Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

“Прийшов лист від вашої милости до міста Седнева, до міщан і всієї волости, і про сей лист і мині, полковникові, до Чернигова знати дано. Читаючи того листа не хотів я того занехати, аби не побажати тим моїм писаннєм доброго здоровля в. милости. А що трапилась мині слушна оказія до тих країв ваших, то я тим писаннєм насамперед жалую пригоди твоєї, Богом призначеної милій дружині твоїй. А при тім не мало дивуюсь твому замислові такому дуже передчасному, що ти не чекаючи трактатів соймових важишся так скоро висилати своїх слуг на уряд і сам в короткому часі бути обіцяєш. Отже я з жичливої приязни моєї (тебе остерегаю): не будь в тім широко-сквапливим (поспішним). Бо й. м. пан гетьман наш має в тім від короля пана нашого милостивого, щоб хоч в. милости панове (могли)

до маєтностей і підданих своїх приїздити, але при тім щоб козакам-товариству моєму, від вас жадної шкоди і найменшого пренагабання не було. Тому я хоч і убезпечаю в. милость для обзору маєтности й підданих своїх, на час і день, але скромно- з самим двором своїм, а не інстиґуючи на нас: не з хоругвами ані з бубнами, не в сто конь людей або в двісті. Бо тоді й я не ручу, аби в перемешканню, при такім витанню, не сталася скора розправа-котрої будеш в. м. каятись, а я в. м. і дітей, котрих маєш, жалувати вже не поспію.

“А в. м. як пан і славний монарх (!) з огляду на мене-слугу з рамени й. м. пана гетьмана і всього товариства війська Запорозького-що я був муром і заслоною держав і волости твоєї Седневської, другим разом не присилай до мене своїх післанців без подарунку (в копії bez podatku.) мині, приятелеві й слузі твому, разом з товариством моїм-хоч не великого: на сотню золотих, або на другу, або хоч би й на десяток. Я так розумію, що то завсіди не було б за тобою, а хіба перед тобою.

Затим з повольним услугамии моїми пильно віддаюся і спільно з товаришами моїми пильно чолом бю. Стефан Пободайло полковник чернигівський війська й. кор. мил. Запорозького”.

Теки Нарушевича № 145 с. 409-11.

²) Білоцерківською.

³) Хмельницькому.

⁴) a byli co moznieisi chlopi i maior pars ich.

⁵) зимового постачання, стації инакше кажучи.

⁶) Далі пише Кисіль про свої приватні справи: про очікування, чи король сповнить його прохання, і обережні погрози, коли його побажання не будуть вдоволені, то він кине всю роботу й поїде до дому. Теки Нарушевича № 145 с. 303-8, дата: 27 жовтня, на замку Київськім.

⁷) Себто Кисіль!

⁸) Теки Нарушевича 145 с. 337-8 (з того ж несвижського архиву).

⁹) Надр. в Архиві III. IV з копії Петерб. публ. бібл. с. 623, я крім того мав копію Оссол. 2286 з датою 2 листопада з Пустовиск (л. 210) — з копіярія списаного рукою Пшиленцкого з збірки Віляновської бібл. (тепер Потоцких у Кракові); вона дає змогу виправити деякі помилки і прогалини виданого тексту.

¹⁰) Мова про листи Хмельницького і Виговського 22 жовтня, вище с. 380-1.

¹¹) Хмельницькому.

¹²) Мова про “цидулу” Виговського, подану до листу з 22 жовтня (Пам. I-II с. 604), що кінчиться словами: “Одного прошу, аби я був певен своєї безпечности”.

¹³) На лови до степових уходів.

¹⁴) Пор. вище інформації Потоцкого, с. 378.

¹⁵) Інструкція в Теках Нарушевича 145 с. 353, Осол. 2286 л. 218 й ин.

¹⁶) Жерела т. XII, с. 170-1.

¹⁷) Жерела т. XVI с. 138-9.

¹⁸) Так кінець кінцем уяснили собі сю справу і в Венеції: “Правда була така, що в Польщі трактували сю справу насупроти: хотіли витягнути гроші, щоб повести велику війну через козаків, а наміру атакувати Турків не мали”. Валіеро у Цінкайзена IV с. 831.

¹⁹) Лист молдавського господаря без дати у Міхалов., с. 469.

²⁰) Обертався в Польщі й за кордоном лист Хмельницького до султана такого змісту:

Великий царю анатольський, всеї Греції й инших несчисленних земель, міст і замків володарю, султане Ахмет!

Покірно кланяємося вашій цісарській милости як вірні піддані й голови наші під ноги ваші цісарські піддаємо. Прийшлось нам згоду зложити з Ляхами, одначе ми в статочній і непорушеній приязни зістаємося з ханом татарським, і сю приязнь хочемо дотримати аж до останньої границі життя нашого. Також і вашій цісарській мил. хочемо бути вірними підданими, і хоч ми з Ляхами згоду зложили, одначе тримаємо Ляхів в руках і за догідною оказією всіх підібємо під ноги і під владу в. ціс. милости. Тому покірно просимо в. ціс. мил. знову листи писати до хана, аби нам дотримав приязни, що її був з нами вчинив, і в усіх наших потребах і пригодах на оден рух зараз в поміч прибував. Бо Ляхи запевнившися учиненою згодою за Дніпро для випочинку переправились, а нам їx побивши легко їx решту привести під владу в. ціс. мил. А тим часом поклін як вірні піддані віддаємо-просячи Бога аби в. ціс. мил. при довгім життю кожного неприятеля поборав. В обозі під Білою Церквою 4 листопада р. 1651. Вашої ціс. мил. унижений підданий Б. Хм. військом Запор.-Осолін. 3564 л. 265.

Лист сей вважаю непевним, бо хоч би поправити новембр на октябр а султана Ахмета на Магомета, лишається недорічність Білоцерківського обозу-і переходу польського війська за Дніпро. Та й зміст мало правдоподібний-хоча якийсь подібний лист по Білоцерківській угоді дійсно мусив бути до дивану післаний.

НАСИЛЬСТВА НАД ЛЮДНІСТЮ, ПОЛЬСЬКА .СТОРОНА КОНСТАТУЄ НАСИЛЬСТВА, ТРІВОГА В НАРОДІ, УТЕЧА ЗА МОСКОВСЬКУ ГРАНИЦЮ.

Таким чином падолист і перша половина грудня пройшли під знаками скріплення добрих відносин Польці й України (козацької старшини, я розумію). Королівський уряд заявляв довірє гетьманові. Хмельницький не жалував зусиль засвідчити свою льояльність. Складав новий реєстр, понуджував козаків до переселення на дозволені їм осади, наказував старшині, пособляв старостам, державцям і дідичам в їх повороті до своїх маєтків, і міцно держав в руках та громив всяке своєвільство. От кілька записок переказаних нам московськими вістунами.

Брянський пушкар Кирило, повернувши з заграниці оповідав в Брянську 20 с. с. листопаду:

Був я в городі Сосниці, і при мені приїхав до Сосниці слуга пані Пісочинської; зовуть його Харевським ¹), а з ним приїхало двору його чоловіка з 20, за наказом пани Пісочиньскої-приймати город Сосницю. І той город Сосницю козацький ²) сотник Іван Красовський з наказу полковника Степана Пободайла тому слузі панії Пісочинської Харжевскому віддав і в усім з ним розквитався. А тому сотникові козацькому Іванові Красовському велено побути в городі Сосниці до наказу гетьмана Б. Хмельницького.

Та ще чув я-оповідав той же Кирило,-що до города Мени, маєтности пана Кисіля приїхав його урядник, а з ним Німців чоловіка з 50, і город Мену від сотника козацького прийняли. Та ще з чутки чув, що пана Паца урядник город Седнев прийняв ³).

Того ж дня оповідав брянський торговий чоловік Кузьма Микулин, повернувшися з Почепу:

Приїхав до Почепу від Кєрла слуга його-зветься Сідлович, а з ним Поляків чоловіка з 30, листопада 14 дня, і з наказу пана свого Кєрла від козацького сотника Курила Яковлева город Почеп прийняв; а Курило Яковлев віддав той город Почеп з наказу гетьмана Б. Хмельницького, за письмом полковника Степана Пободайла ⁴).

Два тижні пізніш вернувшися з Почепа торгові люде оповідали в Брянську:

Тепер у Почепі урядник пан Єсимонт, а з ним товариш пан Сідлович, а людей з ними в Почепі, Поляків і Німців, з 50 чоловіка; від Поляків, що тепер у Почепі чули ми, що на Миколин день прийде до Почепа Поляків чоловіка 200, а на Різдво 300.

А що був в Погарі полковник Опанас, то він спішно виїхав до гетьмана Б. Хмельницького 13 листопада, а то (щоб довідатись), чи за його відомом чи за королівським Поляки почали володіти пограничними городами.