Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

²) Се мабуть та битва, що про неї оповідає Лянцкороньский в своїй реляції вище с. 1052.

³) В листі до патр. Никона (нижче) понад то: “тому що мавши кілька день “свальний бій” з нами під Охматовим, всю піхоту свою стратили і сильно богато було їx поранено, то не пішли з тими салтанами на нас, а визначили їм 24 городи за Богом...”.

⁴) В заголовку актів посольства вони названі Тимофієм Семеновим і Яковом Яковлевим.

⁵) Лист до Никона надрукований в Актах Ю. З. Р. XIV с. 526 без кінця, в цілости в Сибир. ст. 1636, с. 368 (тут дата: в Богуславі 26 лютого); лист до Бутурлина згадується в царськім наказі про послів 22 березня с. с.: з царської ставки в Вязьмі їх відправлено до Москви і відти до гетьмана- л. 372-3.

⁶) Уривок сього листу, без кінця надруковано в Актах Ю. З. Р. XIV с. 557, повний текст в Сибир. ст. 1636 с. 378-382, він має тут дату "в Богуславі 23 марта”,-але ся дата мені здається

непевною, бо занадто пізньою. Насамперед, ми маємо листи Хмельницького 21і 27 березня (с. с.) видані в Чигрині, і тому мало правдоподібно, щоб він був в Богуславі 23 с. с. березня. По друге, Пісочинського зловлено в перших днях березня н. с. або навіть при кінці лютого (на допиті 22 квітня в приказі він казав, що його зловили "тижнів 9 тому”),-мало правдоподібно, щоб такого цінного бранця мариновано між козаками цілий місяць, або й більше, а не післано цареві скорше. По третє-як побачимо далі, саме десь коло 24 березня с. с. приїхав з Москви Москаленко з дуже важними царськими резолюціями. Коли Томиленка висилали 23 або 24 березня, то природно було б згадати про його приїзд і одержаннє резолюцій, як не в листі, то в додатковій цидулці, а сього нема. З другого боку-гетьман в сім листі не висловлює нетерпеливости з приводу такої довгої проволоки з відповіддю на післані з Москаленком пропозиції, як се бачимо в листі гетьмана з 21 березня. З усіх тих причин я думаю, що лист з Томиленком був висланий значно раніш: може 13 березня с. с., може навіть 3-го, — але взагалі в першій половині березня с. с.

⁷) На боці приписано поясненнє, очевидно московського приказного: "платить заслугу денежную”.

⁸) Православний Великдень того року припадав на 25 н. с. квітня, так що 2 тижні по Великодні се 9 н. с. травня, себто кілька день по св. Юрі, що фіґурував в попередній реляції гетьмана як сподіваний початок нової війни. Приблизно ж до сього часу належать відомости про козацьке військо від військового цирулика, захопленого польським під'їздом під Уманею і допитуваного 19-го березня. Не богаті, що правда. Сказав сей цирулик, що Хмельницький в Білій Церкві, Москви при війську коло 6 тис., також до Київа прийшло щось московського війська, але загалом затрівожені (Москалі), побачивши по дорогах богато своїх постріляних, обтятих, без рук і без ніг кажуть, що й тікати почали. Козаки сподіваються великих чужоземних військ (по польській стороні, в майбутній кампанії). Лист Тишкевича з 18 і 19 березня-теки Нарушевича 148 с. 84, ркп. Осоліньских 3564 л. 439 об.

⁹) Акты Ю. З. Р. XIV с. 563-6.

¹⁰) В копії “оть Чигрина”, але се очевидна помилка: гетьман поясняє, чому він кинув військові становища, що стояли в контакті з московськими становищами під Білою Церквою.

¹¹) “Естлибы дерзати без воли нашей имЂли”. Дерзати мабуть-в розумінню: насмілялися виїздити?

¹²) “касайских мурз” в копії-чи не “ногайських?”.

¹³) Акты Ю. З. Р. XIV c. 561.

¹⁴) Білгород. стола ст. 382 л. 148-9, тут дата 23 березня, але се очевидно день отримання розпорядження, а в Дворцових Розрядах новий розподіл воєвідств під днем 11 березня, с. 461: “того ж дня післав государь до Білої Церкви В. В. Бутурлина і Г. Г. Ромодановського, а В. Б. Шереметеву і Ф. В. Бутурлину велів з Білої Церкви приїхати до нього”. При тім небезінтересна подробиця: при зборах сеї армії виявилося, що з Москви повтікало богато людей від бояр і всякого чину людей, забравши коней і одежу, і збираються по лісах: хочуть їхати до гетьмана Б. Хмельницького, а своїй братії пишуть, що козаки їм обіцюють маєтности. Цар дав 3 травня с. с. наказ Бутурлину в порозумінню з гетьманом виловити тих втікачів і з них чоловіка з 10 повісити “в старих городах”-Путивлі й инших, а инших вибивши кнутом відіслати до Москви. Але коли й були такі втікачі, то козаки своїм звичаєм їx закрили, і Бутурлин в червні доносив, що по всіх розвідках таких утікачів “боярських людей” “в Черкаських городах в собранье нЂт”; а хто тікає з московського війска, тих полковники, сотники і отамани переймають і висилають до воєводів. Білгор. ст. 382 л. 155, у Соловйова с. 1681-2 за документами Приказа Тайних Дел.

¹⁵) “о приязни договоры чиним”.

¹⁶) Лист Хмельницького до царя і Виговського до Милославского в актах посольства, Сибир. ст. 1636 л. 406 і 447, лист до Бутурлина Акты Ю. З. Р. XIV с. 559.

МОСКВА НЕ ПРОПУСКАЄ ДАНИЛА З ШВЕЦІЇ ДО ГЕТЬМАНА, ДАНИЛО ДОБИВАЄТЬСЯ ТАКИ ДО ГЕТЬМАНА. ШВЕДСЬКИЙ КОРОЛЬ ВИПОВІДАЄ ВІЙНУ ПОЛЬЩІ, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ, ЦАР НЕ ПЕРЕПУСКАЄ ЙОГО ДО ШВЕЦІЇ.

Приводом послужив приїзд посла від Ракоція, Стефана Луца, що їхав через Польщу до Хмельницького, ніби для того щоб нахиляти його до замирення з королем. Такий характер посередництва до польсько-українського замирення Ракоцій надавав своїм зносинам з козаками ще в попередніх листах до короля, цитованих вище ¹). Тишкевич взявся помогти Луцеві дістатися до козаків і скористав з сеї нагоди, щоб попробувати у них щастя й собі. Повідомляючи гетмана про се посольство, він наговорив від себе ріжних небезінтересних річей, так що я вважаю потрібним навести з його листа ²)

дещо, насамперед сам початок:

“Милостивий пане Хмельницький, гетьмане запорозький, мій милостивий пане і приятелю давній. Був я завсіди і до нинішнього часу приятелем в. милости, і ніколи не думав, аби наша приязнь мала коли небудь розірватися таким чином, що в. м. забувши бога і вітчину, так розлютивсь і став таким байдужим на природні свої звязки з Річеюпосполитою, в котрій єси родивсь і виховавсь! Покинув єси матір свою правдиву, відступив єси від православної віри-царгородського патріярха. Вирікли-сьтеся нас, братії своєї; пристали до мачухи-чужого народу ³), прийняли віру неправдиву, видуманого патріярха, що не має иншого походження (своєї церковної влади) тільки від царя. З ким ви побраталися тепер? з премерзким кривоприсяжником, що нікому ніколи не дотримав віри. Що ж далі? Тільки пімсти і кари божої приходиться сподіватися! Час спамятатися і дати місце розумові і обсудити кінець сих справ. Перше наповнив єси Ляхами бісурменські панства, тепер наповнив єси православними християнами, що їх (Татари) без кінця хапають у неволю ⁴) Близько трьох ⁵) тисяч! Поглянь на Подністрянські краї, між Богом і Дністром-де поділися люди християнські, котрих треба було тьмами тисяч числити? Тепер і міста всі випалені, фортеці шкереберть вивернені, попалені і поруйновані, ледви сотне місто ціле лишилося. Людей не питай-пішли в неволю і йдуть без ліку. Коли лишилася (у тебе) іскра (любови) до бога і до людей милосердя-зволь спамятатися, в. м., і вчини кінець тій згубі і упадкові держави. Се ще можливо, коли захочеш помогти, і тоді справді визволиш віру свою і заховаєш іще ту частину людей (яка лишилась)!

“Саме посилає до в. м. князь семигородський посла-він у мене,-ніякий Стефан Люцей, Венгрин, дворянин Ракоція, що був уже у в. м.-чекає безпечного проїзду до в. м. з огляду на Москву. Будь ласка (пришли) трохи своїх людей, щоб приїхали під Браслав, безпечні що до своєї цілости, й відпровадили до в. м. з огляду, що він їде в посольстві до в. м. Коли хочеш завязати переговори, не погордуй в. м. ⁶)-я допоможу всім що моя доброта піддасть-тільки аби в. м. схотів користати з моєї ради і того посольства. Бо ж і нам жаль християнства поневоленого. Москаль в. милости віри не додержить, бо у нього тільки кривоприсяжство і ламаннє спокою-се він і з в. м. учинить. Краще до матери хилитися: та щиро обійме і в непамять положить невдячність. Отже і в друге прошу і на ласку Богу закликаю: не давай тих країв в дальші утиски, а християн у таку неволю! оберни свою мужність з нами разом і з Ордою на тих віроломців-Москву! Прихилися на згоду! Хто був козаком, нехай прийме вільність; хто хлоп-нехай працює; а хто богові служив в православній християнській вірі, нехай патріярха царгородського не відступає. Пиши до мене в. м. в листах, як я до в. м.-по приятельськи і по давньому звичаю, а я з любовю прийму. Нехай не гніває тебе той лист мій-бо закон віри християнської так велить”.

В закінченню прохання забезпечити угорського посла від Москви, і показати ласку вхопленому козаками Пісочинському-“бо ті люди доброго роду і війську Запорожському прихильні”.

Гетьман очевидно постарався в можливо миролюбних тонах відповісти на всі сі нетактовности споляченого землячка. Йому, очевидно, кортіло як скорше мати у себе семигородського посла; безсумнівно-охорона негайно була вислана, і Стефан Луц виправлений до гетьмана: маємо лист Ракоція до Тишкевича у відповідь на його писання з 7 і 20 квітня, в них Тишкевич сповіщав князя, що Луц виїхав до Хмельницького, і Ракоцій дякував і висловляв надію, що се посольство послужить на користь Річипосполитій ⁷). В момент, коли Виговський вислав цареві лист Тишкевича, Луц мусів бути вже у козацькій кватирі, аде ні гетьман ні писар не вважали потрібним донести цареві зміст сих переговорів, де очевидно не було місця балачкам про замиреннє з Польщею, а навпаки-вияснялися можливости спільної акції против неї.

Безнадійність своїх пропозицій Тишкевич мусів відчути в повній мірі. Маємо його листа до Ракоція з 11 травня; на балачки Ракоція про його пляни посередництва він відповідає мелянхолійними побажаннями успіху і сумними міркуваннями, що козаки на ніяке замиреннє не підуть, “поки не здійснять своїх злих намірів, і тоді або згинуть, або понесуть відповідну кару за свої злочини”. Сповіщає при тім про під'їзд козацький під польській табор, що мовляв їм не повівся ⁸).

Реальні відносини на польсько-українськім фронті в другій половині квітня малюють нам свідчення козацького бранця Костя-“козака старинного, що перед тим мешкав на Березках, а тепер зістає з Зеленецьким, яко наказним гетьманом Хмельницького”. При кінця квітня він мав нещастє попасти в польські руки, допитувано його дня 3 травня, він розповідав:

“Зеленецький сам з 500 кіньми в Рашкові-був там на свята ⁹). Пішого війська при собі не має-все зістається в Шаргороді, над ним старшим Іван Писар, полковник.

“Після того як (польське) військо вступилося з Браслава, Зеленецький прийшовши пробув в Браславі 4 дні. Сам тільки стояв у дворі, і нікого (більше) не велів пускати до міста, аби не рабували міста. Вислав 2.000 тис. пішого війська і 150 (?) кінноти, аби позасікали в лісах табори лядські ¹⁰), і за ними мав сам іти з усею силою; але що не догонили лядського табору, повернув назад, а потім рушився з Браслава і мав свята відбути в Рашкові. Богун відправляв свята в Немирові з військом своїм.