Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
Отже той перший пароксізм покаже кождому мудрість в. милости: що б уже діялось, колиб в. милость не постаравсь, щоб тут, в середині козацтва, було призначено око і ухо 7) на обережність і спостеріганнє всіх моментів, і не призначив мене тут на знаряд собі й отчині. Я не сумніваюсь, що в. мил. ласкаво приймеш сю мою першу послугу, представши панові й отчизні, і будеш просити, щоб мене надалі заохотити, аби я піт, труд і кошти свої далі тут ронив-аби й кор. мил. видав мандати на потвердженнє того, чого ще не достає до повноти права на Богуслав,-і на тім лист кінчаю 8).
Сі відомости оптимістично настроїли Потоцкого і подиктували його передсмертну апольоґію Білоцерківського замирення і уставленого ним спокою на Україні 9).
Коли я тепер придивляюсь обичаям Хмельницького і Виговського,-дуже вони ріжняться від давніших, а властиво таки й зовсім до них не подібні. Зникло в них те давнє упередженнє, злість, вся їх заїлість. Вся теперішня їх інтенція-аби та згода була стала і ґрунтовна-в. м. побачиш то ширше й ясніше з листів, що їх я посилаю 10).
В Браславщині за ласкою божою хлопи вже осідають, освоюються з панами і з жовнірами. На Подністровю вийшли були з послуху, але син мій, староста камінецький звівши з ними кілька битв, почасти вже приборкав, і далі буде приборкувати, коли б схотіли шаліти. На Задніпровю насмілилися вбити слугу п. воєводи київського, але і ті розрухи вже втихомирилися і злочинці того вбийства за наказом Хмельницького одні під меч, инші на шибеницю призначені. А головного привидцю того задніпрянського бунту Пободайла, що під Любечем був і тепер вислав посольство, котрого зміст в. м. побачиш з листу воєводи київського, взято до вязниці, і нема надії, аби звідти живий мав вийти. Бо таку йому 11) дано інструкцію, щоб ті голови які замишляють і замишлятимуть повстання, він спрятав-і того він тримається. А що так він пописується своєю цнотою і жичливістю до в. к. мил., можна сподіватись, що згода ся буде трівка й ґрунтовна,-коли тільки з нашого боку не забракне потрібного, і до якогось часу військо своє триматимемо в пропорції. Приведемо їх до найкращого поводження з Ордою: легкі до того способи, аби тільки вони знали, що вина їм щиро відпущена і життє їх безпечне; се їх найбільше займає, як в. мил. побачиш з листу Виговського 12).
Посварити їх з Ордою не буде трудною річчю, аби вони тільки вповні осіли і набрали до нас повного довіря. Маю відомости, що після довершення моєї з ними згоди богато козаків пішло по лиси 13) і в ріки по рибу,-а коли вони на ті місця подались, то неможлива річ, щоб їх не захопив апетит до здобичи і лісів татарських. І човни на море готують, і на весну їх не занедбають-коли їх особлива заборона й. кор. мил. не спіткає й не спинить. Але я поскільки бачити можу, се для уґрунтування згоди пренеобхідно-моря їм не боронити, а (навпаки) наказати їм до того діла завчасу приготуватись. А пренеобхідно з тих причин. Перше-тим замислом і актом кинемо незгоду між ними й поганством, і так захитаємо їх тісну приязнь. По-друге-покажемо поганству, що потенція королівська в силах кожному неприятелеві відомстити свою кривду. Завжди за неї віддячитись.
Але і се вважаю потрібним для укріплення згоди-мати потрібну кількість війська, аби те хлопство мало на що оглядатися, і ми завсіди мали чим відбивати напади Орди, що схоче і у нас тут гостити навзаєм-як козаки у Татарів. А инакше коли того не буде, певно хлопи знову повстануть (wierzgna) і поновлять давнішу небезпеку-котрої вже нас Боже борони.
Сі представлення призначалися для короля і всього двору, і вони не зістались без уваги, а навпаки-лягли в основу королівської інструкції на сойм, виготовленої 16 листопада, себто зараз по одержанню сього листу Потоцкого. Пояснивши причини білоцерківського замирення, більше менше так як поясняв його Потоцкий у сім листі-записці, інструкція говорила далі:
Признаючи, що згода ся дуже потрібна і для Річипосполитої корисна, бажав би король, щоб вона була ґрунтовна і могла зіставатися без одміни. Він і не має сумнівів що до гетьмана запорозького і всеї старшини і реєстрових козаків, що вони будуть вірні присязі
Єсть при тім і такі остороги, що Отоманська Порта, як тоді сприяла козакові й війну підтримувала, так і тепер веліла татарському ханові не залишати їх (козаків) 14) і далі не перестає їх підбурювати против Річипосполитої безнастанними посольствами й дарунками, обіцюючи свою опіку. І Татари засмакувавши собі скілька разів таку здобич, що нею вони обловлювалися, не зараз залишать свої напади. Свіжий приклад тому-що не вважаючи на таку велику і соромотню невдачу, нуреддін-султан, брат ханський, прийшов з усіми ордами кримськими, і хоч згода вже була заключена,-таки даремно вертатися він не хоче.
З огляду на се король проєктував полишити й на наступний рік військо в тій великости, як його ухвалено було попереднього року 15).
В напрямі утримання добрих відносин з козаками, щоб справити їх на Туреччину так як проєктував Потоцкий, впливали на польський двір також і західні сусіди. Ще в липні-серпні, як тільки почала світити надія скорого замирення з козаками, венецьке правительство поновило свої пляни козацького морського походу. Венецький посол мав авдієнцію у цісаря в польсько-турецьких справах, подав до його відома, що з огляду на недалеке закінченнє польсько-турецької війни венецька сіньорія доручила свому послові в Польщі поновити заходи коло орґанізації козацького походу на Чорне море, і очевидно тоді ж-як то робив пізніше-просив цісаря, щоб він через свого варшавського посла впливав в тім же напрямі 16). Польський двір виявляв готовність помогти в тій же справі, й кінець кінцем Кисілеві доручено і з сього боку-мабуть від канцлєра Лєщиньского, щоб він занявся ceю справою. Кисіль сповіщав потім (десь в грудні), що на се треба грошей, і він меньше як з 100 тисяч фльоренів не почне переговорів у сій справі. Венецький посол гр. Кавацца довго не годився на таку велику витрату, аж нарешті рішився дати згоду 17). Бажання розсварити козаків з Турками знову таким чином спліталися з надіями витягнути гроші у Венеціян на сю ціль,-як рік тому 18).
З свого боку Хмельницький видимо відложив свої волоські пляни. З одного боку, очевидно, не мав охоти тим дражнити Польщу, і з-окрема Потоцких-коли як раз у нього уставлялися добрі відносини з сим недавнім запеклим ворогом козацтва. З другого-на нього мабуть вплинули зміни в турецькім уряді, згадувані вже нами вище: в 20-х днях серпня того року одне за другим пройшла низка повстань (викликаних монетними спекуляціями уряду), гаремних і військових конспірацій, і закінчилися провалом яничарських старшин, що стояли за союз з Хмельницьким і вважалися його протекторами (в тім числі й звісний нам Бекташ-аґа, “що прийняв був Хмельницького за сина” 19). Вважалось се провалом взагалі всяких звязків з Козаччиною; новий візир вів приємні для Поляків мови, і пройшло якийсь час, поки виявилося, що в політиці Порти се не зробило змін і вона далі тримається ворожо супроти Польщі й цінить союз з козаками не менше, коли не-більше ніж перед тим. Поки се вияснилося, в листопаді-грудні Хмельницький міг вважати рискованим зачіпати васальні землі Порти 20).
Примітки
1) До нас заховався, в тім же несвижськім архиві, прецікавий його лист що характеризує його позицію в сій справі: він теж не виданий і я подам тут його переклад (копія доволі несправна, але й сам лист, писаний по польськи не визначається гладким стилем):
“Степан Пободайло полковник чернигівський війська й. кор. м. Запорожського і всього Сівера, на той час-на залозі краю Сівірського.
“Мій ласкавий пане хорунжичу в. кн. Литовського!