Історія української літератури. Том 6

Грушевський Михайло Сергійович

За вольность єи и свой живот положити.

И як треба землею / албо тыж водою,

Вшеляко он способный / и прудкій до бою.

Потім "передмова" (що може означати не так передмову в нашому розумінні, як властиво промову, як це слово й уживається) — "зацне силному войску єго кор. милости Запорозкому: ласки божоє, доброго здоровя и щасливого над неприятелми отчизны звитязтва з несмертельной славы набыванєм автор, от в Троици єдиного Бога зычит". Це дуже інтересна похвала і апологія козацької свободи, в духу козацьких домагань признання

за ними шляхетських прав, з огляду на їх військову службу і оборону краю 1, короткий і виразистий панегірик козацьким заслугам для Речі Посполитої і осторога від тих різних проектів на скасування козацтва, що тоді обертались між польською шляхтою і дебатувалися на соймах. Це таким чином чисто політичний памфлет в інтересах козацтва, що місцями говорить буквально словами "Протестації" київської ієрархії, виданої одночасно 2.

ВЂрность поданных против / пану то справуєт,

Же им што найболшого / єсть в людєх даруєт.

Найболшую реч межи, всЂми сужу волность,

Которой в стосованю уступаєт годность 3.

1 Див. вище, с. 17.

2 Див. нижче, с. 210.

3 Гідність — в розумінню почесного соціального становища, уряду: свобода вища від якого-будь становища.

Того ми посвЂдчити могуть всЂ створеня,

Которыи з натуры прагнуть свобоженя.

Золотая волность: так єи называють;

Доступити єи всЂ пилне ся старають.

Леч она не каждому может быти дана,

Толко тым што боронять ойчизны, и пана.

Мензством єи рыцерЂ в войнах доступують,

Не грошми, але крвю ся єи докупують.

Войско Запорозкоє волности набыло

Тым, же вЂрне ойчизнЂ и кролюм служило.

Кройники о их мензст†старыє писали,

Як они неприятелей ойчистых бивали:

Морем, сухом, частокроть пЂшо, и тыж конно,

Хотяй ся неприятель их убирал збройно.

Пламя то єсть з насЂня оного Іафета,

Который з Симом покрыл отчіє секрета.

За Олекга, росского / монархи, плывали

В чолнах по мору и на / Царъград штурмовали.

Их то продки з росским ся / монархою крестили

Владимером: и в вЂрЂ / той статечне жили.

При которой и они / так стоять статечне,

Же за ню умирати / готови конечне.

Бывали межи войском / тым князЂ и паны,

С которых выходили / добрыи гетманы.

Яким и тот их гетман, Петр Конашевич, был,

Который справ рыцерских / дЂлностю всюды слыл.

О войску Запорозком / кождый может знати,

Як оно ойчизнЂ єсть по / требно, уважати 1.

1 14-складові вірші.

Украина тым войском въцале заставаєт,

А где Запорозцов нЂт, Татарин впадаєт.

СвЂдками того суть (ох!) мЂста Подолскіи

И краи Подгорскіи, / аж тыж и Белзскіє,

Где много поганин кръве / христіянской розлял,

А живо позосталых / тых в неволю забрал.

Козак, нЂ маючи нЂ зброй, нЂ шишака,

Стигает татар, бы могл / допасти лошака

Чинить здровю своєму / часто одваженя,

Бы толко неволник могл / мЂть высвобоженя

Прото,

которыи бы / хтЂли вотовати,

Жебы их знести албо / Туркови выдати,

Теды певне в туюж бы як овцЂ, сЂть впали,

Кгды бы своих сторожов псов волком выдали.

Они ойчизнЂ нашой / суть обороною,

От татар поган ых и турков заслоною.

В другій половині автор звертається до козацького війська і нового гетьмана Олифера Голуба, виконавця волі покійного Сагайдачного, аби далі додержували тих прикмет, які тільки що дістали від нього такі високі похвали:

Але юж до вас мову / мою обертаю,

Зацноє рыцерство: всЂх / вас напоминаю:

Абысте в вЂрЂ своєй / святой моцно тръвали:

И вЂрность кролю пану / в 1 всем заховали.

За которую волность / вам єсть дарована,

Же проч самого кроля / не маєте пана,

От вшеляких податков / и судов волными

Єстесте. Заслугами / своими годными.

Тую волность за клейнот / дорогій ховайте,

Заслугами своими / єще причинаяйте.

И ты днешній гетмане, зацный ОлефЂру,

Щасливе справуй войском / тым а ховай вЂру

Богу и народови тыж христіанскому, —

Чим будеш завше страшный племеню поганскому 2.

1 Очевидно, треба читати як во.

2 14-складовий вірш.

И c тым рыцерством славы / доброи набывай,

А мене в ласце своєй зо всЂм войском ховай.

Которому книжечку / тую офЂрую

И под именем всего / войска в друк дарую.

И што ся тут на славу / гетмана писало

Петра Конашевича, / на вас ся стягало!

Кгдыж Гетман не сам през ся, / леч войском єсть славный,

А войско тыж гетманом / довод то єст(ь) явный.

Гетман без войска штож єст(ь) / войско тыж без него?

Згола нЂчого не єсть / єдин без другого.

Реч кончати, творцу вас / Богу, полецаю,

Щасливого звитязтва / завше вам жадаю.

Підписано: "Вашим милостям, моим велце ласкавым паном и добродЂом, всему рыцерству єго кр. мл. Запорозкому. Унижоный и зычливый слуга и молитвенник многогрЂшный инок Касіан Сакович, ректор школ Кіїовских, сл(уга) б(ожий)".

По цім ідуть характеристики покійного гетьмана і його портрет. Перший спудей (Стефан Почаський) описує високі прикмети небіжчика, підносить особливо його заслуги в визволенні невільників-християн з поганських рук і при тім висловлює небезінтересну гадку, яка війна дозволена — оборонна, та, що боронить покривджених:

Єсть для чого гайныи / слезы выливати,

Сердцы, усты, и шатми / жаль свой освЂдчати:

Бо ото смерть горкая невчесне порвала

Славного1 рыцера, с котрого похвала

Кролю пану и Речи / Посполитой была:

Бо єго слава в многих / краях земных слыла.

Славноє войско годно / такого гетмана,

Который пилне стерег чести своєго пана.

УмЂл мудре тым силным войском керовати,

Доброго любил, злого / зась звыкл был карати.

Для тогож и звитязства / часто доказовал,