Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Коротко оповідає анонімний дневничок книги Міхаловского ч. 317, копія поправніша в іменах і датах в ркп. Оссол. 190 л. 176-7.
6) Коховский (с. 450), каже що з польської сторони впало 400; Лянцкороньский, як бачимо, виказує значно менше, але анонімний дневничок теж говорить про великі старти.
7) “Зарудного, полковника тамошнього-що служив у нашім війську, взято з жінкою, і сотників двох: білоцерковського Олексія і браславського, теж з жінками. Польний гетьман передав їx коронному, здаючи реляцію, також і верблюда(?). Але їx не довго тримано-третього дня постинано”,-анонімний дневник.
8) У Лянцкороньского не зовсім ясно, чи наступили на Демківку 6 січня, чи другого дня. Анонімний дневник каже, що приступивши під Демківку Лянцкороньский два дні шукав ріжних способів, і запалив містечко 7-го, (так
9) Міхаловский с. 739.
10) Ґолінского с. 734, лист з 9 січня до Зацвіліховского; Мясковский наводить сей факт як доказ нещирости господаря, що війшов в порозуміннє з Хмельницьким: “Боронь боже найменьшої противности фортуни-показалась би приязнь волоська. І тепер що висилає щось своїх хоругов на Україну (ще не вислав), робить то не для Річпосп., а тільки задля хана-боїться його, а инакше певно б того не зробив”.
11) В друкованому тексті Міхалов.-80.
12) Міхалов. с. 739-40.
13) Реляція Потоцкого (в тій же депеші 12 січня з-під Тростянця): “В тій розмові Татари заявили, що прийшли на послугу королеві, тому хочуть іти за волею і радою нашою, як господарів сеї землі. Я подякував і просив, щоб поки стане зимової пори, йти нам туди, де неприятель зібрав своїх людей. Вони згодилися, лишаючи собі часу, для спочинку коням після дороги, що найбільше тиждень, і не бачили в тім ніякого проволікання, так поясняючи, що коли ми рушимо наперед, то що ми пройдемо за кілька день-не можучи йти скоро з арматою, то вони за оден день надолужать. Не дуже се мені подобалося-мати їx в тилу, але щоб не тратити часу, я заявив, що рушу королівське військо в найближчий четвер, а вони підуть після нас за кілька день і теж будуть пильнувати щоб скоро зрівнятися з нами, тримаючися з правого боку. Рахують Орди на 30 тисяч, але ще ми не бачили їх у полі, і я не думаю, щоб їх було стільки, і що вони не зараз рушають, бачу тому причину, що вони чекають инших орд”-бо не всі прийшли, котрі мали йти. Хмельницький сидить тихо, і хоч трапляються добрі язики, не можуть дати про нього певної відомости. Декотрі кажуть, що йдуть полки до Умани, але я не думаю, щоб вони мали віддалитися від Дніпра, скорше там чекатимуть московської підмоги. Але нам дуже важно Умань знищити-бо занадто вона близько, і сей край, з сього боку Богу не може бути цілком заспокоєний (поки її не буде знищено). А коли б Бог дав Умань знищити, тоді від Богу і до самого Дніпра неприятель більше не мав би на що спертися. Орда хоче, щоб ми післали з їx людьми своїх (в копії тут якась помилка), щоб спробувати, чи не піддадуться, побачивши, що вже Орда цілком по нашій стороні. І колиб удалось їх дістати (прихилити?). Орда хоче привести до того, аби козаки піддавалися й ішли з нами на війну: султан розіслав від себе універсали, намовляючи її до того. Бо справді ще перше ніж він до нас приїхав, прийшло до нього зо 100 козаків з-над-Дністра, і він їм дав корогву. Прийшовши до нас тепер обіцяє їх віддати, і коли я був у султана, вже сі козаки, заступивши мені дорогу, просили мілосердя; я не від того буду, коли б вони хотіли до нас збиратись, а хоч би їм і не довіряти вповні, то до штурму все ж таки можна б їx уживати” — Теки Нарушевича 118 с. 996-8.
Перкалаб хотинський, сповіщаючи про прихід Татар, теж думає, що прийшло їx не більше як 20 тис. — Теки Нарушевича 148 с. 6.
ПОХІД НА УМАНЬ, ВСТУПНА РОЗВІДКА ПІД МІСТОМ, ВІСТИ ПРО ЗБЛИЖЕННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, МАРШ НАЗУСТРІЧ ЙОМУ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ПІДОХМАТОВИМ, ОБЛОГА ОХМАТОВА, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО НА ДРІЖИПОЛІ, БИТВИ 29-30 Н. С. СІЧНЯ, РОЗХОДЖНЕННЯ В ОЦІНЦІ ВИСЛІДУ-ВІДЗИВ ЧАРНЄЦКОГО, ОПОВІДАННЄ САМОВИДЦЯ, БЛЬОКАДА КОЗАЦЬКОГО ТАБОРУ. ОБОРОННИЙ ВІДСТУП КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, АБСТІНЕНЦІЯ ТАТАР, БИТВА ПІД ОХМАТОВИМ, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ВІДСТУПАЄ, ЕМІҐРАЦІЯ ЛЮДНОСТИ, “ДРІЖИПІЛЬСЬКІ КОЗАКИ” ЗА МОСКОВСЬКИМ КОРДОНОМ.
24 січня н. с. Потоцкий з військом підійшов під Умань, і післав наперед до залоги Чарнєцкого і Соколіньского разом з татарськими послами, що мали намовляти козаків до замирення. Але залога, маючи відомости, що Хмельницький вже йде рятувати Умань (ми теж знаємо, що попереднього дня нарешті прийшов до нього Шереметьєв під Білу Церкву і Хмельницький дійсно дав наказ війську рушати)-ані чути не хотіла про які небудь переговори. Залога, котрою кермував Богун, спалила передмістя, монастирі, що стояли за містом, і два долішні міста, перейшла до
Потоцкий з нічим звів військо, але другого дня хотів повести рішучий приступ,-щоб за кожну ціну здобути місто. Та прилетіли ротмистри післані на розвідки з Татарами і принесли відомість, що Хмельницький дійсно зближається-вже став у Ставищах. Московські язики, приведені живцем, як більш цінні (бо козаків бранців ротмистри допитавши постинали, щоб не обтяжати себе), потвердили сі вісти- що йде з Хмельницьким велике козацьке військо (в польських кругах його рахували потім на 60 тис.), але московського війська, мовляли, тільки 6000- “ті що були перед тим” (з Хмельницьким), себто корпус А. Бутурлина.
На скликаній нараді рішено кинути Умань і йти на Хмельницького-вповаючи на татарські сили, і зараз же рушили, на Соколівку і Бузівку. Бентежило се, що про Хмельницького все таки не було ніяких докладних відомостей. Особливо серед Татар помічалась якась трівога і вагання-чи їм дальше іти, чи не відстати від польського війська? Польська старшина приложила всі старання, щоб їx затримати при собі, намовами і обіцянками, і вони ніби дали себе переконати-але можливо що се вже були симптоми переговорів з козаками, тільки вони лишилися незвісними Полякам.
Коли підходили до Бузівки, 29 січня, щоб там ночувати, під'їзд приніс вість, що Орда і з нею 2 тис. козаків заложилися в Охматові. Ся відомість всіх страшенно захопила, як описує в реляції Тишкевич 2). Лянцкороньский з Чарнєцким кинулися туди і за півтори години стояли вже під Охматовим, де як оповідали-сидів полковник Пушкаренко. Чарнєцкий хотів зараз же наступати на нього, але Лянцкороньский настояв на тім, щоб почекати головне військо з арматою. Прийшла й Орда з султаном. Рішили арматним огнем розбити сей убогий замочок, і вибравши для гармат позиції почали стріляти. Коховский висловлює підозріннє, що тим не стільки пошкодили Пушкаренкові, скільки помогли зорієнтуватися в ситуації головному козацькому війську, що наступало слідом, і так воно могло бути 3).
Татарський під'їзд прилетів з вістю, що в сусідстві, за горою, стоять головні козацькі сили. Покинувши Охматів, пустилися туди оборонною рукою, заложивши табор в 15 рядів возів. Орда йшла побіч. Але було зовсім смеркло, поки вони підійшли під обоз, що заложився Хмельницький з Шереметевим-недалеко Жашкова на рівнині при потоках Багна і Бурти, що дістала від сеї битви назву “Дріжиполя” 4).
Козацьке і московське військо стріло Поляків і Татар гарматним огнем, польська артілєрія відповідала навзаєм; тимчасом польська піхота підступила, припадаючи на землю підчас вистрілів, а за нею ударила на табор кіннота. Завязалася страшна нічна битва, одна з найстрашніших яку бачила ся крівава кампанія 5).
Полякам удалось розірвати лінію табору і вірватися до середини. Особливо Москалі стратили відвагу. Вони почали вже просити пардону, гасити кноти, кидати зброю і корогви. Поляки захопили у них 20 менших гармат і обернувши зараз же почали з них обстрілювати Москалів. Але настало таке замішаннє, що прийшлось перервати стрільбу-щоб не стріляти своїх же. Кінець кінцем козакам удалось вибити Поляків з табору і замкнути його наново. Помогло їм не мало те що польські жовніри кинулися грабувати вози. Орда ж не показалася зовсім-виправдуючися тим, що не має звичаю битися поночи; “коли б нам хоч звичайним своїм галайканнєм помогли, певно би ми на вічний час Україну заспокоїли”, завважає Чарнєцкий (с. 746)-він уважав себе ініціятором сеї битви і був з неї дуже пишний, як певним реваншом Москві за її торішні тріумфи. Для козаків на його погляд се було друге Берестечко: “силу своїх лишили на пляцу, половину армати стратили, тільки з останком уйшли”.