Історія української літератури. Том 6

Грушевський Михайло Сергійович

Вытхни собЂ в горных палацах,

Которых есь собЂ пожадал

Добрыми дЂлы их набывал.

За цим ідуть сім віршів з "прикладами" того, як мудрі люди неустанно підтримували в собі пам’ять смерті, і восьма на подібну ж тему — неминучості смерті. Приклади ці зачерпнені з класичної старовини, з християнської легенди, з середньовічної історії. Думаю, що вони мусять покриватися з тими "проблемами", що були зібрані в польській книжці Саковича, але, не маючи її під рукою, не можу в тім переконатися.

Наступає

біографія Конашевича, доволі незручно розділена на дві декламації (тринадцятий і чотирнадцятий спудей). Не вважаючи на деякі риторичні прикраси і відступи, вона досить змістовна і служить головним, а властиво єдиним джерелом, з якого ми щось довідуємось про славного гетьмана. Автор описує його походження з Західної Галичини, його науку в Острозі, його діяльність у Запорозькім Війську, головні кампанії, ним відбуті; далі спеціально спиняється на його щирості в вірі, заходах на користь "руської релігії", описує відновлення православної ієрархії, останню, Хотинську кампанію, передсмертні розпорядження гетьмана і його смерть. Я наведу цю біографію цілу, розділюючи її на часті, відповідно до змісту, а не так, як розриває її на дві декламації автор:

Кто бы хтЂл достаточне / справы описати

Петра Конашевича, / и на свЂт подати,

Мусел бы у кгрецкого / поети Гомера

Зычить розуму, альбо / тыж у Димостена.

Кторыи валечных / своих кгреков дЂи

Выписали достатнє, / яко по лінЂи.

Леч нам трудно з оными / в розумЂ зровнати,

Кгды-с мы таких в науках / прац не хтЂли мати.

Еднак хоть простым ритмом, предся не замолчим

ДЂльности того мужа в кратце приточим.

А первей о єго вам скажем уроженю,

По том в лЂтех молодых о єго цвиченю.

Уродил ся он в краях Подгорских Премысских,

Выхован в вЂрЂ церкви Всходней з лЂт дЂтинских.

Шол потом до Острога, / для наук уцтивых,

Которыи там квитли / за благочестивых

Княжат, которыи ся / в науках кохали,

На школи маєтностій много фундовали,

Абы ся млодь в науках / уцтивых цвичила,

Церкви и тыж ойчизнЂ / пожитечна была.

Дай, Боже, бы тая там / фундація трвала,

Жебы ся оттоль хвала / божія 1 помножала.

Там теды Конашевич / час немалый живши,

И наук в письмЂ нашом / словенском навыкши,

Потом видячи ся быт(ь) / способным до мензства,

Шол до Запорозкого / славного рыцарства.

Межи которым през час / не малый жиючи,

И рицерских дЂлностей / там доказуючи,

Гетманом потом собЂ / войско го обрало,

И з ним менжне Татаров / и Турков бивало.

За своєго гетманства / взял в Турцех мЂсто Кафу 2.

Аж и сам цесар турскій / был в великом страху:

Бо му чотырнадцать ти / сяч

там люду збил 3

Катарги єдины 4 палил / другій потопил.

Много тогды з неволЂ / христіан свободил,

За што го Бог з воинством / єго благословил 5

Бо за найболшую нех / собЂ нагороду

Почитает рыцер, кгды / кого на свободу

Вызволит — за што грЂхов / собЂ отпущеньє

Одержит, а по смерти / въ 6 небЂ въмещЂньє,

1 Читати, мабуть: божья.

2 Задовгий стих.

3 Мабуть: забил.

4 Мабуть: єдны.

5 Тут гравюра, що представляє здобуття Кафи, на боках її: Кафу воєвал рок 1616.

6 Мабуть: во.

Дознавал не поєдин / крот турчин поганин

Єго мензства, и прудко / воєнный татарин.

ПовЂсть и Мултянська / я земля, и Волошин,

Як их тот гетман з своим / рыцерством полошил.

ДосвЂдчил и Інфлянтчик / того войска силы,

Кгды их тыи рыцеры / як траву косили.

Полночныи тыж краи / будут памятати

Долго єго мужество, / бо ся им дал знати;

Великого звитязства / там доказуючи,

МЂста и городы их / моцныи псуючи.

И завше он дЂлностю / своєю в то трафлял,

Як бы без шкоды своих / неприятелюв достал 1.

А кгды якого мЂста / в Христіанст†достал,

Тады церкви в покою / оставляти казал 2.

СмотрЂте як то гетман / был благочестивый:

По звитязст†памятал / на стан свой уцтивый,

Што му не належало, / того ся не тыкал,

Замойского гетмана то он наслЂдовал,

Который теж рыцерству / в МултанЂх заказал,

Жебы жаден з них церквам / крывды не выряжал.

Не рыхло другій такій / повстанет Замойскій,

Што бы умЂл рядити / так пюром и войски.

Дознали-смы по смерти / єго дость отмЂны:

Воєн домовых и тыж / посторонных без мЂры.

Оттоль уважаймы, як / много на гетманах

Добрых належит панству, / и на мудрых панах

Леч я до своєго ся / гетмана вертаю —

Петра Конашевича, / и в нем залецаю,

При мензст†вЂру єго, / в которой статечне

Трвал, заставляючи ся / за ню досыт 3 сердечне.

И завше з своим войском / кроля пана просил,

Абы вЂру нашу свя / тую успокоил, —

ОфЂруючи ся му / тым хентнЂй служити,

Кгдыбы рачил релію / нашу успокоити 4:

Для которой между / особная война

ДЂется межи людми / в панст†кроля пана,

Кгдыж за вЂру готов єсть / правый христіанин

Умирати, а не дасть / ся привести 5 до новин 6.

1 Задовгий стих.

2 Тут автор між рядками виправдує Сагайдачного з його походів на Московщину: хоч він воював "християнські" (розумій — православні) краї, але церков не чіпав.

3 Читати: дость.