Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Ржевский і Богданов його переконували, що коли цар сам рушив в похід гетьманові годилось би теж давно “над польським королем промишляти, городи і міста воювати”. Татар йому боятися нема чого, бо від них стереже Шереметьев, і в Полтаві козаки стоять, а Донцям не що-давно дано наказ на випадок кримського наступу йти на Крим і кримські юрти воювати. Коли гетьман сподівається денебудь неприятельського нападу, він повинен там поставити полковників з козаками скільки треба, а сам повинен іти негайно, куди йому призначено від царя.
“І по довгих розмовах, вислухавши мови (Ржевского і Богданова), гетьман довго сидів і думав, а потім сказав: “Щоб тільки неприятель наш, кримський хан, не наступив за безлюдного часу з великою силою на пограничні наші городи і великої шкоди і руїни не зробив! Я ж з усім військом великому
І на тім ся розмова 3 вересня скінчилася. За сей тиждень, що посли пробули в гетьманському таборі зібрали вони такі відомости-найбільше від Виговського, з котрим інструкція веліла їм бачитися як найчастіше і сам-на-сам про все розпитувати, що у козаків робиться 7).
В кримських справах Виговський розповів: Іслам-ґерай договорився був з королем разом воювати козаків, і військо сподівалося скорого походу. Але як він помер, Ширин-бей з мурзами прислали до гетьмана Келмамет-мурзу в посольстві від цілого Криму, з тим що вони королеві помагати не хочуть, а бажають бути в братстві й приязни з гетьманом і воювати разом з Поляками. Той мурза приїздив до Камянки, під Чорним Лісом, і на переговори до нього виїздив полковник Тетеря, а до Криму, до нового хана Мамет-ґерая гетьман післав в посольстві паволоцького полковника Михайла Богаченка з товаришами: оповістити хана про сей договір з мурзами, щоб хан його потвердив і разом з гетьманом против Поляків стояв 8).
Посли розпитували про подробиці з'їзду полк. Тетерю, і він розповів так: Келмамет-мурза приїхавши поставив свій намет в двох милях від Камянки; Тетеря приїхавши, посилав, щоб він приїхав до нього до міста, але мурза казав, що йому не годиться їхати до полковника, бо він визначний чоловік, служить ханові, а полковник служить гетьманові. На се, мовляв, Тетеря доводив свою вищість, що мурза служить васальному володареві, а він, полковник, служить цареві, котрий над собою нікого не має. Кінець кінцем після довгих суперечок мурза нібито поступив. Що до самих переговорів Тетеря нічого не додав до сказаного Виговським, але дав деякі пояснення до кримської ситуації. Новий хан ще в Царгороді, його сподіваються незадовго. Богаченкові і його товаришам наказано, як він приїде, поздоровити його на ханстві, подати до відому умову з мурзами і пропонувати, щоб хан сам війшов в союз з гетьманом, і мурзам дозволив. Тому як Богаченко поїхав, більше як три тижні. З ним поїхали два товариші і 6 козаків 9).
Ногайські мурзи, що присилали до гетьмана, кочують під Чорним Лісом, “на царській стороні”, яких 20 верст від Чигрина; буде їx тисяч 20 або дещо більше. Вони просили у гетьмана дозволу зістатися на сім кочовиску на завсіди, і гетьман їм дозволив, з тим щоб вони служили цареві, а зараз ішли в поміч на короля; їх можна сподіватися за кілька день 10).
При Ржевскім прийшов з Криму паробок Іван Нечаєнко, що був відданий до Криму для вивчення татарської мови від пок. полковника браславського Нечая. Коли Татари довідалися, що його патрона не стало, вони хотіли його побісурманити і затримати в Криму до віку, але він утік і приніс деякі відомости. Між иншим, се що на виїзді його, тому четвертий тиждень (себто коло 10 серпня н. с.), прийшла до Криму відомість про Донських козаків: що вони громили татарські юрти під Кафою, розгромили села Бокракой та Кутлакой і після того пішли під Царгород; було їx 37 великих стругів, у кожному козаків по 90, по 100 і більше 11).
В день виїзду послів, 5 вересня, Виговський розповів такі свіжі новини. Ширин-бей з товаришами вислали новому ханові на зустріч депутацію, послали листа і словесно переказували: коли Мамет-ґерай хоче правити Кримом, нехай без їх відома нічого не робить, нікого на уряди не призначає. Нехай в тім зложить присягу, инакше вони його за хана не приймуть, а поставлять собі такого що їм присягне. З огляду що ся партія орієнтувалася на козаків, ся відомість дуже заінтересувала старшину,
В справах польських посли почули від Виговського таке: Оба гетьмани вже довгий час стоять з військом під Зборовим; кажуть, що всього війська у них тисяч коло 40, але в дійсности мабуть стільки нема. Наємного чужоземного війська нема нічого-називають наємними вибранецьку піхоту по німецьки вбрану. Сподівалися в поміч кримського хана, і якби він прийшов, були б рушили з-під Зборова на військо Запорізьке. Тому гетьман і не хотів з-під Київа йти “до Польщі на коронне військо, а чекав приходу коронного війська і хана на себе, щоб не допустити їx до своїх городів і не дати їx воювати. Тепер же як стало відомо, що хан помер, а мурзи Полякам помагати і з козаками воювати не хочуть, а навпаки- хочуть з козаками разом стояти против Поляків,-так уже гетьман менше остерігається Татар 12). Думає, як Поляки довідаються, що від Татар їм помочи не буде, так і не будуть стояти під Зборовим, а відступлять під Львів або Люблин, бо під Зборовим все пусто, і “стояти їм нема при чім”. Але гетьман тоді піде за ним слідом, а під Луцьк пішле полковників і з ними козаків тисяч з десять, щоб вони під Луцьком промишляли і чекали приходу кн. Трубецкого 13).
Від Золотаренка при бутности Ржевского принесено листи Радивила до гетьмана, післані з київським писарем Якимовичем, з закликом до повороту назад під польське підданство-але я вже говорив про них вище, бо листи були давні, тільки так довго ходили.
Про зносини з молдавським господарем розповідали Ржевскому Виговський і Лисовець, але не можемо з того нічого цікавого додати понад то, що вже було подано вище, крім хіба тої подробиці що Виговський умовився з Строєскулом вести постійну секретну кореспонденцію, поставивши для того “на границі з обох сторін Дністра пошти”. Ржевский старався щось ближче розвідати про старого Лупула, але йому не могли сказати нічого певного, як йому живеться в Царгороді. Про старого хана оповідали, що він узяв з Лупула величезні гроші і за те обіцяв йому яким небудь способом., війною чи миром, вернути господарство; від нового ж хана нічого не можна було сподіватись “тому що вони дурно ніякої помочи ні добродійства нікому не чинять”. Сімя Василева зіставалася в руках Стефана, в Сучавськім монастирі, і повторялася історія, що воєвода Стефан велів Василевому сину надрізати носа, щоб позбавити його претензій до трону-“бо кому урізано носа, то хоч він господарський син, воєводою на Волощині бути не може” 14).
Про мунтянського воєводу Костянтина і про Ракоція гетьман і писар мали таке переконаннє, що вони королеві в сій кампанії не будуть помагати. Королівським послам присланим у сій справі вони, мовляв, рішучо помочи відмовили, тому що і в попередній кампанії тільки богато людей стратили, з гетьманом і військом Запорізьким розсварилися, а нічого від них не добились. Тепер же гетьман піддався цареві, цар його не видасть-буде йому помагати, і гетьман тепер і поготів буде сильний, так що їм думати не можна про те щоб королеві помагати і з гетьманом сваритися. Тепер Ракоцій і Щербан посилають своїх послів до гетьмана з тим, що вони хочуть бути з гетьманом в союзі і в підданстві цареві як він; тільки вони дуже вистерігаються воєводи Стефана і з огляду на нього не зважалися посилати послів з такими пропозиціями-бо ж вони піддані турецького султана. Коли прийдуть їx посли, гетьман і писар їх заспокоять, що вони можуть Стефана не вистерігатись і послів своїх через його землю посилати безпечно, бо ж Стефан також проситься в підданство цареві 15).
Було ще посольство від “сербських капитанів Мунтянської землі”. Їx послом приїхав якийсь Іван Юріїв, родич того митрополита сербського Гавриїла, що переїздив весною через Україну до Москви. Оповідав, що Серби підняли повстаннє на Турків і коло Дунаю стоїть їx більше 40 тисяч, під проводом виборних капитанів,. що становлять їх верховну раду 16). Грамоту привезену тим Йованом Джорджевичом дали Ржевскому відвезти до Москви. Вона починалася такими словами (подаю в доволі свобіднім перекладі з московського “списку”-на жаль, він не всюди робить вражіння доброго “розуміння ориґіналу):