Іспанський варіант
Шрифт:
— Ви вже знаєте? — спитала Мері.
— Знаю..
— Ви можете допомогти мені одержати іспанську візу сьогодні ж?
— Ні.
— Що кажуть лікарі?
— Лікарі поки що мовчать. Це ж поранення в голову…
— Ви думаєте…
— Я думаю, що Ян пролив кров не там, де треба, і не за те діло.
— По-вашому, краще було б проливати кров за червоних?
— А що, краще здихати за фашистів!
— Зараз я не суджу, коли, за кого і чому він пролив свою кров, Петеріс. Я зараз просто жалію кров — його кров, розумієте? Ви ж його друг…
— Ми були друзями, Мері. Так правильніше.
— Ви ставите дивні запитання. Я просто хочу бути разом з ним. Тільки й усього.
— Пробачте, але мене спитають в іспанському посольстві, хто ви йому: дружина, сестра?
— Скажіть, що сестра.
— Я чиновник міністерства закордонних справ, і я не можу брехати: мені дорогий престиж батьківщини.
— А життя… знайомого? Збрешіть їм щось… Збрешіть, що я їду туди як сестра милосердя з Армії порятунку…
— Я співчуваю вам, Мері… Але брехати не стану. Це не той випадок, щоб брехати. Постарайтеся зрозуміти мене правильно. А втім… Якщо хочете, я спробую зв'язати вас з одним джентльменом, він може допомогти вам, тільки він один може…
Генерал Гортон пильним оком оглянув Мері, поки йшов їй назустріч по пухнастому білому килимі, що приглушував кроки: здавалося, що він пересувався безшумно, як кішка.
— Я співчуваю вашому горю, — сказав він, запрошуючи жінку сісти в крісло коло каміна. — В нашу пору ваш стоїцизм був правилом, нині, у вік прагматизму, це виняток — тим приємніше мені допомогти вам… Каву?
— Спасибі.
— Можна чаю… Правда, кажуть, що він псує колір обличчя.
— Тепер хороша косметика.
— У вас є почуття гумору. Пан Петеріс просив мене потурбуватися про вас…
— Про мого друга.
— Міс Пейдж, ви англійка?
— В паспорті я латишка… Моя мати — англійка.
— Мабуть, кров сильніша за паспорт?
— Генерале, в госпіталі помирає мій друг.
— Не вважайте забарливістю її зовнішній прояв. Я можу домовитись про вашу поїздку в Бургос сьогодні ж. Петеріс, пояснив вам, хто я?
— Ні. Він просто сказав, що ви можете допомогти мені.
— Даремно він грається в дитячу конспірацію. Я з контррозвідки імперії, міс Пейдж. У мене корисливий інтерес до вашого хворого друга. Я хочу, щоб мій інтерес, корисливий, і ваш, безкорисливий, збіглися.
— Ви пропонуєте мені шпигувати?
Гортон заперечливо похитав головою:
— Ні. Я пропоную вам охороняти вашого друга. Якщо, звичайно, він вибереться з цієї халепи. Кажуть, стан у нього тяжкий.
— Він вибереться.
— Ви його добре знаєте?
— Саме тому я впевнена, що він вибереться.
Гортон посміхнувся:
— Він відчуває, що ви завжди молитесь за нього.
— Я атеїстка.
— Можна молитися й не віруючи. Як правило, більшість людей звертається до бога в тяжкі хвилини, у дні щастя ми забуваємо про нього.
— Я актриса, генерале…
— Не розумію…. Хіба в актриси немає тяжких хвилин?
— Я кажу про інше. Я не вмію охороняти. Я вмію співати, та й то погано…
— Охороняти коханого треба від друзів — і тільки. Від ворогів ми нам допоможемо вберегти його.
— Чому британська контррозвідка ставиться до латиша з такою увагою, генерале?
— Я
— Вам чи тій службі, яку ви представляєте?
— Я не розділяю ці два поняття, міс Пейдж. І я, і моя служба віддали себе справі охорони імперії від посягань зовні — віднині і навіки.
— Не думала, що розвідники такі сентиментальні…
— Я контррозвідник, міс Пейдж. А ми сентиментальні набагато більше, ніж вам здається. В ім'я імперії ми повинні покласти на заклання друга, якщо він виявиться ворогом; ворог може стати братом, якщо він подав допомогу Острову, при цьому ж ми зроблені з того самого людського матеріалу, як і всі інші.
Нечутно увійшла покоївка, поставила дві чашки чаю. Гортон підсунув Мері цукорницю й спитав:
— З лимоном?
Бургос, 1938, серпень
«Лерсту. Цілком секретно, надруковано в 2-х пр. Після toro, як Пальма вийшов з госпіталю «Сайта крус», агентурна й оперативна розробка значно ускладнилася через присутність у Бургосі його коханки Мері Пейдж. Вони бувають скрізь завжди разом. Двічі мені вдалося виїхати з ними на риболовлю, але на будь-які відверті розмови він не стає, підкреслюючи свою відданість ідеології фюрера, хоч має при цьому деякі сумніви з приводу жорстокості нашої внутрішньої політики. Дані телефонних прослухувань і зовнішнього спостереження ніяких наслідків не дали. Можна також з певністю сказати, що ніяких компрометуючих контактів у нього нема. Ні з ким з підозрілих чи невідомих осіб не зустрічався. Прошу санкціонувати продовження розмови з Пальмою. У тому разі, якщо ви санкціонуєте продовження роботи, прошу дозволити завтра виїхати разом з ним за місто ловити форель. Штурмбанфюрер Штірліц».
Штірліц, Вольф і Ян — зі шрамом на лобі, ще блідий після недавнього поранення (новий, 1938 рік він зустрічав у госпіталі) — сиділи в сосновому лісі, напоєному смолистими пахощами, сиділи так, щоб бачити всіх, хто міг підійти до річки, а їх щоб ніхто не міг помітити: ліс був молодий, посаджений, густий. У сумках Штірліца й Пальми вже лежало по кілька маленьких форелей. Кусаючи травинку, Вольф говорив:
— Потрібні або технічні дані нового «месершміта», або, ще краще, сам літак. Це просить Москва. Після того, як Ян провалив Вельтена, фашисти зрозуміли, що настав час випробувати свою нову техніку, а не шахраювати, продаючи чужий мотлох… А нова техніка в них, кажуть, дуже серйозна.
— Треба купувати когось із пілотів, — сказав Пальма.
Штірліц похитав головою:
— Мені доручено стежити за пілотами. Лерст «віддав» мені весь легіон «Кондор».
— Між іншим, він резидент гестапо тільки в Іспанії чи і в Португалії теж? — спитав Вольф.
— Ні, питання з Португалією ще не розв'язане. Я повідомив би по своїх каналах. Пілота нам купити не вдасться. Тут добірний склад.
— Що ти пропонуєш? — спитав Вольф.
— Охорона аеродрому не така вже й сильна, — мовив Штірліц.