Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Татари мало брали участи. Офіційна польська реляція каже навіть, що хан в тім часі прислав свого парляментера, закликаючи до переговорів: хан мовляв прийшов не для того щоб битись, але щоб помирити козаків з Поляками; але сеї пропозиції не прийнято ⁸).

Але праве крило польське, що мало наступати на Татар, теж не виявляло охоти до бою і стягалося, аж нарешті польський центр, що ним командував сам король, збив Татар з поля і вони почали тікати, кинувши на місці ханський табор. Конєцпольский кинувся гнати за ними, але король, боячися, щоб ся нічна погоня не розпорошила війська і не підвела під погром, стримав від нагінки, тим більше, що козацьке військо підчас наступу Поляків на Татар привело свій табор до ладу і боєздатности і могло вдарити на Поляків. День таким чином скінчився без особливої шкоди для козаків, але неприємне вражіннє викликала

у них поведінка Татар — що вони не виявили енерґії в рішучий мент. поводженнє хана і його мурз вважалося у козаків зрадливим, і ще більше скріпилось се переконаннє, коли Хмельницький з Виговським були затримані ханом, як пустились його спиняти від утечі і відвороту до Криму ⁹).

Може бути, що вони самі занадто довго затримались в татарськім таборі, силкуючися переломити рішеннє хана і мурз та заохотити їx до повороту до козацького війська, і потім не мали як вернутись. Але ся відсутність гетьмана викликала депресію в козацькім війську, дуже сильно вплинула на катастрофу, що його спіткала, сама набула катастрофічного характеру, і річ очевидна, що для виправдання гетьмана зраду хана і насильне затриманнє ним гетьмана в козацьких кругах підчеркувано — може й більш ніж вони того в дійсности заслуговували. Я навів уже вище початок оповідання про се полк. Савича, як він се представляв, далі подам його докінченнє, а тепер наведу насамперед оповіданнє самого гетьмана і його товариша в сій пригоді Ів. Виговського — на жаль заховані теж тільки в московськім перекладі.

Гетьман так, мовляв, оповідав московському післанцеві Богданову, місяць пізніш, про ханову зраду й утечу (перевожу його запись з третьої особи в першу):

Тепер кримський цар велику неправду зробив наді мною самим. Прийшовши в поміч, помочи не дав, і що присягнув, все то зрадив: мене, вхопивши від козацького обозу вивіз в далекі місця і до війська не пустив назад, невідомо нащо — тримав у себе з тиждень. Явно, що у нього був якийсь злий замисел на мене. А військо, побачивши, що кримський цар зрадив і забрав мене з собою, подумало, що кримський хан, умовившися з королем, пішов руйнувати українські городи, жінок та дітей в полон забирають, і впав великий страх на Запорозьке військо: покинуло воно обоз і побігло на Україну, щоб не дати кримському цареві руйнувати українні городи та забирати в неволю жінок і дітей ¹⁰).

Виговський оповідав тому ж Богданову:

12 червня ¹¹) велів гетьман Запорозькому війську вчинити з Поляками бій, а кримський хан мав помагати гетьманові і військові своїми людьми. Та як козаки почали битися з Поляками, то кримський цар з усіми своїми людьми відступив від козацького табору версти за три, і гетьман поїхав з табору ще з двома до кримського царя і домагався щоб він велів своїм людям іти в бій з Поляками, в поміч Запорозькому війську. Кримський цар відповів гетьманові, що на нього і на його військо від Поляків та їх стрільби напав якийсь дивний страх і вони не хочуть іти битися з Поляками, тому що на них напав великий страх; а він, кримський цар, порадиться з гетьманом і завтра пішле своїх людей в поміч Запорозькому війську против Поляків. І потім він, писар, двічі приїздив з обозу до кримського царя, просив у нього людей і то йому оповідав тільки, що Запорозьке військо богато побило Поляків і в бою над Поляками має перемогу. Кримський цар і йому, писареві, відповів так само як гетьманові.

Тоді писар, побачивши, що кримський цар помагати їм не хоче, вернувшися до табору звелів Запорозькому війську для кращої охорони викопати вал наоколо, а сам поїхав до кримського царя, щоб він пустив гетьмана до обозу. Та як він приїхав, кримський цар почав гетьманові і писареві говорити, щоб вони їхали з ним до його царського намету на пораду Кримський цар поїхав з усіми своїми людьми і взяв з собою гетьмана і писаря, та як вони доїхали до намету, приїхали Татари і сказали йому, що наступає велике польське військо. Кримський цар не зібравши свого намету, взяв з собою гетьмана й писаря й побіг з усіми людьми, і бігши всю ніч завіз гетьмана й писаря від козацького обозу більше як за 30 верст.

Коли розсвіло і кримський цар і його військо почали годувати коней, писар почав кримському цареві говорити, що він не добре поступає: в чім гетьманові і війську Запорозькому присягав, все те для своєї користи переступив: явна річ, що хоче гетьмана і писаря віддати королеві. Та в гетьмані і писарі крови не богато, і та користь, що він у польського короля за них візьме, не піде в добро, коли він на те гетьманові присягав, що буде йому і війську Запорозькому сприяти, против Поляків

разом стояти і всяко помагати, а не то щоб королеві продати: за се його Біг покарає і військо Запорозьке за гетьмана буде мститися. На се кримський цар писареві говорив, що се не так! На що він гетьманові присягав, в тім присягу держить. Коли б він присяги не памятав і переступити хотів, то не ходив би з Криму з усіми людьми в поміч гетьманові і військові; а що він прийшовши не поміг їм, того він сам не знає як сталося: з чого на нього і його військо напав від Поляків великий страх. Самі ж вони бачили, що то вони зробили ненавмисно, а покидавши шатри і всяке добро, забувши себе тікали не знати від кого. А він, кримський цар, на чім гетьманові присяг, того тримається і далі йому помагатиме, а нічого лихого на гетьмана і військо не замишляє.

Тоді писар став його просити, аби післав з ним, писарем, війська свого тисяч десять в поміч війську Запорозькому, і кримський цар зараз велів іти чотирьом мурзам і з ними тисяч 20. Ті мурзи і Татари йшли з ним верстів 20 з лишком, і невідомо, чого ті Татари злякались і побігли назад, покинувши його. З ним, писарем, лишилося тільки двоє Татар і три козаки, і він, побачивши, що йому до обозу не проїхати, спіхом поїхав на Україну до війська, що там було полишене для охорони пограничних городів ¹²).

Полк. Савич оповідав про сю утечу инакше:

Як Хмельницький побачив, що хан побіг, він поїхав на-здогін за ханом, разом 18 чоловіка, щоб догонити хана і умовити. Гонив за ним усю ніч, аж до Ямполя — а Ямпіль до Берестечка верст 20 або й більше. Насилу гетьман Богдан Хмельницький знайшов хана, їздячи за ним в полі, і почав йому говорити з серцем: “Найясніший хане, чи то твоя присяга, шерть ¹³) і умова з нами, коли ти прийшовши на бій наче на спокусу і приману Полякам то зробив? Адже знаєш, ваша ханська милость, що військо Запорозьке на послугу вам не раз ставало, а ніколи вам не зрадило! Коли в. ханська милость так поступаєш: видаєш військо Запорозьке, не памятаючи своєї шерти та укріплення, то знай же то певно, що я війду в спілку з усіми християнами і буду твою землю воювати і тобі мститися!” І хан на се став всяко божитися, що то він не тікав, а гонив за своїми Татарами, щоб їх перейняти і намовити, аби вони назад вернулись до козацького обозу: тут він своє військо догнав, тут став, і кримське військо зупинив. І тоді хан і нуреддін і мурзи присягли Хмельницькому, що вони зараз вернуться всім військом назад під Берестечко, до запорозьких козаків, до обозу.

А тоді з гетьманом у тій погоні був полковник Іван Лукіянів — що тепер приїхав післанцем до царя (московського). То Хмельницький написав універсал і післав до обозу і післав з тим Іваном — було се в неділю вечером ¹⁴). Писав у тім універсалі, щоб військо було готове на бій з Поляками ві-второк в 10-12 годин, й Іван з товаришом з тим універсалом приїхав в понеділок до обозу, і як війську його універсал прочитано, набрало військо духу на ново (“стало весело”), Ві-второк військо приготовилося, згідно з універсалом, та 12 година дня прийшла і гетьмана з ханом в війську не було. Бо як хан з своїм військом і гетьманом пішли назад до запорозького обозу, йшов дощ, і військо татарське все перемокло; стало між собою і до хана говорити: Чи бачиш, що Бог нам не велить іти — дощ пустив? Куди нам тепер мокрим у болоті йти на бій з Поляками — самі мокрі й коні перетомлені й голодні. І так наговорили ханові, що він знову повернув назад з військом, — а то був уже підійшов близько під козацький обоз. А як повернули — утікали не чекаючи один одного, і все добро своє по дорозі покидали: такий на них напав страх. І гетьман Б. Хмельницький з ханом поїхав: бігли аж під Константанів, миль за 12, і тут хан став та почав з Хмельницьким говорити: “Сам собі не придумаю, що такий на нас страх напав, — чи не наслали Поляки чарів на нас?” ¹⁵).

Пок. Костомаров шукав реальніших мотивів поведінки хана і вказував на такі можливости: хан не забув, що Хмельницький розбив його план походу на Москву і призвів до нарушення Зборівського трактату, догідного для хана; він був невдоволений, що гетьман через султана старався розпоряжатися ханом; між татарськими беями були вороги гетьмана, які вели свою політику против помочи козакам (с. 404).

Я б додав ще одно, більш правдоподібне: що ханові й Татарам, коли вони стали на віч перед перспективою великої, рішучої розправи козаків з Поляками, здалось зовсім неінтересним своєю участю — кровю своїх вояків — послужити на знищеннє котрого небудь з сих противників, коли в їх інтересах була певна рівновага і ворожнеча між собою Польщі й України.