Сповідь маски

Місіма Юкіо

— Так… Запізнався. На жаль.

— Коли?

— Минулої весни.

— А з ким?

Від

такого вишуканого запитання я сторопів. Хіба ж могло мені спасти на думку, що в її уяві я можу пов’язуватися лише з тими, кого вона знає!

— Не можу сказати.

— А все ж?

— Не питай!

Певно, відчувши в словах неприховане благання, вона трохи здивовано вмовкла. Я докладав одчайдушних зусиль, аби приховати, як відлинула кров від мого обличчя. Низькопробний блюз перемішував час. У звуках, що линули з

репродуктора, годі було ворухнутись. Я і Соноко поглянули на годинники майже одночасно.

Пора. Підводячися з місця, я знову кинув погляд на стільці на сонячному боці. Гурт, видно, пішов танцювати, стільці стояли порожні в сяєві сонця. І якийсь розлитий по столу напій безглуздо відбивав його проміння.

1948

Переклад українською мовою — Ігор Дубінський, 1991.

Перекладено за виданням: Nihon bungaku zenshu. V. 27. Mishima

Yukio shu. Tokyo: Kawade shobo, 1967.