Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
Вона знала, що сказала б мати. Але мати гаряче любила Дженнсен і тому не буде до неї дуже строгою…
— Себастян?!
Він обернувся через плече, очікуючи, що вона скаже.
— Якщо вам ніде сховатися, ви навряд чи доживете до ранку. Мені б не хотілося, щоб вас убив приступ лихоманки.
Він стояв, дивлячись на неї, між ними туманом розташувалася пелена дощу.
— Мені б теж не хотілося цього. Я постараюся у що б то не стало знайти яке-небудь укриття.
Перш ніж він зробив крок, Дженнсен підняла руки і махнула рукою в інший бік. Пальці її тремтіли, але зовсім не від втоми.
— Ви могли
— Ваша мати не буде проти?
Її мати… Та вона просто буде в жаху. Вона б ніколи не дозволила б незнайомцю залишитися на нічліг в їхньому будинку. Вона б не змогла очей зімкнути всю ніч, виявися поблизу чужий… Але якщо Себастян залишиться без укриття, він може померти. Мати Дженнсен не побажала б такого цій людині. У матері було добре серце. Саме ця доброта була причиною того, що вона так опікала доньку.
— Будиночок у нас маленький, але є печера, де ми тримаємо худобу. Якщо ви не проти, то можете поспати там. У печері зовсім не так погано, як може здатися. Я іноді там сплю, коли вдома мені здається тісно. Я б розвела для вас багаття. Буде тепло, і ви відпочинете… Адже вам це просто необхідно.
Він, схоже, не хотів приймати запрошення. Тоді Дженнсен підняла в'язку риби.
— Ми можемо нагодувати вас, — сказала вона, щоб пропозиція зазвучало ще заманливіше. — У вас, по крайній мірі, буде хороша їжа і відпочинок в теплі. Я думаю вам потрібно і те, і інше. Ви мені допомогли. Давайте і я вам допоможу.
Він вдячно посміхнувся їй:
— Ви — добра жінка, Дженнсен. Якщо ваша мати дозволить, я прийму запрошення.
Вона відкинула поли свого плаща, показуючи ніж у піхвах, заткнутий за пояс.
— Ми запропонуємо їй цей ніж, вона оцінить його по достоїнству.
Себастян посміхнувся по-доброму і весело — такою приємної посмішки Дженнсен ще ніколи не бачила.
— Не думаю, що двом жінкам, які вміють поводитися з ножем, доведеться трястися від страху перед незнайомцем, якого самого трясе в лихоманці.
Про це вже встигла подумати і Дженнсен, але не подала виду.
Вона сподівалася, що мати подивиться на майбутнє таким же чином.
— Отже, вирішено. Ходімо, поки дощ не розійшовся на всю силу.
Себастян прискорив крок, намагаючись встигати за нею. Вона взяла у нього з рук мішок загиблого солдата і повісила на своє плече. У Себастяна був власний заплічник та ще знайдена зброя. У теперішньому стані йому було достатньо і такого вантажу.
4
— Почекайте тут, — тихо попросила Дженнсен. — Я піду скажу їй, що у нас гість.
Себастян важко опустився на виступ скелі, який служив зручним сидінням.
— Ви просто скажіть їй, що я говорив. Скажіть, я зрозумію, якщо вона не захоче залишати на нічліг незнайомця. Я розумію, що це зовсім не безпідставний страх.
Дженнсен спрямувала на нього спокійний погляд і вимовила з розстановкою:
— У нас з матір'ю є причина не боятися відвідувачів.
Це не була бравада, і по її тону він це зрозумів. Вперше, з моменту зустрічі, в зазвичай спокійному погляд його блакитних очей промайнула невпевненість — отака тінь напруженості, якої не виявлялося, навіть коли Дженнсен оглядала при ньому ніж. Дівчина бачила, як він ламає голову, намагаючись
— Не турбуйтеся! Тільки тим, хто хоче заподіяти нам зло, небезпечно перебувати тут.
Він підняв руки, показуючи, що здається:
— Ну, тоді я тут в такій же безпеці, як дитя в материнських руках.
Дженнсен залишила Себастяна чекати на уступі скелі, а сама пішла вгору по звивистій стежці, повз нависаючі гілля ялин. Ступаючи по перевитому корінню, як по східцях, вона піднімалася до будинку, який розташовувався під дубом на невеликому гірському виступі. Порослий травою майданчик в більш погожі дні був залитий сонцем. Тут було достатньо місця для випасу кози і декількох качок і курчат. Позаду будинку знаходилася крута скеля, яка не давала незваним гостям можливості підібратися з тилу. Єдиним підходом до будинку служила стежка, по якій і піднімалася зараз дівчина.
На випадок загрози мати з дочкою висікли в скелі добре приховані сходинки — ззаду, біля краю вузької скелі. Звиваючись далі, стежка йшла в сторону, перетинаючи оленячі стежки, і вела через ущелину і далі. Ця таємна стежка сама по собі була майже недоступна, по ній було неможливо пройти, якщо не знати точного маршруту в лабіринті стрімких скель, розколин і вузьких карнизів над краєм ущелини. А крім того, мати з дочкою подбали, щоб ключові частини маршруту були укриті буреломом і спеціально посадженими кущами.
З юних років Дженнсен з матір'ю часто переїжджали і ніколи не затримувалися довго на одному місці. Тут, однак, вони відчували себе в безпеці і прожили вже більше двох років. Жоден подорожній жодного разу ще не виявив їх укриття в горах — як траплялося в інших місцях, де їм довелося жити, — а жителі Бріартона, найближчого до них міста, ніколи не наважувалися заходити в темний, лякаючий ліс так далеко.
Майже неходжена стежка навколо озера, з якої впав солдат, була від них на такій же відстані, як і будь-яка інша стежка. Тільки один раз Дженнсен з матір'ю побували в Бріартоні. Навряд чи хто-небудь взагалі знав, що вони живуть серед непрохідних гір, далеко від орних земель. Крім випадкової зустрічі з Себастяном, Дженнсен ніколи нікого не бачила поблизу свого будинку. Це було найбезпечніше місце, яке коли-небудь у них з матір'ю було, і дівчина вже наважувалася вважати його своїм домом.
З шестирічного віку Дженнсен переслідували. Незважаючи на всі запобіжні заходи, які вживала її мати, кілька разів вони були близькі до того, щоб їх спіймали. Переслідувач не був звичайною людиною, його не сковували традиційні методи пошуків. Дженнсен знала, що сова, яка спостерігає з високої гілки за тим, як вона пробирається по гірській стежці, цілком може бути його очима. Як тільки Дженнсен дісталася до будинку, їй назустріч вийшла мати з накинутою на плечі накидкою. Вони з дочкою були одного зросту, у матері було таке ж густе волосся, але швидше каштанове, ніж руде. Їй ще не виповнилося тридцяти п'яти, і вона була для Дженнсен однією з найкрасивіших жінок, а її фігурою замилувався б сам Творець. В інших обставинах навколо матері вилися б незліченні залицяльники, готові віддати за неї викуп, як за королеву. Однак наскільки прекрасним було її обличчя, настільки ж люблячим — серце, і вона, щоб захистити свою дочку, відмовилася від усього на світі.