Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
В сій розбіжности відносин обох контраґентів в їх поглядах на Переяславську умову як на форму тимчасову, котру можна потім змодифікувати і змінити на своє, полягають труднощі правно-державної кваліфікації нових взаємовідносин. Але для історика важніше уставити реальні відносини і фактичне становище учасників їx. Для сього нам прийшлося глибше війти в деталі сих переговорів, з огляду на велике значіннє впливи, що вони здобули для дальшої долі України й її народу.
Примітки
1) Акты X с. 770, т. XIV с. 199-204.
2) Новий перегляд сього питання-використовуючи почасти і післявоєнну літературу (але не вповні) подав Анд. Ів. Яковлев в цитованій вище розвідці: Договір гетьмана Б. Хмельницького з Москвою
3) Не бракує й пізніш таких виразів як “Малороссійское государство” (довідки стародубського воєводи стольника Хлопова 1666 р.-видав. Модзалевський в Зап. Іст.-філ. Відд. Акад. II с. 53-4).
4) А. І. Яковлев помиляється, ніби то козацькі посли самі запропонували, щоб воєводи були в Київі і Чернигові (с. 600); вони очевидно противились як могли сьому намірові московського уряду-завести воєводів в більших містах України.
5) Покликання “Варягів” чи організація “хліборобів”?, Хліборобська Україна, V с. 313-4.
6) Юридична природа злучення України з Москвою, Літ.-Наук. Вістник 1914, І.
7) Сей погляд приймав проф. Слабченко, Малорусскій полкъ с. 27, я в “Переяслав. Умові” с. 30, В. Липинський в “Україні на переломі” с. 28 дд., А. Яковлев с. 615. З російських учених васальство добачали Сокольський, Мякотин, Покровский.
VIII. ВОЄННІ ОПЕРАЦІЇ І ДИПЛЬОМАТИЧНІ ПЕРЕГОВОРИ 1654 РОКУ.
СИЛКУВАННЯ ПОЛЬЩІ ВЕРНУТИ СОБІ УКРАЇНУ-ВАРШАВСЬКІ НАРАДИ НАД НАСЛІДКАМИ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО АКТУ, БОРОТЬБА З ОПОЗИЦІЄЮ ПАРАЛІЗУЄ ЕНЕРҐІЮ УРЯДУ, КОРОЛІВСЬКІ УНІВЕРСАЛИ ДО УКР. ЛЮДНОСТИ.
Не вважаючи на те що ще літом московські посли, Репнин з товаришами, як тільки могли вияснили польським сенаторам необхідність замирення з козаками, коли не хочуть допустити до московської інтервенції, — тепер, коли Москва прийшла на Україну і проголосила протекторат царя, се впало на польські державні круги як повна несподіванка. Розвідча служба була так лихо поставлена, що тільки через місяць після присяги зложеної гетьманом прийшли про се відомости до уряду і застали його цілком неприготованим до такого обороту. Папський нунцій переказує в своїй реляції, як йому король оповідав про сей пасаж на авдієнції 22 лютого: король саме йшов до столу, коли йому принесено листи від польного гетьмана з повідомленнєм, що козаки-бунтівники зложили присягу перед московським послом і передали йому міста: Київ, Переяслав і Білу Церкву, їх священики не хотіли присягати, через деякі реліґійні розходження з Москалями, а найбільше тому, що вони підлягають иншому патріярхові, — але таке побоюваннє, що їx силоміць змусять таки до сеї присяги. Ся відомість, каже нунцій — викликала велику трівогу, бо коли самі Московіти не становлять нічого великого, то союз їх з козаками може осягнути успіхи такі, що їx не вдасться й поправити; сойм мусить звернути всю енерґію на потрібні приготовання, щоб їм запобігти, і можливо, що прийдеться звернутись по поміч Татар-хоч як се було б неприємно з становища против-турецьких плянів 1).
До сеї громової вістки все йшло собі доволі спокійно і без якої небудь трівоги. Король, повернувши з походу, з невеличким гуртком сенаторів, відбув нараду над ситуацією, між иншим і над справою козацькою; ситуація була неясна-але не здавалась ні гострою ні небезпечною. Посольствами до султана, хана й инших васалів Порти сподівалися розвести козацтво а його союзниками: ізолювати його і змусити покоритися королеві; а як хан не схоче розірвати з ним союза-нехай змусить козаків на підставі союзного договору іти разом з Ордою на Москву. З Хмельницьким завести переговори і старатись відвести від Москви, а як ні-то підняти старшину против нього, перекупивши її грошима. Одночасно приготовити військо і коли б Хмельницький не хотів іти на капітуляцію-непокоїти козаків наїздами і тим способом нахиляти їx до повороту під королівську владу 2).
Одним словом-дух нашого Кисіля не вмирав між польським сенатом. Маса проєктів, оден кращий від другого; трудність хіба в тім, що всі сі проєкти одночасно здійсняти було неможливо; треба було щось вибрати і з деякою енерґією
Та енерґії як раз для сього бракувало, бо вся увага була скупчена на боротьбі короля з опозицією, що вибухла з новою силою. Се була дійсно актуальна для шляхетського громадянства страва, а з козаками можна було почекати. Тим більше, що звідусіль пішли чутки, що серед козацького війська велике невдоволеннє на політику Хмельницького, або що його навіть і нема: вбив його Богун з направи тих козаків, що були під Сучавою 3),-так що з ним можна було й не спішити. Натомість з королем і його партією треба було покінчити негайно.
Ганебний вислід останньої кампанії, котрою керував персонально сам король, затримавши за собою права великого гетьмана, викликав страшне роз'яреннє серед шляхти.
Деж таки, трудили шляхту посполитим рушеннєм, стягли в неї таку купу податків, загубили стільки війська, і в результаті не довели навіть до ніякого формального замирення, не звязали козаків нічим на будуче, а Татарам видали на ясир безборонні краї! Шляхта напосілася, за кару, позбавити короля всяких впливів на військову справу, а перед усім змусити його призначити великого гетьмана, на вакансію що лишилася після смерти Миколая Потоцкого, а всіх причетних до шафування державними фондами-покликати до відповідальности. На соймиках понаписувано гострі інструкції й вибрано найбільше занозистих парляментаріїв на сойм, що мав розпочатися в Варшаві 9 лютого.
Але тут завзявся й король із своїми повірниками, ображений за таку невдячність за всі понесені ним воєнні труди і недогоди. Він не тільки не хотів випускати з рук коронної булави, але скориставши з смерти старого і хорого, чисто номінального великого гетьмана литовського Кішки, захотів затримати в своїх руках і булаву литовську. Себто поставити литовське військо в безпосередню залежність від себе, а польного гетьмана Радивила, сього невінчаного короля Литви-зробити своїм підручним, у всім залежним. На сім ґрунті розгорілася завзята парляментарна війна, яка протяглася аж до кінця березня, скупляючи наоколо себе всю увагу двору, сенату, шляхти. Нарешті сойм зірвано серед незвичайного огірчення, без яких небудь ухвал на війну: для сього король збирався скликати новий сойм літом. Великим щастєм для нього було, що не прийшло до збройного шляхетського повстання: правдоподібно московська інтервенція і проголошеннє війни змусило опозицію стриматися від такого виступу.
Одержавши відомости про те що цар прийняв Україну під свій протекторат, король скликав секретну нараду в сій справі. Дневник Радивила містить її під днем 23 лютого. Але серія королівських розпоряджень звязаних з сим московським інцидентом починається вже з 21-го: наведеним уже вище (с. 831) універсалом короля до старшини і козаків з закликом, щоб лишилися вірними свому прирожденному підданству. Не знати чи підписано його “заднім числом”, чи король почав свої розпорядження не чекаючи наради. Потім з датою 28 лютого маємо другий універсал подібного ж змісту-до українських міст (до бурмистрів, райців, лавників, отаманів і всеї черни) 4). Універсали адресувалися мовляв до тих вірних підданих, які ніби то ухилилися від присяги цареві: їм рекомендувалося триматися до приходу королівських, військ, і з ними при першій можливости звязатись, а тих які б неволею мусіли присягти, потішалось обіцянкою королівської амністії і ласки. Наскільки се могло бути простим літературним підходом, се трудно сказати, але мабуть в польських кругах були відомости про таких противників московського протекторату-бо одночасно, як ми знаємо, пробували звязатися з деякими конкретними особами сього напрямку, як от з Богуном. Ми бачили вище сю пробу завязати з ним відносини і противставити як вірного Річи посполитій гетьмана зрадникові Хмельницькому (с. 833). Правдоподібно таких заходів, листів, посольств і т. д. було тоді й більше-безпосереднє від короля і від ріжних. місцевих нотаблів 5), тільки ми не все знаємо.
Одночасно видано мобілізаційний наказ: Ґоліньский записує в своїм дневнику, що 29 лютого прийшов до Кракова універсал, аби ротмістри, поручики й жовніри, не бавлячися на становищах, спішно з'їздилися до війська, з огляду на велику небезпеку від Москви, Татар і козаків. Бо Хмельницький розіслав свої універсали по Руси, даючи знати, що з Ляхами ніякого перемиря нема — він згоди не учинив, тому нехай будуть готові на війну з королем і Річпосполитою, а Ляхів скрізь, де б побачили, аби убивали й мордовали, а він їм обіцює велику поміч від московського царя 6).