Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
19) Акты XIV с. 213.
20) Дуже характеристичний лист Поклонського до В. В. Бутурлина з 5 (15) серпня в Актах XIV с. 198: “Коли б мене Золотаренко не посилав, було б богато доброго, а тепер трудно мені людей зібрати; хоч вся чернь готова, але Ляхи їx обступили, не можуть так далеко до мене прибігати на суд. Все діло в Могилеві: коли він у нас буде, богато козаків матиму против Татар, котрим король дав 300 тисяч і вони справді йдуть під Смоленськ. Тому, добродію, в. м., зволь представити й. цар. вел., щоб мині хоч трохи ще людей прислав: я кинусь, хоч би й голову положити під тим містом. А коли наближуся, то вже чернь до мене кинеться і поможе бити неприятелів й. цар. милости... Городи поблизу Могилева, звідки я міг би мати козаків, жовніри окружили, й (люди) не насміляються, тому що я далеко. А треба доконче
В звістках з того часу дійсно вже виступають і “козаки полку Константина Поклонського”-Акты XIV с. 217.
21) Акты XIV с. 151. Як бачимо, тут стилістична неувязка: лист звертається до якоїсь одної особи, а не до всеї колєґії бурмистрів і райців. Чи тут щось упущене (означеннє властивого адресата), чи протопоп так постилізував-до всіх взагалі і до кожного окремо?
22) Се про Золотаренка так!
23) Тут московський перекладач наплів, так що я більше вгадую зміст, ніж буквально перекладаю.
24) Обох гетьманів-начального Хмельницького і наказного Золотаренка.
25) Акты XIV с. 153.
26) Тамже с. 294.
27) Тамже с. 299.
28) Тамже с. 335-6.
29) Тамже с. 379-380.
30) Тамже с. 170.
31) Кілька штрихів до тутешньої ситуації дають зізнання козаків, що вийшли з Золотаренкового табору 3 і 4 жовтня н. ст. (Памятники III с. 207-8): Під Ст. Биховим стоять трома таборами: від Могилева полк Золотаренка-його брата Тимоша (що заступає Василя-бо той пішов до царської ставки з тисячею комонника), і Подобайло (так), котрого заступає Попович. Другий від Н. Бихова- стоїть Пашло (?) з Стародубським полком, полк Забіли, котрого досі нема від царя: кажуть, що засланий на Сибір. Третій на оболони над Дніпром: полк ніжинської піхоти, коло трьох тисяч, під проводом Кобиляцького.
Всього війська один бранець нараховував 40 тис., але другий поправив, що тільки 20. По селах всюди мають залоги, а за Березину ходити не дозволяють. Війська не прибуває (з України). З околичних волостей мало що вступає до козаків, тільки з Нового Бихова 100 пописалися. В Могилеві московська залога і Поклонський з своєю дружиною. З Москвою козаки не сходяться, в козацькім таборі нема жодного Москаля, тільки хіба чата з чатою зходяться-тоді одна одної не чіпає.
Забрану в Гомлі старшину післано до царя, угорську піхоту “роздано між курені”, а піхота німецька і пахолики стоять разом (“в громаді”), у них нічого не брали, вони ходять вільно і їx до всього беруть-ходять з козаками на чати, і ніхто з них не передався “до валу” (до обложеного Старого Бихова).
На Сіверщині нема залог ніде, ні по замках ні по містах-всіх на голову вигнано під Бихів.
НАКАЗ ГЕТЬМАНОВІ ЙТИ ПІД ЛУЦЬК, ГЕТЬМАН У КИЇВІ, В СЕРПНІ 1654, ВІСТИ ТАФЛАРІЯ — ПРО ЗНОСИНИ МИТРОПОЛИТА З КОРОЛЕМ.
Самому гетьманові царський уряд спочатку не хотів давати якихось конкретних стратеґічних завдань-очевидно почуваючи свою повну некомпетентність в обстанові українського театру війни. Відповідаючи, з сотником Якименком, на лист Хмельницького, писаний після київської наради, на його поради-не здаватися на лядські прелести і як найбільше енерґійно наступати на білоруськім фронті, і дати директиви українським і московським силам на Україні, що вони тут мають робити цар обмежився тільки загальними побажаннями. Подаючи до відома гетьмана, що він посилає на Оршу-в глибину білоруської території, в обхід Смоленська свою армію під проводом Черкаского, цар писав 24 с. с. липня (3 серпня): “А тоді Б. Хмельницькому, гетьману й. цар. вел. війська Запорізького, з стольником нашим А. Бутурлиним і всім нашим військом іти б на корунні й литовські городи, на залюднені місця 1), де можна сподіватися польського й литовського війська, і промишляти над польськими і литовськими городами і містами, щоб не утратити нинішнього літа. А на котрі городи тобі гетьманові з стольником нашим іти, і ми се діло положили на тебе”.-Нехай тільки гетьман промишляє над неприятелем і сповіщає про се царя 2).
Але
Наказ Бутурлину дано 9 (19) серпня, а до гетьмана, після останніх досвідів з Золотаренком, що значить розгойдати козацький штаб, вислано спеціяльне посольство: дворянина Ів. Ржевского з піддячим Гр. Богдановим, з дарунками, грамотами і устними арґументами про необхідність сього походу.
19 (29) серпня вони були у Київі і тим самим днем датований лист гетьмана, післаний з Київа з його агентом Тафларієм Греком 5). Але Ржевский гетьмана не бачив, і навіть не згадує в своїм звідомленню-очевидно не застав, бо инакше не мав би клопотів про підводи до фастівської кватири. Воєводи посилали в сій справі до полковника, щоб він велів дати послам підводи і провідників; полковник відповів, що готових підвод він не має, і щоб їx зібрати по селях (“в уЂздЂ”), треба йому 2-3 дні. Тоді воєводи послали до війська і бурмистра: веліли їм говорити, щоб вони для скорости зібрали з київськими міщанами хоч невелику скількість підвод. Але бурмистр прийшов до воєводи тільки з тим, аби заявити, що за царською грамотою з міщан ніяких підвод брати не можна, і він підвод дати не може. Посли мусіли їхати своїми кіньми. Епізод дуже інтересний для тодішніх адміністраційних взаємовідносин, але жалко, що зайнявшись сею підводною справою, посли нічого не написали про сей приїзд гетьмана 6).
Маємо про нього таку реляцію київських воєводів:
Августа в 12 день приїхав до Київа з обозу війська Запорізького гетьман Б. Хмельницький та писар Іван Виговський з товаришами, а з Київа поїхали до себе, до обозу 18 серпня. А бувши в Київі оповідали воєводам: прийшли до них до Київа з полковником Тетерею посли від ногайських мурзів, четверо Татар: Караш з товаришами; гетьман відправив їх договорившися і заприсягши на тім, що ногайські мурзи і улусні люди прийдуть до гетьмана “на схід” (зійдуться з військом), і тоді гетьман з тими мурзами піде зараз на коронне військо 7).
Се також дуже характеристична риса-що гетьман і полковники, приймаючи ногайських післанців ані подумали зробити участниками сих переговорів царських воєводів. Не втаємничив їх гетьман і в ті справи, що привели його до Київа, а можна думати, що се були вісти привезені Тафларієм про зносини київського духовенства з польським урядом. Гетьманський штаб висилаючи Тафларія до Москви, щоб він поінформував царя про всі польські замисли, мабуть уважав потрібним провірити докладніше, що то були за посольства від митрополита до короля, донесені раніше Рафаїлом, тепер розкриті Тафларієм. Треба було докладніш випитати митрополита і уставити з ним разом певну спільну лінію тактики. Але в листі до царя, висланім з Тафларієм і датованим, виходить, переднім числом-19 (29) серпня, гетьман про се не згадував, а рекомендував царській увазі ті відомости про політику Польщі, Молдавії і Семигороду, що вдалося Тафларієві зібрати 8).
Лист до Золотаренка, датований 16 серпня, стоїть в очевиднім звязку з ногайським посольством. Докоривши Золотаренкові, що він не інформує його про операції на білоруськім театрі, гетьман сповіщає його, що по смерти хана йому вдалось уставити приязні відносини з Татарами, і він вибераєтья разом з ними на Ляхів 9).
Сим вичерпуються наші безпосередні звістки про сей приїзд гетьмана до Київа, але дещо світла може кинути те що потім Тафларій розповів у Москві.
В московськім протоколі зазначено, що бувши в Варшаві вязнем (попав в неволю ще під Берестечком разом з своїм свояком чи товаришом Юриєм) Тафларій сього року був покликаний до короля, і той його обіцяв пустити на волю, з тим щоб Тафларій і його товариш Юрий відвезли його універсали в військо Запорізьке і аґітували там в польських інтересах. Для заохоти король сказав Тафларію, що православне духовенство по давньому хоче бути під королівською рукою: митрополит і ріжні инші духовні персони присилали з тим ченців до короля.