Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
2) Лист воєводи Лєщиньского 16 січня, ркп. Чорторийських 384 с. 29, в витягах у Кубалі III с. 395-6.
3) Лист із Львова 31 січня-у Міхаловского с. 720.
4) Малорос. переписка Оружейной Палаты ч. 13, теж у Марковича Ист. Малороссіи III ст. 26.
5) Див. вище с... про емісарів висланих на Сіверщину.
6) л. 682.
7) III с. 96.
8) Старі польські історики: Твардовский (с. 199) і Коховский (с. 417) представляють справу так, що Богун, не погоджуючися на московське підданство, сам звернувся до Потоцкого, шукаючи захисту від гніва Хмельницького (у Коховского противниками московського протекторату виступають Богун і Сірко, — коли їx Хмельницький покликав на суд за бунтованнє черни, Сірко втік на Низ, а Богун удався під захист Поляків).
9) Акты Х с. 271-2.
10) Перші вісти про скупленнє польського війська на Подністровю пішли ще з кінцем січня, зараз по виході з Поділля Татар. Ми бачили такі відомости з Корсуня, з 18 (28) січня, що Татари йдуть повз Корсунь; а з Поділля пишуть, що до Шаргорода прийшло 4 польські корогви, а до Могилева три, і погранична людність затрівожена (Акты Х с. 263). 11 (21) лютого полк. Лісницький між новинами подавав московським воєводам і то, що польські війська з'явилися під Шаргородом, і тамошній сотник, що був там з залогою, вийшов з Шаргорода, а ротмистр Окунь з трьома корогвами війшов туди (Акты Моск. гос. II с. 360). Виговський коло 25 с. с. додавав, що прийшовши до Шаргорода, Окунь несподівано напав відти на околиці Буші, побив 200 людей, забрав їх добро, і з тим пішов — чекають від короля наказу, де їм збиратись (X с. 320-343). Козацькі посли, що виїхали з Чигрина тижнем скорше, розповідали, що взагалі наступу з польської сторони нема і вважали напад Окуня маловажним інцідентом: зайняв Шаргород і посилає до сусідніх сіл по провіянт. Вигнати Поляків відти не було б трудно — але гетьман без царського указу “не сміє” — як висловилися дяки — посилати війська на Поляків, себто не важиться починати воєнних операцій на власну руку (X с. 445-6).
11) Акты X с. 327-9, теж Акты Моск. Гос. II с. 364 (той сам лист Радивила, але з ріжницею в даті: 6 лютого замість 5-го).
12) Се дуже інтересний лист, на жаль відомий тільки в московській копії- не знати наскільки зміненій, тому я його перекладаю теж (з покороченнями): “Від мене Опанаса Веремієнка, полковника сіверського, царя, государя і в. князя Олексія Михайловича города Стародуба-держави й. м. пана Богдана Хмельницького Зеновея, гетьмана війська Запорозькаго його царського величества. Чиню відомо, що приходили до нас Ляхи-хотіли нам щось зле вчинити, та ми їх за божою поміччю прогнали. Але стало нам відомо, що Ляхів зібралося (прогалина) кілька сот, і ми їх стережемось, а я, полковник, тобі стольникові і воєводі чолом бю з сотниками своїми: стародубським і почапівським і всім рицарством війська Запорозького: як дамо вістку, присилай нам людей в. поміч скоро-того ж часу, як вість дамо. А потім тобі мало пишемо, а богато чолом бємо”.-Акты М. Гос. II с. 366.
13) “Толко прошу пана и добродЂя моєго-не изволь ваша милость на меня, слугу и подножка своєго прогнЂвати ся, что по неволЂ, для великого плача и туги людцкой самъ рушил ся есми противу оного, не хотячи подати краю СЂверского, слугь в. м., п. мого мил., покімЂсть буду мати повелЂніе отъ в. м., п. и. добр. моего мил. О чемъ унижено прошу-изволь в. м., панъ и добр. мой, мнЂ нижайшему слугЂ своєму яко отецъ науку дати, что имЂю съ тЂмь чинити”-Акты X с. 330.
14) Акты Моск. гос. II с. 338, з 15 с. с. березня, і ще раз повтореннє: Акты X с. 540 з 7 квітня с. с.
15) Акты Х с. 539, Кубаля тому трохи необережно повторив се як факт, що “хоругви литовські посунулися до Ніжина і Стародуба”-III с. 165.
16) В московськім списку він зветься “Иванъ Носенской”-Акты М. гос. II с. 371 (лист з 14 с. с. березня).
17) Акты Мос. Гос. II с. 369; злегка справляю правдоподібні московські підправки.
18) Акты Х с. 397-400.
МОБІЛІЗАЦІЯ І НАСТУП НА ПОДІЛЛЮ, НАСТУП НА СІВЕРЩИНІ І НА ВОЛИНІ, ВЕЛИКОДНІЙ РЕЙД НА БРАСЛАВЩИНІ, МАРШ КОР. ГЕТЬМАНА ПІД ПРИЛУКУ, НАПАД НА БУШУ, НАСТУП НА БРАСЛАВ І ВИННИЦЮ, МАРШ НА УМАНЬ, НЕВДАЛИЙ ПРИСТУП, ВІДСТУП НА БРАСЛАВ ПІД КРАСНЕ.
Серйозні операції з польської сторони поведено в тім часі в Браславщині. Ініціятива була королева. Маємо його листа до гетьмана Потоцкого, писаного з сойму. Король нагадує свою давнішу гадку підтриману сенаторською конференцією, що військо треба тримати при лінії “і посунути в ближчі місця України”, з огляду що Хмельницький при договорі з Татарами “покори не вчинив” Висловляв невдоволеннє, що ся директива його не виконана і “хоругви так глибоко пішли в Польщу”. “При теперішній московській зраді, що вони прийняли протекторат в панстві нашім, найкращі міста переймають і обсаджують, яка б то була добра річ, коли б військо могло упередити їх замисли! Тепер же займати ті місця річ небезпечна
Старий гетьман не виявив особливого ентузіязму для свого пляну. В листі писанім 15 н. с. березня з Підгаєцької резіденції 2) згадує він насамперед, що годилось би йому побувати на соймі-взяти участь в нарадах над військовою справою,-але супроти катеґоричного наказу короля (що видимо тої присутности не бажав бо вона ще б більше обгострила справу передачі Потоцкому великої булави) він зрікається сеї подорожи на сейм 3). Обставини здаються йому малосприятливими для походу. Військо не зібране ще, не спочило по попередній кампанії, мале-а правдоподібно ще зменшиться з кінцем місяця, бо останнього березня кінчиться чверть року, а люде очевидно не заплачені. При тім вести війну на виголоджених попередніми кампаніями українських територіях дуже тяжко; краще було б повести наступ на Московські краї; хіба як що хан зістанеться союзником козаків, як то кажуть,-в такім разі прийдеться триматися сеї тяжкої і невдячної оборонної війни. Але кінець кінцем не вважаючи на всі сі міркування гетьман королівський наказ виконає і слова дотримає. 18-го березня рушив він військо на Плоскиров-як уже доніс про се в попередніх листах, наступного вторка рушив сам, але просить не покладати на сей похід надмірних надій з вище вказаних причин 4).
Справді, не чекаючи поки посходяться всі хоругви і прибуде армата, кор. гетьман досить скорим маршом пройшов північним краєм Поділля до Прилуки і 30 березня був уже тут. Погода йому сприяла, бо не вважаючи на пізній час зима тривала, і лід на ріках ще тримався. Під Ілинцями, недалеко Прилуки визначив він зійтися Петрові Потоцкому, старості камінецькому, що мав привести з собою подністрянське військо і помічний полк молдавського воєводи. Про похід сього подільського війська маємо анонімну реляцію, списану якимсь ротмистром для королевича Кароля 5), дуже докладну, з котрої нижче візьмемо деякі мальовничі деталі, а поки що зазначимо загальну схему операцій переведених в другій половині березня. Се марш гетьманського війська з заходу на схід з Плоскирова на Прилуку, і сполучений в ним марш подільського війська з-під Камінця на Ілинці, в північно-східнім напрямі 6).
В Шаргороді Петро Потоцкий видав під датою 24 березня універсал до козаків “і всеї черни в містах, місточках і селах”, даючи знати, що прийшовши в сі краї згідно з волею короля не має він заміру карати людність за зраду без розбору “шаблею”, “огнем”. “Бо між вами багато є таких, що вже побачили велику злість Хмельницького, його зраду і відступленнє від християнства, і хотіли б краще жити в пожаданім спокою, аніж щоденно звідусіль чекати погибели”. Тому з свого боку радить “вибитися з темного лукавства того зрадника та вернутися під крила й. к. м., ніж іти в тяжке і вічне ярмо московського мучення”. Всіх таких закликає відзиватися до нього, а він душею своєю ручить їм за безпечність, ласку королівську і оборону від війська (польського очевидно)-“а всякий гордий, котрий тому противитиметься, кровю своєю заплатить за смуту” 7). Сі універсали Потоцкий старався поширити серед місцевої людности, а звісний нам Окунь, користаючи з приходу більших сил, знову попробував напасти на Бушу, щоб поправити свою невдалу операцію з попереднього місяця. Анонімна реляція так поясняє сю особливу цікавість до Буші: “зібралося там чимало подністрянського гультяйства до Гречки, опришка з Калюса”.
Окунь вибрався на них сим разом з значними силами, 27 хоругвами, але не вмів заховати своєї експедиції в потрібній несподіваности. “Зараз вночи виходячи з Шаргороду звелів бити в бубни, і тим наробив розголосу, а прийшовши під Бушу, вже добре над ранком, в якій милі від неї теж звелів бити в котли; тим остережене хлопство при тих силах, які були, дало добру відправу, і як би ще був трохи там затримався, мав б не аби-який бенькет”. Потоцкий тим часом отримав тут молдавську поміч -12 добрих хоругов, під проводом полковника Войцеховского-одного з товаришів Кондрацкого з торішньої сучавської кампанії, а від гетьмана прийшов лист як найскорше йти під Ілинці. Потоцкий зараз рушив туди-але по дорозі спинився, щоб громити непокірні міста; вирубав Копіївку, Немирів, може ще й инші осади-хоча не без того, що польські реляції грішать деяким перебільшеннєм сих погромів, заданих непокірній людности 8).