Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Орда козаками верховодить — бере у них що хоче і бє кого хоче. Межи черню нема охоти до війни, бо і від Орди богато терплять, і господарство закинули”. Осол. 2286 л. 158 об.

19 червня Мясковский з-під Берестечка: “Ганджа привів сьогодня двох язиків, оповідають дива про силу (неприятеля), прихід хана, смілість і завзяттє черни. Про замиреннє ані згадки, тільки: “На оступ ідемо на короля і на Ляхів!” П. хорунжий коронний пішов з 3 тисячами під Дубно переймати тих, що йдуть до Хмельницького з Полісся від Корця, з величезною здобичею й полоном. Богун не міг здобути Олики і відступив, утративши три свої хоругви. Орда погромила Волохів пана краківського, 40 коней; десяток живцем узяла”. Осол. 225 л. 373.

19 червня Бжостовский, з-під Берестечка: “Вчора мали ми обоз під

Щуровцями (в переході під Берестечко), прийшов шляхтич оден, Белжанин, католик, пійманець з Пилявецької, був між козаками, силу корисних річей оповідає. Вийшов з Хмелевого обозу минулого пятка (значить 13 червня) на під'їзд з иншими: вислав Хмельницький для язика під Берестечко 2000 Орди і 3000 козаків, перебравши на вибір. Каже той шляхтич, що вони в козацькім війську мають рішене — нас звоювати. Хан мав передвчера ставитися у Хмельницького з 28 тис. татарського війська. Хоче аби нас Хмельницький витягнув в поле (на бій), а Хмельницький в своїх плянах обіцяє в сім разі опанувати Русь і Польщу по Вислу, Бар обіцяє дати ґалзі, а Камінець ханові в заплату. В осени хоче йти дальше за Вислу. Такі його наміри. А до пятниці не знав про сили королівського війська.

“Під Оликою спаливши два передмістя хлопи піддані кн. канцлєра литовського (Альбрехта Радивила, автора мемуарів) замкнулися в самім місточку; єсть їх кілька тисяч, тиждень вже борються і стримали три сильні штурми. Козацтво і чернь, розкопавши став олицький, відібрали їм воду, і тоді почалися переговори. Зажадано 7000 зол., обіцяно гроші, тим часом всі вискочили з місточка, і з замку служебні, напали на неприготовлених, набили хлопства і козаків. Хмельницький грозився пімститися за се Олиці”. Осол. 225 л. 363-4.

19 червня з-під Берестечка; “Облога Олики козаками викликала крайнє занепокоєннє у короля і всього війська. Але що козаки, стративши кілька штурмів, і три свої хоругви, відступили від замку, спаливши тільки місто, — се нас потішило. Про замисли Хмельницького оповідають, що він хоче відділити кількадесять тисяч і післати на Підгірє, щоб з'єднати ся з Ракоцієм. Про варту Хмельницького відомо, що його вартують 6 тисяч”. Осол. 2286л. 158.

20 червня Бечиньский з Вигнанки: “Козак, що вчора до нас передавсь, оповів, що Хмельницький в кілька тисяч коней виїхав з свого обозу, що поставив на болотах між Збаражом і Вишневцем. Одні догадуються, що на зустріч ханові, инші — вибрати місце для обозу. Так чи сяк, досить того, що його кілька день не було. Хана з-під Паволочи сподівалися вчора напевно. Король післав на виручку Олиці п. Сокола з тисячою коней, але сьогодня до нас прийшла відомість, що козаки стративши 3 хоругви, спалили місто і з соромом відійшли”. Осол. 225 л. 374.

21 червня з-під Берестечка. “Козак, що передався до нас, сьогодня — третій день, каже про велику силу Хмельницького; Татар має не богато, ледви 4 тис., але се дуже добрий комонник. Хана сподіваються з години на годину: нібито минулої неділі мав зійтися з Хмельницьким.

“Того ж дня Ганжа привів двох козаків, взятих під Поповцем: сі также кажуть, що до Хмельницького вже прийшло 30 коней Татар, що лишили хана під Паволочею.

“П. хорунжий коронний, висланий на виручку Оличанам, дає знати, що (його люде), взявши козацького язика і довідавшись, що вони з великою здобичею повертаються з Олики, вдарили на них на Дубенських селах так несподівано, що не дали їм і до самопалів узятись: розгромили, немало трупом положили, живцем чимало взяли і вертають з великою здобичею — з стадами худоби”. Осол. 225 л. 376.

26 червня анонім з-під Берестечка: “Не помилився єси, в. м., що Хмельницький хоче взяти на витримку, і скільки можемо бачити, хоче нас витягнути в голодніші краї, що їх тепер залізом і огнем зносить, положившися під Колодном, при болотах і дуже злих переправах, де до його дуже тяжко приступити”. Осол. 225 л. 383.

26 червня з-під Берестечка: “П. хорунжий коронний (Конєцпольский) щасливо повернув з побідою над козаками, що були під Оликою; доста набрав возів з лєґумінами, худоби й иншої добичи. Се так вразило Хмеля; що ослабши в своїх надіях на успіх він відійшов 6 миль за Збараж. А найбільше рушив його

язик — якийсь Димитрашок, що козаки взяли з під'їзду п. хорунжого. Бо він (Хмельницький) не знав, що військо таке велике, аж від нього довідався, і зараз же пішов з своїм військом, попсувавши переправи, кудою наші мали бігти, попідрубувавши мости, ями й рови за собою покопавши. Хлопів від нього відлучилося кількадесять тисяч: не схотіли з ним іти й далі зістаються під Збаражом, рішивши: “Коли нас наші пани мають мучити і вбивати, якби ми до своїх хат повернули, — то краще вже нам тут погинути”.

“Король й. м. й. м. пана хорунжого, коли він щасливо повернувся з-під Олики, післав до Дубна — бо в Дубні замкнулось було чимало козаків: хотіли бунти вчинати і в купи громадитись — але їх п. хорунжий всіх розігнав, чимало трупом положив, і 15 визначніших до обозу привів”. Осол. 2286 л. 159.

³) Середа була 28 червня н. с.

⁴) Се слово викроповане в друкованім, — я доповняю його міркуючи з контексту.

⁵) Акти Ю. З. Р. III с. 477-8.

⁶) Се 8 червня с. с. для приходу хана і 12 червня для головної битви (18 і 22 червня н. с.) вийшли з якоїсь помилки в переводі днів тижня на числа місяця. Битва датується тут 12 червня (с. с.), і так само датує її оповіданнє Виговського, переказане тим же вістуном, але се відповідає битвам 28 і 29 червня н. с. польських дневників. Виходить тиждень ріжниці, мабуть помилилися тижнем переводячи на дні місяця, не так оповідачі, як той вістун, що то записував. Хан прийшов кілька день перед тим. Анонімний дневник виданий Ґрабовским (Starozytno'sci І с. 280-1) датує його прихід пятницею 23 червня, рівно тиждень перед головною битвою. Другого дня вночи, як ми бачили (с. 271) принесено до польського табору сю вість з-під Бродів. Приблизно се мабуть вірно. 28 червня н. с., як побачимо, передовий татарський полк приступив під польський табор.

⁷) Характеристичне для історіоґрафії Хмельниччини оповіданнє пок. Кубалі про похід хана, його гостину в козацькім таборі:

“По привитанню Татар Хмельницький вернувся на Колодинські поля, зібрав усі табори і чекав приходу хана, що обіцяв приїхати до козацького обозу, де мала відбутися остаточна нарада.

“В великій кавалькаді аґів і мурз, всі однаково вбрані, в легких фріґійських шапках на голові, в довгих полотняних опанчах, але на пишних конях, що полискували від золота і дорогого каміння, хан з своїм супроводом в'їхав між розставлені козацькі полки. Бито з 60 гармат, вдарено в дзвони, відізвалися бубни і труби — але гетьман не виїхав на зустріч гостеві.

“Старий кропивенський полковник Джеджала, провідник стрільців і найбільший ворог Татар, виїхав на чолі кільканадцяти старшин, привитав хана і мовчки в'їхав з ним до обозу. Перед великого шопою церковною з трьома дзвонами стояв цілий гурт владиків і попів, в золотих шатах, з свічками, хрестами і цілим апаратом церковним. Тутже побіч стояли намети гетьманські; перед завісами намету стояла ціла лава козацької генеральної старшини, полковники Носач, Маркевич, Дзєржаловський, Грунька, Губяло, Дзік, Хватько, Богун, Стасенко, Петрашенко, Гладкий, Криса, Виговський — всі німі, з спущеними головами, немов на сторожі нещастя. Гетьман лежав пяний.

“Се було образою, а передусім — злим віщуваннєм для хана: забобонний як кожний мусульманин, він хотів зараз з усією ордою повертати до дому. Хмельницький потрапив все се залагодити, але правдоподібно від того часу “сторож Отоманської Порти” став гидким свому приятелеві, що став непевним його правовірности і щастю” (Szkice І с. 176-7).

Автор не датує в сій праці джерел (тільки сумарично вичисляє їх при кінці) і дуже трудно виловити те конкретне, що він положив в основу сього оповідання. Белєтристика в нім в кожнім разі сильно переважає над історією. Але його докладність так заімпонувала, що й пок. Костомаров при останній ревізії свого “Б. Хмельницького” включив коротке переповідженнє сього образка з вступною фразою “Есть польское извЂстіе”, так що надав йому незаслужений вигляд документальности (с. 404).