Суперклей Христофора Тюлькіна, або “Вас викрито - здавайтесь!”

Костецкий Анатолий Григорьевич

— Ну й що? — Васьковi здавалося, що ця властивiсть клею не таїть нiякої небезпеки.

— А те, що коли, примiром, на клей раптом наступить хоча б собака чи курка, то вiдразу прилипне — i назавжди! Тодi хоч ногу вiдривай!

"Щось не дуже вiриться!" — подумав Васько, та вголос нiчого не сказав.

Нарештi пробило три години. У цей час Бевзева компанiя збиралася на майданчику, i хлопцi поспiшили до школи.

Ще здалеку вони побачили, що прийшли вчасно. На гiмнастичнiй колодi, вкопанiй у землю,

сидiли двоє здорованiв, недбало смоктали цигарки й про щось балакали. Бевзя поки що не було.

— Давай заховаємося в кущах i почекаємо Бевзя, — запропонував Христофор, i вони з Васьком тихцем пролiзли в чагарник, що рiс метрiв за п'ять вiд колоди, за спинами здорованiв.

— Слухай! — раптом прошепотiв Христофоровi на вухо Васько. — Вони, здається, про Бевзя балакають.

Хлопцi затамували подих, нашорошили вуха — i недаремно, бо почули ось що.

— I де це Бевзь валандається! — невдоволено мовив один.

— Його за смертю посилати! — кинув другий.

— А здорово ми його тодi пiддурили!

— Еге ж, краще не вигадаєш!

— Пам'ятаєш, як ми йому коробку з-пiд приймача пiдкинули? Го-го-го!

— Ги-ги-ги! Авжеж, пам'ятаю!

— А вона ж… Го-го-го!

— Порожнiсiнька! Ги-ги-ги! Здоровила схопилися за животи, ледь не падаючи з колоди.

— Це все я придумав, — похвалився один.

— А я деталi дiстав, — додав другий.

— Одне слово, ми — розумнички! — Вони обнялися i знову зареготали.

Iз подальших балачок Бевзевих дружкiв хлопчаки зрозумiли, чому Сем так змiнився. Виявляється, його знайомi зловили Бевзя в пастку.

Якось увечерi вони сидiли на майданчику. Коло них на колодi стояв транзисторний приймачцi наживка". Насправдi ж це був бракований корпус вiд приймача, набитий усякими радiодеталями, що давно вийшли з ладу. Задум у здорованiв був простий: хтось iз хлопчакiв попросить покрутити приймача, той розсиплеться — адже корпус був поламаний! — i вони здеруть з "винуватця" грошi за "попсовану" рiч.

I треба ж такому статися, що на цю "наживку" клюнув Сем!

— Можна покрутити? — нерiшуче запитав вiн, пiдходячи.

— Та чого там, крути, пацан, не жалко! — Вони переморгнулися.

Сем обережно торкнув приймача — i злякано вiдскочив! Той пiсля першого ж дотику розвалився навпiл, i з нього посипались деталi.

— Ага! — загорлав один.

— Ого! — загорлав другий.

— Зламав! — загорлали обоє. — Тепер плати четвертак, бо iнакше!.. — I два кулаки промовисто замелькали перед Семовим носом.

— Де ж я стiльку дiстану? — жахнувся Сем.

— У дружочкiв своїх! — реготнув один.

— У колег меншеньких, — реготнув другий.

I хоч як Семовi не хотiлося обдирати малечу, iншого виходу вiн не бачив: мама категорично вiдмовила йому. Отак вiн поступово, наклавши на хлопчакiв уже

вiдому вам данину, спершу iз Семена перетворився на Сема, а невдовзi став Бевзем.

Щоправда, в глибинi душi вiн дав собi слово: тiльки-но виплатить борг, вiдразу вiдмiнить данину. Та лишалося ще дванадцять карбованцiв…

— Ну й ну! — Васько та Христофор переглянулися. — Треба йому розказати всю правду! — вирiшили вони.

Аж тут з'явився i сам Бевзь.

Христофор i Васько вилiзли iз своєї схованки i пiдiйшли ближче до компанiї.

— Семе! Можна тебе на хвилинку? — тихо покликав Христофор.

— Чого вам, шмаркачi? Грошики принесли? Давайте!

— Нема в нас грошей, — виступив наперед Васько. — Ще не дiстали.

— Чого ж тодi приперлися? — пiдвiвся з колоди Бевзь. — Шпигуєте за мною, хочете директоровi настукати? А от я вас! — I вiн зробив крок до хлопцiв.

— Нiкому ми стукати не збираємось, у нас до тебе особиста справа. Пiдiйди на двi хвилини, — попросив Христофор.

— Тобi ж краще буде! — додав Васько.

— Що-о-о?! — ревонув Бевзь вiд такого зухвальства. — Ви мене залякувати?! — Вiн пiдсмикнув рукава на курточцi й посунув на хлопцiв, якi лише вiд самого Бевзевого вигляду так i заклякли на мiсцi.

А здорованi вiд реготу аж попадали на землю й задри?али ногами, гукаючи вслiд Бевзю:

— Ой, Бевзику, надають же тобi малявки! Ех-хе!

— Ой, дитинко, не ходи, вава буде! Ух-ху!

Кпини приятелiв ще бiльше розлютили Сема, й вiн вирiшив, що тiльки розквашенi носи й пiдбитi очi знахабнiлої дрiбноти зможуть повернути його авторитет.

От вiн наблизився до них упритул…

От уже розмахнувся — i…

Раптом хтось ухопив його сталевими пальцями за пiдняту руку. Бевзь рвучко озирнувся — i похолов: за спиною в нього стояв дiльничний мiлiцiонер, а бiля колоди на землю осiдала хмарка куряви, яку зняли його дружки.

— Бiйку затiваєш? — грiзно запитав дiльничний.

— Та що ви, товаришу мiлiцiонер! — перелякано заклiпав Бевзь. — Це я так… прийомчики показую. Правда ж? — благальне глянув вiн на хлопчакiв.

Христофор через силу ковтнув густу слину, облизав неслухняним язиком пересохлi губи й ледь видобув iз себе:

— Еге… прийомчики… Ми самi попросили…

Дiльничний, не дуже вiрячи, оглянув друзiв, знизав плечима, але руку Бевзеву випустив i покрокував собi далi у своїх важливих мiлiцейських справах.

— Дякуйте долi, — для авторитету грiзно просичав Сем, коли постать дiльничного сховалася за рогом. — А то було б вам!

Насправдi ж вiд його лютi майже нiчого не лишилося: що не кажи, а хлоп'ята — молотки, не виказали його!

— Дарма ти наскакуєш на нас, — вiдразу посмiливiшав Христофор. — Ми тiльки хотiли тебе спитати: ти взяв наш клей?