Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Московські посли протестували против таких слів, що ведуть “меж государств на разврат, а не к тишинЂ и покою”. “Ц. вел. подданных-гетмана Б. Хм. и со всЂмъ войскомъ Запорожскимъ называет ворами не дЂломъ. А воровства их нигде не бывало, і в подданст†онЂ запорожские черкасы у крымскихъ царей ни у ково не бывали и впредь не будут. А были онЂ подданные и(з)-стари польских королей, и за великие их и нестерпимые неправды и за поругание христиански вЂры в подданстве у них быть не хотЂли, а учинилися в вЂчном холопстве у в. гос. нашего, потому что наша православна християнъская вЂра греческого закону с ними. Черкасы одно. А Магмет-гирЂю царю и калгЂ и нурадыну царевичом и имъ, ближнимъ людем в досаду ставить того нЂчево. (л. 87).

Далі московські посли докорили ханським міністрам, що хан підчас останньої кампанії посилав своїх

людей Янові-Казимирові на козаків, хоча й знав, що військо Запорізьке і вся Мала Русь перейшли під царську руку, і вийшло так, що цар післав гетьманові своє військо, а Татари, царські союзники, билися против них по стороні Поляків. “За ласкою божою і царським щастєм воєводи польських людей побили, в полон забрали, а самих гетьманів з їхнього обозу прогнали-але підчас бою з польської сторони було богато Кримських Татар, і вони робили велику перешкоду царським людям”. Сефер-казі, вислухавши так спрепаровану реляцію про Дріжипільську битву здержливо скритикував її; посли так переказують його слова-мабуть не зовсім вірно: “В тім бою царські люде забрали у польських людей 12 гармат, а більше нічого не було. Кримських людей в тім бою було небогато, та й ті против царських людей не бились; а коли б підоспів тоді калґа-царевич з військом, вони б царських людей з козаками на голову були б побили”. Посли протестували против такої нельояльности і домагались, щоб на будуче до козаків- царських підданих в повній мірі прикладався принціп: хан царським приятелям приятель, а неприятелям неприятель,-щоб і Татари козаків не воювали і їх неприятелям не помагали. Але Сефер і Меметша рішучо не погодились дати таку ґарантію (л. 87-97).

²⁰) Крим. справи 1655 р. кн. 37 л. 121 і 121, імя претендента пишиться Чобак і Чебак.

УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКІ РОЗХОДЖЕННЯ І ПОЛЬСЬКІ ЗАЛИЦЯННЯ, ЛИСТ ДО ГЕТЬМАНА ВІД ТИШКЕВИЧА, ПОСОЛЬСТВО ВІД РАКОЦІЯ- СТ. ЛЮЦ. СИТУАЦІЯ НА ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІМ ФРОНТІ В КВІТНІ-СВІДЧЕННЯ БРАНЦІВ І ПІСЛАНЦІВ, ПІСЛАНЦІ ВАЛАСЬКИХ ПОВСТАНЦІВ У ГЕТЬМАНА.

Невважаючи на сумний вислід зимової кампанії Хмельницький не кидав своїх плянів великого наступу на Поляків, що він заявив свого часу перед Матвеевим, і мабуть ширше розгорнув в посольстві білоцерківського полковника Макара Москаленка, висланого або разом з Матвеевим, перед виступом на Поляків, або слідом потім, уже в поході (на жаль, акти Москаленкового посольства досі не відомі, і тим самим ми не знаємо і сього гетьманського експозе). В наступній реляції, висланій по повороті з походу, з Богуслава 4 н. с. березня ¹) гетьман писав цареві:

“По тім як ми виправили до твого царського величества полковника білоцерківського, весь час (Ляхи й Татари) билися з нашим військом. З початку в Ма(нь)ківці з Михайлом Зеленським, полковником браславським мали бій-три дні билися, і в тім бою дуже богато вбито Ляхів і Татар, і так неприятель нічого не вдіявши назад відступив з соромом і неславою ²). Відти браславський полковник і язика нам прислав, і той перед нами сказав, що Стан. Лянцкороньский, гетьман польний, мав би ту орду, що з нами билася, аж на Кайнари відпроважати.

“Потім вийшли калґа-султан і нуреддін-султан, Муняк-солтан, Карач-бей й инші беї й аґи з новою Ордою. Вдарили були на город Торговицю в полку Уманськім, і там їx бито, і язика татарського відти до нас приведено, але той Татарин про неприятельські замисли докладно сказати не міг, тільки те що Орда йде в поміч Ляхам. Від Торговиці відступивши та Орда вдарила була на Умань, але й там тому неприятелеві відсіч дали, і язика татарського з Умани до нас приведено: він перед нами казав, що та новоприбула Орда, відступивши від Умани, зійшлася з Ляхами і завертала Ляхів назад на нас. Але Ляхи сказали, що ми вже не підемо, бо війська наші дуже втомились, покалічені, і піхоти не маємо ³). Казав також той Татарин, що на літо і сам хан має йти в поміч Ляхам.

“Тепер посилали ми до полковника уманського, щоб вистарався вістей і язика докладного, і він в Усть-Бершади за Богом товариша Філіпецкого, з хоругви Суходольского, полку воєводи краківського зловив і нам припровадив. Той Поляк на допиті перед нами сказав, що Ст. Потоцкий, гетьман кор., і Ст.

Лянцкороньский, гетьман поль., кн. Дм. Вишневецький, Балабан, Шемберг, Чарнєцкий, Корицкий й инша старшина поїхали на сойм до Варшави, щоб підняти посполите рушеннє на краї наші. А наказним гетьманом над кварцяним військом, розложеним на становищах по городах за Богом, настановили Себастьяна Маховского. А тим Татарам, що війшли (на Україну) з калґою-султаном й иншими беями і аґами, Ляхи дали 24 міста за Богом в Браславськім полку, аби та орда на тих становищах стояла до трави. і вона має стояти до св. Юрия.

“Той же язик казав нам, що в поміч Ляхам мають бути Волохи, Мунтяне, Венгри і Турки, і готовяться наступити на нас літом, а замисли мають такі-аби тільки знищити Україну, то й на городи московські йти похваляються. Для докладної відомости про неприятельські замисли посилаємо того Поляка Філіпецкого-він у подробицях про все розповість. А твоє ц. вел. з огляду на се дуже покірно, до лиця землі упадаючи, як вірні і жичливі піддані просимо-вели запомогти нас більшим військом скоро, поки ще тепер добра дорога. Бо коли твоє військо скоро не прибуде, а потім за лихими дорогами забавиться, то недай боже- до щенту городи твої неприятелі б попустошили”.

Далі гетьман просить не слухати ніяких обмов на нього-о ненависти, гніву і нелюбови” і нагадує, що він сім літ не жалував труду-і тепер готов стояти против усякого неприятеля (се видима відповідь на балачки, що гетьман не виявляє енерґії в війні з Поляками і Татарами). З листом сим, і з тим бранцем Філіпецким висилав Яська сотника богуславського і Тимофія сотника полку Уманського ⁷) з товаришами і просить їx не затримувати. Крім сього листу посли повезли листа патр. Никонові і В. В. Бутурлину з проханнями, щоб вони з свого боку клопоталися у царя про скоршу висилку війська, і щоб не вірили ніяким наклепам на гетьмана ⁸).

Москаленко тим часом не вертався, і з тим зіставалось невідомим, як поставилася Москва до козацьких проєктів великого наступу, до прохання війська і т. д. Взагалі ми не знаємо, як поставилися в Москві до Дріжипільської кампанії-бо не знаємо і того, в якім оформленню гетьман і Шереметев подали її до відома уряду. Не дістаючи відповіди, гетьман за місяць по посольстві Яська і Тимофія користується доброю нагодою-запрезентувати ефектного бранця-язика, звісного вже нам Яна Пісочинського, новгород-сіверського хорунжого і ротмистра коронного війська, котрого козацький під'їзд зловив в початку березня в його маєтности під Ілинцями. Післав з ним нове посольство,-сим разом приїхав сотник Осип Томиленко з товаришами: Климом Дубовиком, писарем Федором Томиленком і 8 козаками, вони повезли такого листа від гетьмана цареві ⁶).

“Маючи відомість від язиків татарських і лядських про неприятелів, що вони разом стоять за рікою Богом в ріжних містах в Браславськім полку, посилали ми часті під'їзди по язики, і отсе недавно під'їзд наш спіймав у Жорницях Яна Пісочинського, підкоморія новгородського, ромистра королівського, чоловіка значного, що про всі замисли лядські й татарські добре знає. На допиті він нам сказав, що Ляхи й Татари відложили війну до весни, і Станислав Потоцкий, гетьман коронний, до Львова на комісію пішов ⁷), а тут з військом зістався Лянцкороньский, гетьман польний. А як проважав тих Татар що з нами билися під Охматовим, зустрівся з калґою-султаном і з нуреддін-султаном, що після того бою прийшли їм в поміч з новою ордою. І зробивши між собою на-швидку нараду, післав Лянцкороньский своїх післанців до короля, а калґа-султан свого мурзу, щоб король по Великодню, нашому стяті за два тижні ⁸) пішов з посполитим рушеннєм просто сюди на Україну. Сподіваються війська від Венгрів, Волохів, від баші сілістрійського і з инших країв, і доконче хочуть сього літа Україну звоювати-чого їм боже не поможи. Ми ж чуючи про такі неприятельські замисли то все твому ц. в. відомо чинимо, а не можучи всього докладно в листі виписати, посилаємо твому ц. в. того Я. Пісочинського і разом з ним-після нього зловленого Татарина: вони всі замисли лядські і татарські розповідять устно. Ми ж просимо дуже нас не лишить і не дати в неволю ворогам, а ласкаво заступити і більшим військом спомогти. Бо ми зложивши тобі присягу і в підданство піддавшися ні на кого не покладаємо надії тільки на бога і на твою поміч.