй свою міць рукостискання, як зробила би більшість чоловіків. Дівчину здивувало, що рука його опинилася неприродно теплою.
— А своє ім'я ви мені скажете?
— Мене звати Дженнсен Даггет.
— Дженнсен, — вимовив він із задоволенням.
Вона відчула, як обличчя її знову залилося фарбою. Себастян, здавалося, не помітив збентеження дівчини. Він підхопив мерця під руки і потягнув тіло у бік ущелини. Солдат був могутньої статури. Смерть перетворила його на величезний вантаж, і Себастяну доводилося нелегко.
Щоб допомогти, Дженнсен вчепилася за плече солдата. Себастян вхопився за інше плече, і тепер справа пішла швидше. Мрець був для дівчини настільки ж страхітливим, як і за життя, але вона не давала страху побороти себе і, задихаючись, тягнула, і тягнула, і тягнула…
Перед тим як зіштовхнути солдата в щілину, яка повинна
До портупеї на попереку була прикріплена бойова сокира з лезом у вигляді півмісяця. Роздивившись, наскільки добре озброєний солдат, Дженнсен стривожилася ще більше. Солдати регулярних військ не носить так багато зброї. У солдатів регулярних військ не буває таких ножів.
Себастян стягував з солдата лямки заплічного мішка. Потім зняв з перев'язі меч і відклав убік. Відстебнув портупею і кинув її на меч.
— Нічого примітного, — сказав він, швидко оглянувши мішок.
Мішок був відправлений туди ж, де лежали портупея і меч. А Себастян почав перевіряти кишені мерця. Дженнсен хотіла запитати, навіщо він це робить, але згадала, що й сама зробила те ж саме. Вона ще більше стривожилася, коли Себастян поклав всі речі назад, крім грошей. Обкрадати мерця здавалося дівчині зовсім безсердечним.
Себастян простягнув гроші їй.
— Що ви робите? — Запитала вона.
— Візьміть. — Він зробив наполегливий жест. — Яку користь вони принесуть лежачи в землі? Гроші потрібні, щоб полегшувати страждання живим, а не мертвим. Чи ви вважаєте, що добрі духи запитають з нього плату за перехід у вічність?
Мрець був д'харіанським солдатом, і Дженнсен вважала, що для нього у Володаря знайдеться в запасі що-небудь менш приємне.
— Але… це не моє…
Себастян насупився, несхвально дивлячись на неї:
— Вважайте, що це частково відшкодовує всі ваші страждання.
Дженнсен похолола.
Звідки він знає?.. Вони з матір'ю завжди були такі обережні…
— Що ви маєте на увазі?
— Ви сьогодні до смерті перелякалися через цього хлопця. Переляк скоротить ваше життя на кілька років.
Дженнсен, нарешті, з полегшенням зітхнула. Пора б і перестати, розмовляючи з людьми, очікувати від них найгіршого.
І, коли Себастян вклав їй гроші в руку, вона більше не пручалася.
— Добре. Однак вам належить половина за допомогу. — Вона повернула йому три золоті марки.
Мандрівник стиснув руку дівчини, вдавивши монети в її долоню:
— Ні, вони ваші.
Дженнсен задумалася.
Ці гроші — чимала підмога у важку годину…
— У моєї матері важке життя, — сказала вона. — Я віддам їх їй.
— Сподіваюся, вони допоможуть вам обом. І нехай їх допомога стане останнім діянням цієї людини.
— У вас руки гарячі. — Дженнсен заглянула мандрівникові в очі і раптом зрозуміла, в чому справа. Він кивнув, підтверджуючи її здогад:
— У мене невеликий приступ лихоманки. Це почалося сьогодні вранці. Коли ми покінчимо з цією справою, я доберуся до найближчого міста і гарненько відпочину в сухому приміщенні. Мені просто потрібен відпочинок, щоб відновити сили.