Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Далі Матвеев сказав: “Стало відомо й. ц. в., що кримський хан хоче йти війною на запорізькі городи, і ти, гетьмане, писав, щоб воювати його: побудувати на Дону струги, а на Дніпрі човни і післати їх (на Крим). Отже скільки думаєш виготовити (човнів) на Дніпрі, по скільки чоловіка сяде в човні, і скільки війська думаєш зібрати й післати Дніпром на Дін, так щоб не посилати на Дін реєстрових козаків?”.

Гетьман на се сказав: “Вел. государ за його чолобиттєм велить вислати човни з Дніпра ¹⁸) на Дін, і з Дону йти війною на кримського хана. Але тепер сього не можна зробити, бо крім реєстрових козаків нашвидку нікого не можна зібрати; а коли реєстрових посилати (на Дін), то йому, гетьманові, самому нема на що більше надіятися! Прислана була йому царська грамота, написано в ній було, що буде

в поміч кн. Трубецкой з товаришами, з великим військом. Після того прислано другу грамоту, що велено іти в поміч гетьманові В. Б. Шереметеву з товаришами. З того вийшла проволока (мешканье). Коли б князь А. Н. Трубецкой прийшов був тоді, як його згідно з царським наказом чекали (на Україні), тепер був би спокій. Бо царське вел. приймаючи їх під свою руку, хотів їм помагати військом. Тому як прийшли вісти, що на Запорізькі городи наступають неприятелі їх, вони, гетьман і військо з тими відомостями посилали до царя своїх послів: Данила Виговського і полковника київського Антона, і сі посли привезли царські грамоти, що до В. Б. Шереметева і товаришів післано такий наказ, аби як тільки гетьман їм напише, зараз вони мають іти до нього, без якого небудь проволікання. Згідно з сим указом він, гетьман, богато разів посилав до В. Б. Шереметева, але той відписав йому, що такого царського указу йому не було. З того в Запорізькому війську сталася велика трівога (великое сумнЂнье), аж доки не довідалися певно, що В. Б. Шереметев з військом іде.

“Як же Бог поможе неприятелів відігнати, тоді я велю полковникам і всій старшині робити човни, зроблять їх 300 або 400, а в кожний човен сяде 70 чоловіка. Я тепер післав на Дін бужинського сотника Лукіяна Сухиню ²⁰), а з Дону просив ²¹) післати відповідних людей до калмицьких тайш, аби вони на козацьке проханнє пішли війною на хана, на Молочні Води, а звідти на Перекоп, а що з тої посилки вийде, про те дам здати” ²²).

Матвеев став виправдувати Трубецкого, що справи його затримали на Білоруси, а так само Шереметьева, і при тім зробив увагу, що гетьман тим часом і з власними силами міг противстати невеликому польському війську і не дати знищити пограничних міст: “Що В. Б. Шереметев іде не швидко, відомо тобі самому, яка тепер трудна дорога, і не можна йти спішно. А що ми чули про коронного і польського гетьманів, що вони прийшли під Бушу з 20 тисячами, і спустошили богато городів, то такому війську міг би ти і з військом Запорізьким противстати не чекаючи Шереметева” ²³).

Гетьман, зрозуміла річ, був дуже ображений таким завваженнєм і відповів на се: “Коронний гетьман ніяких городів не спустошив! Ті городи і перед тим були порожні-від Татар і від нас, як туди військо ходило, а люде з тих городів, від самого Дністра вийшли на другий бік Дніпра ²⁴). Але як стався бій під Браславом і вбито там наказного гетьмана Васька Томиленка, тоді козаки з Браслава вийшли- сподіваючися приходу Орди, і Браслав спалили, щоб неприятель не мав де стати. А мені з нашим військом не можна було йти: я не зібравши всього війська ніколи не ходив. Царським городам ²⁵) досі ніякої шкоди не було. А як тепер прийде боярин В. Б. Шереметев з військом, то ми за божою поміччю, покладаючися на щастє цар. величества підемо на неприятелів” ²⁶).

Матвеев поспішив змінити тему, побачивши невдоволеннє гетьмана: “Вел. гос. велів тобі сказати: його цар. в. зволив зробити Київ столицею, на випадок свого приходу збудувати царський двір і покої на всякі потреби. Хоче він зробити Київ столицею і двір свій учинити на те щоб помолитися образові пречистої і святим мощам Антонія і Теодосія й инших святих, і для того також, що як буде Київ столицею і буде там двір й. цар. вел., то прихід його цар. вел. буде грізний неприятелеві-польському королеві”.

Гетьман відповів здержливо і ухильчиво:

“Се в волі й. ц. в., яку йому бог дасть гадку, не тільки Київ, але й все-його цар. величества. Що він постановив зробити Київ столицею і зробити там свій двір- се йому бог дав гадку, а ми такої його ласки дуже жадні” ²⁷).

Матвеев очевидно відчув сю здержливість і не став розвивати сеї теми, але ті питання, що він далі ставив

гетьманові, очевидно увязуються льоґічно з нею, спитав, що думає гетьман про замір турецького нападу “на Запорізькі городи”, донесений цареві: де саме сподіватись того нападу і як від нього боронитись?

Гетьман поставився до сього скептично: “Турецький султан на україну царську (Московську) і на Запорозькі городи наступати теж не може. (По перше), дорога дальня, не то що зимою, але й літом пройти її не можна, бо ті краї, котрими йти, всі спустошені, а Турки люди вибагливі (нежные), без провіянту ніколи не ходять. (По друге) турецький султан розсварився в Венеціянами і з Сербами, і Серби Венеції помагають, і Туреччина терпить від них великі шкоди”.

Артемон (Матвеев) сказав: “Вел. государ велів тобі сказати-“Стало йому відомо, що султан хоче вислати башів по волоського і мунтянського господаря, щоб відібрати у них володіннє, а правити башами-бо недовіря тим господарям. Що як-би післати їм в поміч тисяч 8-9? Цар. вел. має певну відомість, що вони були б раді такій помочи”.

Гетьман відповів: “Під сю хвилю післати поміч мунтянському і волоському (господареві) цілком не можливо, бо наступає неприятель (Поляки) і орди. Султан на господарів своїх башів не пошле-побоїться, щоб вони від нього не відступили. А про мунтянського господаря є така відомість, що він набрав війська тисяч 20, і воно стоїть на турецькій границі”.

Матвеев тоді переказав таку інструкцію: “Вел. государ велів тобі сказати, що мунтянського господаря з волоським треба сварити, викликати між ними ворожнечу, (і сею сваркою відвести їх від польського короля і хана)-відповідно до того що ти писав цар. вел. що волоський і мунтянський господар хочуть іти з кримськими людьми на Запорозькі городи” ²⁸).

Гетьман відповів: “Тепер до волоського і мунтянського господаря посилати і їх сварити ніяк не можливо, через наступ неприятелів: польських і кримських людей. Як вони вступляться або вдасться їх побити, то я зараз пішлю, згідно з указом й. цар. вел., і думаю що їx (господарів) можна посварити-бо й так між ними згоди небогато. А про се що Венгри, Волохи й Мунтяни польському королеві помагати не будуть, єсть у мене певна відомість”.

Тоді Матвеев переказав новий військовий проєкт московського уряду: “Вел. государ велів тобі сказати, що для охорони від наступів польського короля і кримського хана в тих місцях де ти їх сподіваєшся, треба завести ²⁹) на 10 тисяч салдатських полків-крім тих що вписані в реєстрі. Щоб навчити їx салдацькому строю, цар пришле полковників, полуполковників і майорів, капитанів і всяких урядників-салдацького строю офіцерів, а коли навчаться, призначить полковників і урядників з людей салдацкому учению навичних. На прогодованнє сих 10 тисяч салдатів треба давати як платять салдатам: по 5 золотих польських на місяць, із тих “скарбів” (доходів) що збираються в Запорозьких городах. І сі салдацькі полки мають стояти в тих городах, де можна сподіватись нападу польських і кримських людей-доки Бог не дасть замирення”.

Гетьман сказав: “Тепер завести салдацьких полків, окрім реєстрових козаків, не можна ніяк, тому що наступили неприятелі, коронний і польний гетьмани, і кримські люди. А як дасть Бог-неприятелі відступлять, або буде над ними перемога- тоді гетьман дасть знати про се цар. вел.

Артемон сказав: “Стало відомо вел. государеві, що в Запорозьких городах і в уїздах чиняться людности (жилецким людям) утиски і кривди від приїзжих людей, тому добре було б аби по Запорозьких городах були царські воєводи: як будуть по Запорозьких городах воєводи цар. вел., вони жилецьких людей не будуть давати в обиду проїзжим людям, і від усякої кривди будуть їх боронити”.

Гетьман сказав: “Тепер цар. вел. воєводам по Запорізьких городах бути не можна, бо тепер на Запорізькі городи наступив неприятель, і військо з тих городів іде за мною на неприятеля, і воєводи не могли б чинити ніякої розправи. А як дасть бог, вони відступлять, або вдасться над ними здобути перемогу,-тоді дам знати й. цар. вел.” ³⁰).

Нарешті Метвеев заважив, що довелось йому запримітити підчас подорожі-по церквах духовенство не поминає царської родини і виправдується тим, що на се не було роспорядження від митрополита. Нехай би гетьман “виговорив” се митрополитові” ³¹).