Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Король обіцяє на соймі подати автентичні документи, що потверджують сі остороги, а тим часом просить подумати над способами забезпечення Річипосполитої й орґанізацію відповідного війська-себто широких директив в сій справі послам, вибраним на сойм.

“Суплємент” сей прийшов так пізно, що на ухвали соймиків впливу не мав (подекуди одержано його вже після закінчення соймиків) — але для Хмельницького секретом він лишитися не міг і давав йому серйозну осторогу. Слідом за тим король звернувся до нього і з безпосередньою доганою. Се мабуть той сам лист, що згадують наведені вище варшавські вісти-висланий до Хмельницького десь перед латинським різдвом. Він наказував йому всяко запобігти, щоб при переході польського війська на задніпрянські лежі козаки не зачіпалися з ними; як видко з викликаного ним листу Хмельницького до Кисіля, король

до сього додав якісь погрози. Взагалі написав в тоні “надутім”, а спеціяльно подражнив Хмельницького якимсь дорученнєм: покликати чи вжити Татар-може для приборкання своєвільних козаків (чи може-погрозою вжити Татар на сю ціль з свого боку). Хмельницький в дуже роздражненім тоні поділився з Кисілем своїми вражіннями від сього листу:

Гірких і нестравних потрав прислав мені король й. м., так що у мене від самої пари голова закрутилась. Тому завчасу прошу рецепту здорової ради в. м., аби мені не розболітись у всіх членах. Бо вже справді й життя мені не обіцюють, пригадуючи заслуги моїх попередників, і за них нагороди-як добре вирозумієш з того перепису.

Справді, чого иншого я собі й Полякам бажав і обіцяв. Але коли бачу таку надутість і часті погрози, мушу шукати таких способів, які б могли мене спасти.

Татар я не буду шукати в Диких полях ні в лісах: вони самі прийдуть до мене, аби тільки я дав знати,-але на все зле Ляхам! Маю все готове, чекаю тільки, що буде далі, і що покажеться з того сойму ⁵).

Кисіль також був сильно схвильований таким нерозважним кроком короля і в своїм листі до нього, написанім під вражіннєм отсього листу гетьмана ⁶), він так різко як тільки міг осудив отсе провокованнє козацького ватажка, що затиснувши зуби, жертвуючи своєю репутацією і кровю своїх товаришів витягав льояльну політику супроти Річпосполитої. Як на такого старого дипльомата і карєриста, як наш старий воєвода, він виявив рідку одвертість і смілість супроти свого коронованого хлібодавця: “Хоч я й лихий сенатор і підданий в. кор. мил., але не можу замовчати того, що само сумліннє і покривджена природа велить поправити. Зволив єси в. кор. мил. дати свого напоминального листа Хмельницькому, але се нічого доброго, а як раз-більше злого в нім зворушило і зробило”. Каже, що по довгих роздумуваннях написав гетьманові свою пораду, аби таки не йшов на розрив, не стягав на Україну нової війни і присяги своєї не ламав; але боїться, що сей нещасливий королівський лист зробив у нім небезпечний перелом (“нові пориви, гарячі замисли і прудку одміну”). І між иншим підчеркує одну подробицю, не без значіння для ситуації. “Дивуюсь я,-пише він,-що війська в. кор. мил. тут спокійні і нічого не кажуть. Чи то з огляду на козацькі бунти-чи не хочуть ні сій ні тій стороні помагати?” Отже коронні війська не спішили з поміччю Хмельницькому против його противників-бунтівників. Невдоволений був з того тільки Кисіль чи й сам Хмельницький давав відчути своє незадоволеннє? Се лишається невідомим.

Хмельницький послухав ради Кисіля, або принаймні-поступив так як той радив. Він не витягнув ніби то ніяких консеквенцій з необережного королівського напоминання і далі продовжував свою льояльну лінію. Він-як ми вже то чули-обставив всякою протекцією перехід коронного війська за Дніпро під проводом писаря польного Каліновского, гетьманового брата: “дав йому свій знак, щоб козаки його у всім слухали”, і перехід дійсно стався, судячи з повного мовчання про які небудь інціденти-в повнім спокою.

Закінчив спорядженнє нового переполовиненого реєстру, облитого кровю своєвільників і тих що ту реєстрацію переводили. 27 січня подав його Кисілеві, як комісарові Річипосполитої ⁷), і слідом вислав сей реєстр з козацьким посольством на сойм. Все виглядало назверх, як не можна краще, і заспокоєний Кисіль зробив підсумок усім успіхам миротворчої політики, вважаючи їх, очевидно, в першій черзі своєю заслугою ⁸). Вони здавались йому блискучими.-

“Так як я дав звідомленнє з попередніх моїх праць в таборі і з услуг в комісії під Білою-Церквою-закінченої з усею гідністю в. кор. милости і з добром Річипосполитої,-тепер щасливо скінчивши другу функцію вложену на мене в. кор. милостю: утримання згоди і приведення до виконання пунктів, постановлених з військом в. кор. милости Запорозьким,-я даю коротку реляцію з неї.

Заходили зчаста суперечки, і

все нові бурі-що я подавав до відому й. м. ксьондзові канцлєрові,-але завчасу, за поміччю божою запобігаючи всім їм, привів я до кінця, що і виписку переведено, і посли вислані на сойм, і військо (польське) за Дніпро вже випроваджене.

Вся, шляхта впроваджена назад до своїх маєтностей ⁹). Тепер зістається всі сі здобутки пильнувати і консервувати”.

Гадки про способи сього консервування спокою він подає під розвагу сойму, не маючи змоги прибути особисто. На першім пляні утриманнє великого війська-яке тільки можуть витримати фінанси Річипосполитої. Його треба сконцентрувати в Браславщині, і вислане за Дніпро повернути туди ж яко мога скорше, “випереджаючи траву, під претекстом заплати і розпущення війська-аби якоїсь шкоди не трапилось” (се очевидно з можливою делікатністю висловлена гадка, що королівський плян переправлення частини війська за Дніпро був небезпечною помилкою, яка може каждої хвилі стягнути біду). Доставу провіянту треба орґанізувати з усеї Корони, “бо вже тутешні краї винищені й жадним способом не можуть прогодувати жовніра”, а військо мусить стояти постійно (на Браславщині). На Задніпровю ж добре було б щоб і в наступнім році розложено було литовське військо, при своїх границях (Стародубських).

В відносинах до козаків: “Хмельницького трактувати як найкраще і заохотити тим наданнєм, котрого просить,-як для скоршого посварення його з Татарами, так і для відновлення поля і моря” (сухопутних і морських походів козацьких на Татар і Турків). “Коли плєбс побачить, що ми і згоду заховуємо і силу на приборканнє маємо готову, в Богу надія, що він справи приверне до ісходного стану. А що найважніше-як козаки не матимуть оказії до повстань, а навпаки-зіставатимуться при своїх вільностях,-вони закохаються в спокою”. Татари ж не можучи вижити без здобичи і бачучи, що Польща обсаджена військами, нападатимуть на Україну, або на Москву; козаки ж не витримають, аби їм не відбирати здобичи на переправах; так розірветься між ними приязнь. “Не витримають і без поля наші козаки, а коли підуть і на море, то ще краще й скорше посваряться”, а коронне військо, стоячи на поготові, буде спроможне, відповідно до обставин-“або приборкувати, або продовжувати” (зачати й собі війну з Кримцями й Турками). Тільки треба відновити з Москвою стару згоду против Татар (що зложив свого часу Кисіль), а у султана доходити справедливости на Татар і теж поновити згоду.

Примітки

¹) Сю дату дає Освєнцім, с. 378. У Ґрондского помилка: замість 20 листопада-20 жовтня (с. 215), її повторив Костомаров.

²) Рудавский с. 99; в автентичній формі сеї ухвали, чи розпорядження, на жаль, не маємо.

³) На се доволі ясно вказує напр. постанова Сендомирського соймику наведеного у Освєнціма, с. 384; вона ставить поруч королівський суплємент і “осторогу імп. гетьмана польного” про певність згоди з козаками.

⁴) Надрукований у Освєнціма, с. 379.

⁵) Ojczyste Spominki II, с. 129, з датою 8 січня в Чиґрині. Буквально подібна копія Оссол. 3564, л. 266 має дату: z Polojowskiej 21 січня. Судячи з того що лист Кисіля до короля з сього приводу, писаний по довгих роздумуваннях, має дату 23 січня, правдоподібніша дата листу Хмельницького 8 січня.

⁶) Друковані у Міхаловского с. 653. Копія єсть у Осол. 2386 л. 222, з такою ж датою.

⁷) Дату сю подає в своїх реляціях нунцій, с. 139.

⁸) Лист з датою: На Київськім замку дня 24 лютого, в Памятниках Київ. Комісії, III с. 155.

⁹) Звертаю увагу на сі, підчеркнені мною слова.

НОВОРІЧНІ НАРАДИ СТАРШИНИ, ПОСОЛЬСТВО ІСКРИ ДО ЦАРЯ, ЗАПИТАННЯ ПРО МОЖЛИВОСТИ ПЕРЕХОДУ, СИТУАЦІЯ НА ПОЧАТКУ 1652 Р.

Се були підсумки політики замирення-що вели Потоцкий і Кисіль, і в сім моменті -як здавалось-осягли свого вершка. Але в дійсности їх здобутки були в тім часі уже до решти підміновані-невдалими розпорядженнями польської сторони, з одного боку, а з другого-рішучою опозицією мас.