Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
“З землі тої-з того раю що плавав в молоці й меді, втікло колишнє соняшне життє. З під весняного снігу і болота р. 1655 висувалися недогарки і непоховані трупи. З сховків по глухих борах виглядав голод і пошість; накликав їх пугач- зловіщий привид будуччини. А ціла країна оповита була невгасимою тугою, як мла широка і непереглядна” 20).
Павло з Алєпа, що переїздячи через сю країну ще літом 1654 р. дивувався її многолюдности, достаткам, дозвіллю, свій переїзд літом 1656 р. збуває кількома словами, що набирають повного свого траґічного значіння, коли пригадується описана ним іділія 1654 року:
“Козаки післали (з-під Уманя, проважати патріярха до Рашкова) дві корогви війська, і ми проїхали ті городи, що торік спустошили і попалили Ляхи на спілку з Татарами. Дороги через
Ні слова про ті села, замки, церкви, садки, гаї, млини, незчисленні маси дюдности, безконечні маси школярів, сиріт, дітей, що дивували його тут два роки тому. Все се зникло.
Польська шляхта, горда своїми кольонізаційними заслугами, закінчила цикль своєї цівілізаційної роботи в сім краю.
Примітки
1) В сїй копії, зроблений з ориґіналу архива Радивилів, чомусь замість “коронного” постановлено скрізь: кн. Литовського.
2) Місце мабуть попсоване, але зміст ясний.
3) z iustynem-не зрозуміло.
4) Markowie
5) nieznim, думаю, що треба читати: meznie.
6) Kristyapola-теперішня Христинівка коло Уманя.
7) Так Поляки називають Менґлі-ґерая, з огляду що був підлітком.
8) Orazkow.
9) iuz cma ida (утікачі з браславщини), a coich napdezila (орда) pod ten czas krotki. Стиль листів взагалі дуже стислий, уривчастий, і місцями не легко його зрозуміти”
10) Теки Нарушевича 148 с. 75, дата 18 березня, Кубаля поправляв її на 18 лютого (с. 403 прим. 101), але така рання дата не підходить до змісту, а ідентичність приписки сього листу (відомости козацького цирулика, приведеного до польського табору) з таким же фіналом листа до Радивила, датованого 19 березня, показує, що лист до воєводи берестейського писаний таки 18 березня.
11) Не берусь виправляти!
12) ркп. Осолін. 3564 л. 337-9, копія позначена 19-м березня.
13) Імення копіїст покрутив.
14) Islenicze.
15) Zitareyko.
16) Теки Нарушевича 148 с. 1001-5, без дати, але згадки про велику пятницю і великдень показують, що писалося в останніх днях березня.
Доповпеннєм служить лист Лянцкороньского до короля зі Львова 12 квітня: звиняючися перед королем за свій виїзд з війська, обіцяє як скорше повернутися, довівши до якогось кінця своє лікуваннє, і далі пише: “Хоч п. воєвода чернигівський мені про се не пише, але від ріжних жовнірів маю відомість, що потім як пішли салтани, то і всі Татари пішли до Білгороду; одні мають вернутись, инших поворот сумнівний. Вони ж мене інформують, що наші розїздилися з війська без виповіди, так що одні хоругви треба цілком звинути, й під иншими дуже мало лишається, а в комплєкті нема ні одної; мотиви сеї утечі-відомість, що комісія (в справі заплати війську) відложена на останні дні марта, не відбулась, і вони не дістали ніякої нагороди за свої труди і невчаси. Третє, що Богун з Нестеренком став у Немирові, дві милі від Браслава, має при собі дві тисячі Москви й козаків. Хлопи ті що мали свої таємні сховки по непролазних (niezbrodzonych) лісах між Богом і Дністром, знову готовлять бунти і до купи збираються”.
Щоб заохотити Татар до нового приходу на Україну він, Лянцкоронський, від себе післав уже до них післанців, заповідаючи свій приїзд під Браслав “на Юра”, і просить короля, щоб коли від нього їхав би посол до султанів, щоб до нього вступив на Поділлє, аби він йому міг дати вказівки, до кого звернутись і кого “уконтентувати”, щоб побудити до нового походу.- “Бо тих Татар не що инше привело до виїзду з України, як тільки голод на коней, що
Варшавські вісти з листу канцлєрового покойового, з 23 квітня, у Ґоліньского с. 741:
“Татари, котрих була досить велика орда прийшла, 80 тисяч, набравши дуже багато людей, пішли на свої кочовища, лишивши наше військо в великій небезпечности. Дуже воно мале, нема і 5 тисяч, бо одні хоругви позвивано, а з инших товариство, ротмистри, поручники, полковники по домах своїх пороз'їздились. А неприятель, то почувши, присунув кілька своїх полків під наше військо-тільки дві милі. Бог зна, що там тепер з ними діється, бо й армати мали тільки 5 гармат, куль 200, пороху бочок 30-так пише п. гетьман до й. м. п. канцлєра”.
17) IV с. 131.
18) 1 с. 463.
19) Про 1000 церков властиво говорить Тишкевич.
20) III с. 206
21) IV с. 195.
ПЛЯНИ НАСТУПУ НА ПОЛЬШУ-РЕЛЯЦІЯ ЦАРЕВІ З БОГУСЛАВА, 4 БЕРЕЗНЯ. ПОСОЛЬСТВО МОСКАЛЕНКА, ПОСОЛЬСТВА ЯКОВЕНКА І ТОМИЛЕНКА, ПЛЯНИ КАЛМИЦЬКОГО НАСТУПУ НА КРИМ І ПОВНОЇ БЛЬОКАДИ КРИМУ, ЦАРСЬКА ЗГОДА НА ОПЕРАЦІЇ І ВИСИЛКУ НОВИХ СИЛ НА УКРАЇНУ. ПОСОЛЬСТВО КЛИМЯТЕНКА-ГЕТЬМАНСЬКИЙ ЛИСТ 2 КВІТНЯ.
Але не можна не дивуватись і тому незрушимому стоїцизмові, з котрим козацьке військо придивлялося сій руїні західньої козацької провінції.
Хмельницький стояв під Лобачовим, потім під Богуславом. Висилав під'їзди щоб дістати добрих язиків і мати докладне поняттє про стан польського війська, польсько-татарські взаємовідносини, їх пляни і наміри. Ми чули оповіданнє Лянцкороньского про такий під'їзд під проводом Золотаренка і Заленецького десь у першій половині лютого (Коховский називає провідниками Богуна і Зеленецького) 1): Про деякі побачимо слідом оповідання самого Хмельницького. Перед своїми, перед московським урядом Хмельницький і Шереметев старалися спільними силами представити ситуацію в можливо користнім світлі. Дріжипільський кошмар в представленню їх та їхніх підголосків перетворявся навіть в чистий козацько-московський тріумф над Поляками та їх союзниками! На жаль ми не маємо офіційних реляцій обох вождів 2), але дещо можемо зміркувати з записок Павла Алєпського, що був під той час у Москві, цікавився вістями з України, і зазначив дещо з того, що говорилося з приводу їх.
Я вже згадав цілком лєґендарне оповіданнє уличного характера про погром заданий Ляхам: як вони обложили Хмельницького, застукавши його цілком несподівано з невеличким відділом. Перетяли всяке сполученнє його з військом, так що всі листи, післані до полковників попадали в лядські руки; але він у крайній небезпеці пішов на розпучливу штуку: вийшовши з свого замку, сполошив Ляхів криком, що йде сам цар з військом, і се так налякало неприятеля, що він без памяти кинувся тікати, а козаки вибили його до ноги (цікаво, що московське військо в тім не згадується зовсім!) 3). Дещо конкретніше оповіданнє Павла, написане в поясненнє нового царського походу на Білорусь. Цар мовляв набрав охоти до сього нового походу особливо по тім як побачив присланих від Хмельницького бранців: Татар, Ляхів, Венгрів, Молдаван і Німців і довідався про його побіду, здобуту завдяки страхові, яке викликає в неприятелів імя царя 4). З слів Павла виходить, що бранців приставлено до Москви в середніх днях березня. Очевидно, се були бранці не з Дріжиполя, а наловлені пізнішими козацькими під'їздами. Але в супроводі сих бранців і дріжипільський кошмар не без успіху перетворено в блискучий тріумф над Ляхами, а браславські гекатомби в сій міз-ан-сцені пройшли малопомітно 5).