Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

Гудкайнд Террі

— У такому стані ви не дійдете сьогодні до міста.

— Дурниці!.. Я швидко ходжу. Я звик до походів.

— Я теж, — сказала Дженнсен, — і в мене дорога в місто займає майже цілий день. Залишилася всього пара світлих годин, а ми ще не закінчили нашу справу. Навіть на коні сьогодні вже не добратися до міста.

Себастян зітхнув:

— І тим не менше я спробую.

Він став на коліна, перевернув солдата на бік і відстебнув його ніж. Піхви з чорної тонкої шкіри були в тон рукояті, прикрашеної сріблом і якоюсь складною емблемою.

Продовжуючи стояти на колінах, Себастян

простягнув ножа дівчині.

— Нерозумно ховати таку прекрасну зброю. Він ваш. Це багато краще тієї мізерії, що ви мені показали.

Дженнсен стояла приголомшена і збентежена.

— Ні, його повинні взяти ви.

— Я візьму все інше. Це більше відповідає моїм правилам. А ніж ваш. За правилом Себастяна.

— За яким ще правилом Себастяна?

— Краса належить красі.

Від такого явного компліменту Дженнсен знову почервоніла. Однак нож зовсім не був красою. Себастян навіть не розумів, скільки каліцтва крилося за цією річчю…

— Не знаєте, що може означати буква «Р» на рукояті?

Ще й як знаю, хотіла сказати Дженнсен. Вона і справді занадто добре знала, що «Р» означає. Ця буква була втіленням всього потворного у світі.

— Скорочено «Дім Рала».

— Дім Рала?

— Лорд Рал — правитель Д'хари, — сказала Дженнсен, короткою фразою пояснюючи весь кошмар, що сталося.

3

До того часу, коли вони закидали камінням тіло мертвого д'харіанского солдата, руки у Дженнсен вже тряслися від втоми. Вологий холодний вітер пронизував одяг і, здавалося, ножем різав тіло. Вуха, ніс і пальці просто заледеніли.

Однак мертва людина була нарешті похована під купою дрібних каменів і валунами, яких біля підніжжя скелі було безліч. Звірина тепер не зможе відкопати тіло, а черв'якам ніщо не завадить. Себастян виголосив над могилою кілька простих слів, просячи Творця зустріти душу відходячої у вічність людини. Він не став просити благословення, і Дженнсен теж промовчала. Вона розрівняла камені ногою і товстої гілкою, критично оглянула місце і заспокоїлася, зрозумівши, що ніхто не запідозрить тут присутність могили. Навіть якщо мимо пройдуть солдати, вони ніколи не дізнаються, що один з їхніх товаришів знайшов тут останній притулок. У них не виникне приводу допитувати місцевих жителів, хіба лише запитають вони, не зустрічався чи кому-небудь солдат. І збрехати буде досить просто, і будь-хто проковтне цю брехню…

Дженнсен притиснула руку до чола Себастяна. Її побоювання підтвердилися.

— Ви весь горите.

— Зате ми все зробили. І я зможу відпочити без хвилювань про те, що солдати наздоженуть мене, витягнуть з ліжка і візьмуться допитувати, погрожуючи мечами.

Дженнсен турбувало питання, де він збирається ночувати. Невеликий дощ став сильнішим. Схоже, скоро він перетвориться на зливу. Небо повністю затягло темними хмарами, і дощ буде лити без зупинки всю ніч. Себастяна промочить до кісток, і його лихоманка тільки загостриться. Такий зимовий дощ легко може вбити людину, якщо у неї немає надійного укриття.

Вона спостерігала за мандрівником, який

прилаштовував до поясу портупею. Він не став кріпити сокиру на попереку, як зазвичай носять солдати, а примостив праворуч, збоку. Перевіривши гостроту леза, залишився задоволений. Короткому мечу знайшов місце на ремені біля лівого стегна. Всі зброя виявилася в такому положенні, щоб у разі потреби до неї було легко дотягнутися. Потім Себастян щільно застібнув свій зелений плащ. І знову став виглядати, як звичайний подорожній. Дженнсен же підозрювала, що це враження оманливе. У Себастяна були якісь секрети. Він особливо і не таївся, готовий був їх розкрити. Дженнсен же всіма силами намагалася приховати свої таємниці.

Себастян дуже звично обійшовся з мечем, він явно не раз тримав його в руках. Дівчина змогла оцінити це, тому що сама часто тренувалася зі зброєю, а така майстерність приходить лише з досвідом і при безперервних тренуваннях. Деякі матері вчили своїх дочок шити і готувати. Мати Дженнсен вважала, що шиття не врятує дочку. Ніж теж навряд чи врятує, але все-таки більшою мірою, ніж голка з ниткою.

Себастян підняв заплічний мішок мертвого солдата і відкрив його.

— Поділимо припаси?

— Ні, — сказала Дженнсен, піднімаючи в'язку риби. — Припаси і мішок повинні взяти ви.

Він кивнув, погоджуючись. Зав'язав мішок, оцінююче глянув на небо.

— Мабуть, мені пора йти.

— Куди?

Він прикрив обважнілі повіки:

— У мене немає певної мети подорожі. Просто мандрую… Думаю, пройдуся ще трохи, а потім буду шукати який-небудь притулок.

— Дощ зарядив на всю ніч, — сказала Дженнсен. — Будь-який місцевий житель знає це.

Він посміхнувся:

— Думаю, ви помиляєтеся.

Однак в його очах відбилося те, що чекало його попереду, і він приймав це з явним небажанням. Тим не менше він змахнув піт з чола тильною стороною долоні, пригладив вологі пасма сивого волосся і натягнув на голову капюшон.

— Ну, бережіть себе, Дженнсен Даггет. Передавайте привіт вашій матері. Вона виховала прекрасну дочку.

Дженнсен посміхнулася з вдячністю і тільки кивнула у відповідь. Стоячи обличчям до вологого вітру, вона дивилася, як Себастян повернув в інший бік і пішов через покритий гравієм великий насип. Нависаючі скелі, покриті кригою, височіли навколо, гублячись у височині серед низьких сірих хмар, що ховали їх вершини.

Як шкода, що так ненадовго перетнулися в цій величезній країні шляхи двох людей, всього лише на коротку трагічну мить, коли підійшло до кінця життя третьої людини!.. Як шкода, що вони знову розійдуться і зникнуть в нескінченному забутті життя!..

У Дженнсен сильно забилося серце, і стукіт його віддавався у вухах. Вона слухала, як під ногами Себастяна стукають один об одного камінці, і дивилася, як той, ступаючи широким кроком, розчиняється в сірій мряці. Вона судорожно намагалася вирішити, як їй вчинити. Невже завжди доведеться ховатися від людей? Невже завжди доведеться позбавляти себе навіть таких от невеликих вчинків, які складають саме життя? Невже доведеться робити це через злочин, якого вона не скоювала? Чи зможе вона коли-небудь наважитися і піти на ризик?