Свіччине весілля
Шрифт:
Погано ж ти рахуєш, воєводо,
Коли життя за грамоту даєш.
А хто ж менi поверне ту надiю,
Пошану ту, що я колись берiг
В моїй душi до того привiлею,
До слiв отих брехливих i гучних?
Адже ж йому ми вiрили, як сонцю,
Гадали ми, що хай лише до нас
Повернеться ця грамота князiвська,
Як раптом свiт засяє по хатах,
I зникнуть всi притуги i насильства,
I радiсне народиться життя.
I ось коли, коли б вона
Належала, ця грамота зрадлива,
То дурно б я тобi її шпурнув,
Ще й плюнув би на привiлей брехливий
I викупу за нього не схотiв!
Та не менi - а цiлому народу
Належить ця примара золота,
Що за її боровся, як за правду,
Пригнобленням i потом заплатив.
То не тобi ж її у нас купити,
Хоч би життя за неї обiцяв!
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмет! На шибеницю зараз!
В о є в о д а
Так ось яка твоя, виходить, правда:
Вже не мене, а князя ти образив,
I все ж таки тебе не покараю -
Лиш грамоту князiвську поверни.
К е з г а й л о
(зривається з мiсця й пiдходить до Свiчки).
Та схаменись! Отямся! Хай їй цур,
Тiй грамотi - не вартi всi вони
Такого хлопця гарного, як ти!
В о є в о д а
Кезгайло, геть!
Мовчиш? Не хочеш зради?
Ну, то iди! Та добре подивись
В останнiй раз на цi свiчки, бо взавтра
Займеться не для тебе день новий.
С в i ч к а
Хоч не менi - для вiльного народу
Колись зоря займеться свiтова.
К е з г а й л о
(хапає його руки).
Отямся, хлопче! Душу всю менi
Ти зворушив одвагою своєю
С в i ч к а
Спасибi, рицарю...
В о є в о д а
Кезгайло!
За вiкном чути сурми, що виграють зорю.
Ну, то що ж?
Цю грамоту повернеш ти менi?
В останнiй раз тебе питаю.
С в i ч к а
Нi!
Сурми помалу стихають.
В о є в о д а
Ведiть його!
Козека i вартовi виводять Свiчку.
К е з г а й л о
Вельможний воєводо,
Сурмить труба. Час замок закривать.
Бере свою кирею i йде до дверей.
В о е в од а
Бекети 1 всi уважно перевiрить.
Пiдсилить варту. Жодної душi
До замку не пускать. Опрiч жiнок
Та отого вiрменського купця.
1 Б е к е т - вiйськовий пiкет, сторожа.
К е з г а й л о
Зроблю я все.
Виходять.
К о з е л i у с
(наближається до Воєводи - стиха).
Дозволь тобi, мiй пане,
Порадити. Не слiд би Свiчку тут...
I небезпечно в замку залишати...
Бо є такi...
В о є в о д а
Ага,
Я зрозумiв. Iди i накажи,
Щоб зараз одвели його в в'язницю,
Що в Порубi.
О л ь ш а н с ь к и й
(пiдводиться).
Я сам це накажу
I одведу його з моїм загоном.
Пiд вiкнами моїми це якраз.
I сам його тюремником я буду.
В о є в о д а
Гаразд! Iди! А ти пиши декрет,
Щоб Свiчку завтра вранцi - яко татя -
Повiсити на Житньому торгу.
IV
Увiходить Кмiтич. Ольшанський тим часом вийшов.
К м i т и ч
Пан воєводо, в мiстi неспокiйно.
Хвилюється Подольє - всi цехи
Нечуваним обуренi насильством.
Що робиш ти? Як мiг ти допустить,
Щоб на весiлля, наче татарва,
Без сорому твої вдирались слуги?
За що схопив ти того зброяра?
В чiм винний вiн? Що встав проти наруги,
Що смiливо обстав за тi права,
Якi сам князь киянам дарував!
В о є в о д а
(розлючений, стукає кулаком об стiл).
Тут я закон, i князь, i воєвода.
Не табiр тут козацький на степу,
Де кожен кмет свiй голос має в радi.
Тут я один сам знаю, що роблю.
V
Хутко входить схвильована Гiльда й одразу кидається до Воєводи. За нею йде хмурий Кезгайло.
В о є в о д а
Хто там? Сюди не можна!
Г i л ь д а
Час не жде.
I дозволу не можу я питати,
Коли людина гине при очах.
В о є в о д а
Безумна ти!
Г i л ь д а
Не дивно й збожеволiть
В катiвнi цiй. Як мiг ти засудить
Його на смерть - на страту?
В о є в о д а
Замовчи!
Г i л ь д а
Не замовчу. Не суд це, а злочинство!
Карать не можна на смерть лиш за те,
Що на весiллi свiчки засвiтили,
Що смiлива людина голос свiй
За вiльностi громадськi пiдняла!
К м i т и ч
Своїм не вiрю вухам. Свiчку ти
На горло засудив?
Г i л ь д а
Коли його
Скараєш ти - я завтра ж напишу
До князя лист.
В о є в о д а
(накидається на неї з кулаками).
Безглузда слюсарiвно!
Та я тебе на мiсцi...
К м i т и ч
(заступає її).
Схаменись!
Не руш її. Не досить ще ганьби?
В о є в о д а
А, заколот! Геть звiдси, бунтiвник!
Тебе самого зараз я схоплю,
Рицарi схоплюються i виймають мечi.