Сто років тому вперед

Булычев Кир

— Ура! — закричали двадцять шість глядачів із шостого “Б”. — Ура Едуардові Петровичу! Чиста перемога!

Тут пролунав гучний стук, бо дві Алли Сергіївни буцнулися перед дошкою, обидві загубили окуляри і впустили класні журнали.

— Цього я не витримаю! — вигукнула справжня Алла і впала непритомна.

Удавана Алла перестрибнула через неї, пролетіла чотири метри головою вперед

і врізалась у живіт Едуардові Петровичу. Фізкультурник не чекав нового нападу. Він утратив рівновагу й сів на підлогу.

З неймовірною для жінки силою псевдо-Алла підхопила за ноги товстуна, що лежав без руху, і потягла його в коридор.

За секунду і слід їхній прохолов. Лише чути було, як гупає по сходинках лиса голова товстуна.

Тільки чорний капелюх пірата і рукав, одірваний від його плаща, зосталися лежати посеред класу, нагадуючи про битву. Алла Сергіївна лежала непритомна на підлозі, а Едуард Петрович сидів, притулившись до стіни, й нічого не міг збагнути.

Учні оговталися першими. Одні кинулись до Алли приводити її до тями, інші допомагали встати Едуардові Петровичу. Тільки Аліса в цьому не брала участі. Вона підняла з підлоги капелюх і рукав плаща Веселуна У, швидко підбігла до вікна й викинула ці речові докази на вулицю.

Минуло хвилин п’ять, поки все втихомирилося. Аллу відпоїли водою, Едуард Петрович підвівся і, похитуючи головою, як учений слон, пішов у фізкультурний зал, а учні повсідалися на місця.

— Сідайте, діти, сідайте, — повторювала Алла кволим голосом. — Якась неймовірна історія, і я ще нічого в ній не розумію.

— Може, вам краще відпочити? — спитав Боря Мессерер. — А ми так посидимо.

Він з усіх ситуацій хотів мати користь. А користь полягала в тому, щоб чимменше вчитися і чимбільше малювати свої картинки.

— Ні, — сказала твердіше Алла Сергіївна. — Нічого особливого не сталося. Ми з’ясуємо згодом. А зараз почнемо урок…

Аліса не сідала. Вона оглядала клас. Як жаль, що вона сховалася під стіл! А треба було б стежити, кого з Коль пізнав пірат. Тому вона оглядала клас і лічила:

Коля Сулима — тут.

Фіма Корольов — тут.

Коля Садовський — тут.

Коля Наумов… Колі Наумова нема. Он лежить його портфель… розгорнутий зошит… а Колі нема.

— Юлько! — сказала Аліса. — Нема Наумова!

І вона кинулася до вікна.

— О боже мій! — вигукнула Алла Сергіївна. — Селезньова! Що іще!

Аліса встигла побачити, як доріжкою до воріт біжить Коля Наумов, а зі школи вибігають пірати. Веселун У в плащі з одним рукавом, за ним Крис. На очах він скидав подобу Алли й обертався в Наполеона, бо в мундирі легше бігти, аніж у спідниці.

— Юлько! Вони женуться за ним! — крикнула Аліса. — Я біжу!

— Хто? Хто за ким женеться? — спитала Алла. — Я цього не зможу витерпіти!

Аліса розчахнула вікно — ніхто навіть охнути не встиг, — стрибнула на підвіконня й зіскочила на великого дуба, що ріс на шкільному подвір’ї. Гілля дуба не діставало двох-трьох метрів до шкільного вікна. На льоту Аліса, як мавпа, схопилася за товстий сук, гойднулася на ньому і злетіла на нижню гілку. Звідти стрибнула на

землю й побігла слідом за Колею та піратами.

Всі учні бачили цей смертельний номер, бо підбігли до вікон. Алла Сергіївна теж бачила, але не до кінця: на її щастя, вона знову знепритомніла. Таке сталося з нею раніше тільки один раз — коли їй було дванадцять років і вона побачила мишу. А тут — треба ж! — двічі за десять хвилин.

Поки Аліса робила свої стрибки, дівчатка охали, а хлопці підбаДьорювали Алісу криками, тільки одна Мила Руткевич була спокійна. І коли Аліси не стало видно й дівчатка заходилися знову приводити до тями Аллу, вона голосно сказала, щоб усі чули:

— Нічого дивного. Це від ненормальності. Я з її лікарем розмовляла. Її взагалі шукають, щоб у спеціальну лікарню повернути.

— Як тобі не соромно! — закричала Юлька. — Вона нормальніша і здоровіша за тебе. Я вже краще знаю.

Алла опритомніла і сказала:

— Ви пробачте мені, я піду в медпункт. У мене нерви розходилися.

Мила Руткевич першою встигла їй на допомогу, пособила вийти в коридор.

Решта зразу оточили Юльку. Катя Михайлова промовила:

— Грибкова, негайно розкажи нам усе, що знаєш!

— Я нічого не знаю, — відповіла Юлька. Вона тримала в руках свій портфель і сумку Аліси. — Пропустіть мене, я піду додому.

— Нікуди ми тебе не пустимо! — озвався Фіма Корольов. — Я теж дещо знаю, і, якщо вона не розкаже, я сам розкажу.

— Розповідай, Юлю, — попрохав Коля Сулима. — Адже їм обом, напевно, треба допомогти.

Розділ XX

ІШУТІН НЕ ВТРУЧАЄТЬСЯ

Аліса вибігла на вулицю, побачила далеко попереду бегемотову спину Веселуна У та сукню Алли Сергіївни й кинулася за ними. Вона розуміла, що не можна відпускати їх далеко від себе, а то враз утратиш.

Адже вона погано знала вулиці й провулки, тоді як решта були куди досвідченіші. Коля Наумов жив у цих місцях змалечку, а пірати, які останній тиждень витратили на пошуки Аліси й Колі, непогано встигли вивчити довколишні провулки та двори. І навіть де в чому стали метикованіші за Наумова.

Коли Аліса побачила, що зони подалися в провулок, вона просто-таки полетіла стрілою, мало не збиваючи перехожих, і, звернувши за ріг, устигла помітити, що пірати вдалися до такого тактичного маневру. За Колею гнався тільки Веселун У, а Крис у подобі Наполеона перебіг на другий бік провулка й помчав попід стіною так, щоб обігнати Колю й узяти його в лещата.

Коля огледівся й побачив, що його оточують.

Праворуч від нього був під’їзд.

Якби він біг далі вперед, пірати його неодмінно піймали б, через те йому нічого не лишалося, як пірнути в цей під’їзд.

Грюкнули двері.

Веселун У гучно крикнув: “Ширшшфк!” — що означало: “Попався!”

Аліса збагнула: у під’їзді нема другого виходу. Вони загнали Колю в глухий кут.

Веселун пірнув у під’їзд слідом за Колею. Але Крис побіг далі, до арки, що вела у двір.

Аліса не встигла зметикувати, що ж їй робити далі, як хтось підхопив її на бігу, й жіночий голос промовив: