Сповідь відьом
Шрифт:
— Це так будинок впливає на своїх мешканців. Надто багато в ньому голосів, надто багато всяких подій. — На вулиці було холодно, тож я, у своїй футболці з довгими рукавами та зображенням рудої рисі на спині, зіщулилася.
Метью поглянув на темні круги в мене під очима.
— Ти й досі виснажена. Утім, знаєш, що йога тобі аж ніяк не завадить.
Спала я уривчасто, багато снила, уві сні мені являлися уривки алхімічної поезії, я бурмотіла гнівні тиради на адресу Сату. Навіть моя бабуся — і та занепокоїлася. Поки Метью заспокоював і заколисував мене, вона уважно
— Мені суворо заборонили йогу аж на тиждень.
— То ти підкоряєшся тітці, коли вона встановлює для тебе правила? — спитав Метью, здивовано вигнувши брову.
— Зазвичай — ні, — розсміялася я і, взявши Метью за рукав, потягнула його назад до будинку.
Забравши у мене чашку з чаєм, він одним рухом витягнув мене з Сариних чобіт. А потім поставив моє тіло належним для медитації чином і став позаду.
— Ти заплющила очі?
— Так, вже заплющила, — відповіла я, устромлюючи пальці крізь шкарпетки у холодну землю. У голові, мов грайливі кошенята, забігали і застрибали всілякі думки.
— Ти думаєш, — докірливо сказав Метью. — А ти просто дихай, і все.
Мій розум та дихання стабілізувалися. Метью підійшов до мене впритул, підняв угору мої руки і притиснув мої великі пальці до підмізинних та мізинців.
— Тепер я теж схожа на опудало, — констатувала я. — А що я роблю руками?
— Це називається «Прана мудра», — пояснив Метью. — Ця поза збадьорює життєву силу і сприяє виліковуванню.
Я стояла з розпростертими руками й повернутими догори долонями, і моє побите тіло поступово наповнювалося тишею і спокоєм. Хвилин за п’ять напруженість між очима зникла, і розкрилося моє третє око. У тілі відбулася ледь помітна зміна: я відчула припливи та відпливи, схожі на хвилі, що накочуються на берег. З кожним подихом на долоні утворювалася краплина свіжої холодної води. Мій розум був вільний геть від усього, мене не турбувало, що зараз почнеться відьмовій, хоча кількість води у моїх руках відчутно зростала. Мій внутрішній зір став виразнішим та яскравішим, я поступово зосереджувалась на довкіллі. Тепер я бачила поля навколо будинку такими, як ніколи раніше.
Глибокими підземними венами текла вода. У ці вени проникали корені яблунь, а тоненька павутина води поблискувала в листі, що шелестіло на вранішньому вітерці. Під ногами до мене підбиралася вода, наче жадала збагнути, як то я впливаю на її силу й енергію.
Я дихала повільно. Рівень води в моїх руках піднімався й спадав синхронно з припливами та відпливами в мені та піді мною. Я більше не змогла контролювати воду — мудри розімкнулися, і вода хлинула каскадом із моїх пласких долонь. Виявилося, що я стою посеред заднього двору будинку з широко розкритими очима та розпростертими руками, а на землі, під кожною долонею — невеличка калюжка води.
Мій вампір стояв за дванадцять футів від мене, схрестивши на грудях руки, його обличчя сяяло від гордощів. Мої ж тітки ошелешено завмерли на ґанку біля кухні.
— Це приголомшує, — прошепотів Метью, піднімаючи з землі чашку з холодним, як крига, чаєм. — Знаєш, ти досягнеш у цьому таких саме успіхів, як
— А тобі доводилося раніше тренувати відьом? — спитала я, встромлюючи ноги в Сарині чоботи і відчуваючи, як грає мій голодний шлунок.
— Ні. Ти у мене єдина, — розсміявся Метью. — Між іншим, ти голодна. Тому про це поговоримо після сніданку. — Він подав мені руку — так ми і пішли до будинку, тримаючись за руки.
— До речі, своєю відьмоводою ти можеш заробити багато грошей, — гукнула Сара, коли ми наблизилися. — Усім у місті потрібен новий колодязь, а старого Гарі поховали з його чарівною лозиною минулого року.
— Мені не потрібна чарівна лозина: я сама — чарівна лозина. А якщо говорити про колодязь, то його слід копати он там. — Я показала на яблуневий гайок, у якому дерева були не такі старі й вузлуваті, як решта.
Коли ми зайшли до будинку, Метью закип’ятив мені свіжої води для чаю, а сам втупився в газету «Сіракузький вісник». Ясна річ, то була далеко не «Ле монд», але Метью з цікавістю проглядав її. Поки мій вампір читав газету, я наминала гарячі грінки. Ем та Сара знову наповнили кавою свої чашки, бережко поглядаючи на мої руки щоразу, коли вони опинялися поблизу того чи іншого електричного приладу.
— Сьогодні — кавовий ранок, — оголосила Сара, викидаючи з кавоварки використану гущу. Я стривожено поглянула на Емілі.
«Ця кава здебільшого декофеїнізована, — беззвучно зауважила вона. — Я роками підсовувала її Сарі». Як і SMS’ки, беззвучна розмова інколи ставала в пригоді у цьому домі.
Я всміхнулася і знову перенесла увагу на тостер. А потім, вишкрібши залишки масла на грінку, знічев’я подумала — де б його ще роздобути?
Біля мого ліктя з’явилася пластмасова банка.
Я обернулася, щоб подякувати Емілі, але вона була на протилежному боці кухні. І Сара теж. Метью відірвав погляд від газети і зиркнув на холодильник.
Його дверцята були відчинені, а баночки з джемами та гірчицями самі по собі перешиковувалися на верхній полиці. Коли ж вони зайняли належні місця, дверцята холодильника тихо зачинилися.
— То був будинок? — невимушено поцікавився Метью.
— Ні, — відповіла Сара, з цікавістю поглянувши на мене. — То була Діана.
— А що сталося? — спитала я, здивовано витріщившись на масло.
— Ось ти сама нам і поясни, — холодно відказала Сара. — Ти саме розбиралася з дев’ятою грінкою, коли холодильник відчинився, і з нього випливла банка з маслом.
— Я тільки подумала, де б його ще трохи взяти, — виправдовувалася я.
Ем захоплено сплеснула в долоні, вітаючи ще один прояв моїх здібностей, а Сара наполегливо попросила дістати з холодильника ще щось. Та що б я не викликала звідти, воно не з’являлося.
— А ти спробуй у шафках, — запропонувала Ем. — Там дверцята не такі тугі.
Метью з цікавістю спостерігав за нашою діяльністю.
— Ти подумала про масло лише тому, що воно тобі знадобилося?
Я кивнула.
— А коли ти вчора літала, ти просила повітря допомагати тобі?