Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Про сі під'їзди писав і Протасьев,-те що чув в таборі 31 н. с. липня: Київський полковник післав під'їзд під Корець і Дубно. Браславський полковник Зеленський пішов на Поляків на Дністер і в Мясківці обпали його Поляки і Волохи під командою Маховского. 6 тисяч кінноти і 2 тис. пішого війська, і обложили в тій Мясківці; він прислав до гетьмана просячи помочи, і гетьман післав до уманського полковника Семена Оргіяненка (?) і уманського Леська, щоб його ратовали ⁸). Гетьманська реляція знайомить нас з щасливими результатами обох експедицій.

Одночасно з тим гетьман укривав полудневу границю від татарського нападу (відрядженнє Чигринського полку), а Донське військо за його вказівками розвивало бльокаду татарських сил. З своєї реляції московському уряду, висланої в листопаді ⁹), донська старшина, згадавши про директиви, отримані з Москви і з Чигрина, оповідає, як вона від ріжних вістунів одержала тоді відомости, що хан з великим військом, з Кримською ордою, Ногайцями і Черкесами вибирається на Дін, а відти

на московські городи, “на той час як на Руси жнива і сінокоси поспівають-в августі місяці”. Щоб перебити сей похід “і з Криму піднятись не дати”, Донці вирядили на море 30 “стругів” “Азовським морем під Крим, і стояли на Чорнім морі і з сеї сторони-на Азовскім морі два місяці”: чекали “підйому” хана з Криму. Сей вихід на море мусів статися при кінці липня-в початках серпня н. ст. донські посли, що виїхали до гетьмана в 20-х днях липня н. ст. оповідали, що й військо готовило при них в похід “великі струги”, і скоро після їх від'їзду мали йти на море ¹⁰). Тоді на Дону не було відомо, що хан помер і се перебило татарський “підйом”-тільки згодом прийшла про се вість: “Господь Бог, царським щастєм, не допустив кримського хана до того його злого замислу: скоро він помер”. Полонянники, забрані при тім і утікачі-невільники, що прибігли до козацьких стругів, росповідали, що кримський хан з усім військом “був на підйомі”, хотів іти на Русь, але помер; між мурзами наступила велика усобиця, і зараз сподіватися походу нема чого. Виходило б з сього, що морська бльокада Донців трівала протягом серпня і вересня н. ст. Вище було наведено оповіданнє Грека Юрия про те що оповідалося про неї в Царгороді: що козаки поруйнували богато городів турецьких і сіл, надходили під сам Царгород, взяли Варну і погромили людей сілістрійського паші, що прийшов був Варну ратувати ¹¹). Польські авізи переказують м. ин. такі відомости привезені гонцем від нового хана: “Козаки Донські і Запорізькі, не чекаючи катеґоричної деклярації попереднього хана, ще за життя його пустилися на Чорне море, наперед ударили на Крим, але що там їм не повелось, пішли „наскрізь" під Константинополь, і були вже тільки в 4 милях від нього, але на суходолі перейняли їх Турки велику хлосту задали-так що мало їx втікло живо, а 30 живцем до Константинополя відвезено і по тяжких муках страчено-бо й вони немилосердно побивали Турків: де їм Турчин до рук попав, тисячі мук над ним вимишляли” ¹²).

Семигородський аґент доносить Ракоцієві з Царгороду 23 липня, разом з вістями про смерть хана, відомости про турецькі зброєння до морського походу на козаків, за їx “часті грабування і пожежі” ¹³).

В турецькій хроніці Наіми теж оповідається про козацькі пустошення по обох берегах моря, північнім і полудневім, до Ереґлі і Балчика, і згадується, що Сіявуш баша сілістрійський наспів на козаків під Балчиком і відбив у них одну чайку ¹⁴).

Примітки

¹) Малорос. приказу 1654 ст. 27: “Книги записные золотым червоным розданным через стольника М. Дмитріева наказного гетмана Ив. Золотаренка полковникам, асаулам и прочимъ”-без кінця.

²) “всЂ она ставятца въ ровеньст†казаками.”

³) Акты X с 697.

⁴) Сибир. приказу стовб. 636 л. 48-53; грамота датована: “з-під Фастова місяця юля 19 дня”.

⁵) Акты XIV, с. 48, та ж сама дата; поміта, що привіз Положний 7 серпня.

⁶) Акты Х с. 703-4.

⁷) Сибир. приказу стовб. 1636 л. 88-93, дата: 29 липня з-під Фастова. Як видко з царського указу про жалуваннє, з Марком Левоновичом їздили: писар Григорій Гуляницький, Іван Дяченко, 9 козаків і челядник. В дорозі, в Брянському уїзді селяни не схотіли були дати підводи (“много де таких послов Ђздятъ”), хотіли були бити і відібрали бранців-Поляків, тільки потім віддали; за се брянському воєводі велено тих своїх своєвільників бити кнутами в присутности козацького посольства.

⁸) Акты Х с. 702-3.

⁹) Донскія дЂла т. IV с. 877-8. Про се дещо в студії О. Ю. Гермайзе, Україна та Дін с. 54-5.

¹⁰) Акты XIV с. 40.

¹¹) Вище с. 921.

¹²) Разнояз. ркп. 63 л. 95.

¹³) Transsylvania I c. 354.

¹⁴) Hammer. Geschichte des Osmanischen Reiches, III c. 424-5.

ОПЕРАЦІЇ НА БІЛОРУСІ, ЗОЛОТАРЕНКО І ЙОГО ШТАБ, ЇХ ТАКТИКА, ПОШИРЮВАННЄ КОЗАЦЬКОЇ ТЕРИТОРІЇ, ЗДОБУТТЄ ГОМЛЯ, ЧИЧЕРСЬКА, Н. БИХОВА, СУПЕРНИЦТВО З ПОКЛОНСЬКИМ, ФИЛИМОНОВИЧ ОСТЕРІГАЄ МОГИЛІВЦІВ ВІД МОСКВИ, ВЕРБОВАННЄ ДО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ДОМАГАННЯ ЗОЛОТАРЕНКА.

На північнім фронті Золотаренко, зібравши сіверські полки став займати пограничні волости в кн. Литовського. Цікаво відзначити, що ся мобілізація сіверського війська для операцій на білоруськім фронті викликала чималий рух серед всякого роду авантюрних елєментів казаччиии, що думали використати сю нагоду для орґанізації вільних полків на власну руку і повторити щось в тім роді, що діялось

підчас Московської смути. Так путивльський воєвода доносив московському приказові, що 3 (13) серпня приїхали до Путивля 3 козаки: Василь Сулименко (Сулименок), що його батько Іван був гетьманом запорізьким, скараним на смерть Поляками, “Пронька Левонів” і писар “Степан АвдеЂв”. Подали чолобитню, щоб їм дозволено було в Путивлю й инших городах набирати “из гулячих людей Черкас в вольные” і йти на царську службу під Смоленськ. Вони покликалися на те, що в Сівську й Комарицькій волости набирав так “Черкасів” “Черкашенин” Степан Воронченко, що його батько був у гетьмана Сулими полковником: він набрав уже чоловіка зо 100 і про се сівьський воєвода писав, мовляли, до царя, та і в Сівську кликано, щоб і решта гулящих людей не розходилася. Сулименко з товаришами беруться набрати людей тисячі зо дві, роблять вони се на власну руку, без дозволу гетьмана; Сулименко жив зо два роки в Сівську, прийшовши з Черкасів і тут у Сівському повіті зійшовся з товаришами. Воєвода пересилаючи його чолобитню і “розпросні речи” питав інструкцій і дістав дуже сувору відмову: Сулименка з товаришами не треба було й приймати, бо “вольных людей окромЂ бЂглых холопей нЂт”, надалі таких “плутів” не приймати и відсилати назад в Черкаські городи ¹). Московський уряд відмахнувся від участи своєвільних козацьких елєментів-чи з принціпіяльної неприхильности до таких реамінісценцій Смутного часу, чи з льояльности до гетьмана. Але сей маленький епізод кидає інтересне світло на загальну ситуацію: переповненнє пограничних московських городів козаками еміґрантами, які не хотіли служити гетьманові, а шукали можливости промишляти самовільно-на се скаржився гетьман.

Відмова московського уряду від вільних козацьких ватаг тим більше характеристична, що вони заявляли бажаннє іти на послуги цареві під Смоленськ, до царського війська, тим часом як Золотаренко зайнявся облогою Гомеля, що служив базою литовського війська для всякого рода операцій на Сіверщині. Цар висловлював бажаннє бачити се козацьке військо як скорше на смоленськім фронті і всяко приманював Золотаренка, але той твердо стояв при інтересах своєї сіверської бази і настоював на тім, що не забезпечивши її від можливости литовських нападів він не може рушити далі. Се була характеристична риса чи його особисто, чи всього його сіверського штабу ²), що вони не даючи себе збити ніякими царськими наказами ані засліпити собі очі московським золотом, твердо мали перед очима стратеґічні інтереси своєї Сіверщини і перед усім пильнували забезпечити і поширити тут свою козацьку територію. Тільки в необхідности-коли не можна було ніяк ухилитися від посилки війська на північно-білоруський театр війни, вони робили се -стараючися по можности як найменше себе ослабити ³). Золотаренкові “одписки” цареві дуже характеристичні й інтересні з сього погляду. 9 н. с. липня він писав з табору під Гомелем:

“Виправивши з Новгородка до в. цар. вел. послів наших: Тимофія Оникієнка з товаришами ⁴), ми йшли просто на Стародуб. Але під той час неприятелі віри нашої і в. цар. вел., вставши загонами з Гомеля, попустошили села держави вашої. Побачивши таке їх злодійство, а з зізнань бранців довідавшися, що вони мали замір після нашого відходу йти на Чернигів, Стародуб і на всю Україну і до решти знищити, так що як би то вчинили, то ми б уже до жінок, дітей і добра свого не мали б чого назад поспішати,-ми порадившися між собою пішли під Гомель, і тепер (тут) стоїмо табором. Ми (Гомель) обложили і притиснувши голодом і безвіддєм, хочемо приступом добувати. До боярина Ол. Н. Трубецкого писали, щоб дав нам поміч, а коли не дасть, то щоб повідомив докладно, де він з військом пробуває, але на сі два пункти не одержав відповіди. Я ж гаюся тут тільки з бажання послужити в. цар. вел. ⁵) і серцем моїм того жалую і болію: душею рад би перелетіти на службу в. цар. вел., але вважаю на тих неприятелів в Гомлю: се голова всім пограничним містам в. кн. Литовського! Треба чекати знищення повітів Чернигівського і Стародубського (коли Гомель лишити). А добуваючи се місто-дуже оборонне, де богато війська, пороху і всякого запасу, два полковники: кн. Жижемский і Воровніцкий, і кажуть, що з ними 2 тисячі людей,-коли брати приступом, треба сподіватися немалої утрати війську нашому ⁶) Тому навмисно посилаємо наших післанців: Петра Забілу з товаришами, просячи (вказати), як маємо поступати. Будемо чекати відомости, а коло сього города не загаємося промишляти всіми воєнними способами” ⁷).

З 15 (25) липня маємо його другу “одписку”. Коротко повторивши сказане в тільки що наведеному листі, він сповіщає, що до обложених писав іменем царським і гетьмана Богдана, закликаючи їx до капітуляції. “Але вони відписали гордо і суворо,-ми їх листи в. цар. вел. відсилаємо, а з тих листів ми зрозуміли що коли їx (гомельську залогу) лишимо тут не здобувши, вони всій Литві серця і відваги додадуть, а вискочивши з тої ями розбійничої, після того голоду, до котрого ми їx привели і з гармат надбили, впали б до наших міст, жінок та дітей наших живими б не лишили, і пограничні городи спустошили. Ми ж стоячи під тим Гомлем посилали під'їзди, і вони по тій (правій) стороні Дніпра замки й міста побрали, непослушні під меч віддали, а ті городи що нам шкоду чинили ми веліли попалити, особливо замок Річицький; також Жлобин, Стрішин, Рогачів, Горволь попалено. Люди ж з волости Річицької і Гомельської і селяни тих сторін, які ховалися по лісах, піддалися, взяли від нас листа, і мають іти на життє до наших городів.